Ловці мамутів - Едуард Шторх

Ласичка залишилася.

Мамутик заіржав, мов дикий жеребець, і помчав за юнаком. Та Змій не посоромив свого імені. Він швидко біг угору по стрімкому схилу й так спритно продирався крізь сплетіння гілок, що Мамутик ледве встигав за ним.

Дехто з ловців кинувся слідом за ватагом, інші подалися навперейми втікачеві в обхід, зручнішими стежками.

Нічого було й гадати, що Змій утече. А надто зараз, коли захеканий юнак відчайдушно намагається перелізти через стрімку скелю, що перетяла йому шлях. Надбіг Мамутик, стягнув Змія за ногу додолу й наступив на нього колінами. Аж тут наспіла й решта ловців.

Мамутик зв’язав юнакові руки й поволік його чагарником назад, не дбаючи про те, що гілки до крові роздирали Змієві тіло. Внизу Мамутик кинув Змія поруч із забитими оленями і погрозив йому сокирою.

Звільнена Ласичка досі чекала під деревом, чим закінчиться погоня. Тепер дівчина розповідає, що з нею трапилося.

Ловці, вислухавши її розповідь, обурились і хотіли вже кинутись на спійманого нахабу, щоб суворо покарати його за викрадення дівчини. Але Мамутик сердито буркнув, наче ведмідь, і всі посідали знову.

— У стійбищі покараємо! — сказав ватаг і подав знак рушати далі.

Носії підняли здобич на плечі, а решта мисливців з дрючками в руках оточили й повели полоненого.

Ото радів увесь табір, коли зморені ловці принесли здобич. Буде бенкет! Кілька днів тепер бенкетуватимуть!

Полоненого Змія кинули поблизу стійбища, щоб не заважав. Зв’язали йому ще й ноги, щоб не втік, і поставили за сторожу підлітка Онаша. А тоді вже не дбали про нього й накинулись на впольовану звірину, щоб якнайшвидше вгамувати голод. Гострими скалками кресального каменя, встромленими в держаки з оленячих рогів, вони спритно білували оленів, різали м’ясо на шматки, настромляли на рожни й пекли на вогні. Готуючись отак до бенкету, розповідали про сьогоднішні лови й про тих, хто відзначився, а з декого глузували за незграбність.

Жінки з дітьми сиділи поруч і не могли дочекатися, коли надійде їхня черга.

Ласичка першою з жінок одержала шмат печеного м’яса. Вона швидко проковтнула його й пішла до потоку напитися. Їй довелося трохи піти проти течії, бо біля табору вода була ще дуже брудна. Повертаючись у стійбище, Ласичка стала серед кущів поблизу зв’язаного бранця й хвилину придивлялася до нього. Запах печені долинав аж сюди, і вартовий Онаш, не в силі витримати, підповзав щораз ближче до багаття, аби хоч почути, про що там говорять. Кожного разу, коли Змій ворушився, хлопець хапав камінь і кидав ним у полоненого.

Дівчина підійшла до Змія зовсім близько. Мабуть, має щось на мислі, бо пильнує, щоб ніхто її не помітив. Невже хоче помститися беззбройному?

— С-с-с! — Ласичка тихесенько засвистіла, немов бабак, коли грається з малятами.

За хвилину бабак озвався знову. Полонений обережно повернувсь і глянув у кущі. Помітив скулену Ласичку.

Дівчина швидко підскочила до Змія й кремінним ножиком почала перерізати ремінні пута йому на руках. Але ремінь не піддавався, й дівчина, боячись, щоб її не застукали на гарячому, знову стрибнула в чагарник. Ножик випав у неї з рук, але Ласичка не підняла його.

Здається, вартовий щось запримітив, бо повернув голову і якусь мить придивлявся до Змія. Але бранець не ворушився.

Коли Онаш знову втупив очі у вогонь, Змій схопив зубами Ласиччин ножик і спробував сам перетерти пута. І справді, швидко він уже звільнив одну руку, а незабаром і другу. А тоді Змій, лежачи так, щоб ніхто нічого не помітив, спритно звільнив і ноги.

Тепер він може втекти…

Але Змій і далі лежить на землі. Тільки ноги й руки трохи випростав. Ласичка киває йому з кущів, щоб тікав. Змій крутить головою, що не втече.

Не втече сам… Тільки з нею, з Ласичкою, разом!

Дівчина збентежено відмовляється.

Змій сів, готовий до стрибка. А Ласичка все ще показує рукою, що вона не піде.

Тут Онаш знову повернув голову й глянув на бранця. Змієві пощастило, що очі вартового були трохи засліплені вогнем, інакше б Онаш побачив, що полонений звільнив руки. Змій миттю простягся на землі, немов іще був зв’язаний.

Онаш гукнув до нього: «Лежиш?» — і кинув каменем, у якому сяйнули жовті блискітки. Потім зірвав стебло трави й почав безтурботно жувати.

Змій не зводив очей з Ласички. Нарешті, вона погодилась. Юнак доповз до кущів, підвівся на весь зріст, глузливо змахнув у бік табору й разом з Ласичкою зник у гущавині.

У таборі розподіляли печеню. Гамір розлягався далеко навкруги.

Вартовий Онаш знову звернув погляд на полоненого. Але що це? Невже йому зраджує зір? Витріщивши очі, Онаш кількома стрибками опинився на місці, де щойно лежав зв’язаний Змій. Але той зник…

Онаш тривожно загукав на сполох.

Ловці в стійбищі скочили на ноги й схопили сокири та списи. Напевно, якийсь хижак напав на плем’я!

Онаш загукав знову, і всі ловці кинулись до нього. Онаш стояв, показував на витолочену траву й щось мимрив про втечу полоненого. Ніхто не міг узяти втямки, як міг зникнути зв’язаний юнак. Та для роздумів не було часу. Треба діяти. Мамутик схопив нещасного вартового, люто кинув ним об землю, а тоді наказав