Українська література » Пригодницькі книги » Небезпечний утікач - Емма Йосипівна Вигодська

Небезпечний утікач - Емма Йосипівна Вигодська

Читаємо онлайн Небезпечний утікач - Емма Йосипівна Вигодська
дивилася на храми Бенареса. Дивовижні будівлі скупчились на березі. Одні схожі були на викладений з каменю величезний вулик із зрізаною верхівкою, інші похилили на всі боки химерно вигнуті багато-скатні покрівлі, обліплені кам'яними фігурами, ще інші, тисячолітньої давнини, розкинулись по землі кам'яним півколом, заросли травою і величезними деревами — древніми, як сама Індія. Тут був індуський храм Духа, знаменита мечеть Аурангзеба і майже зруйнований Непальський храм. Ріка круто повергала на північ; понад берегом з'являлися все нові і нові храми. Тут були храми всіх релігій Індії. Сюди приходили молитись і браміни, і джайни, і буддисти, і магометани. Великі парусні дуби і маленькі човники пропливали по річці назустріч Лелі. До храмів священного міста пливли і йшли прочани з усіх міст Індії. Часто вниз за течією спускався човник, на якому було влаштоване шатро з широкого бананового листя, переплетеного квітами; всередині шатра сидів небіжчик, сповитий, як лялька, і загорнутий в жовту тканину: це везли ховати в Бенарес браміна.

Багато днів Лела слухала удари весел об воду, плюскіт річки і неголосну розмову човнярів. Береги стали вищі, ліворуч простягнувся ліс, праворуч — невисокі глинясті пагорби. Вода Гангу тут була каламутно-жовта. Лела тихо сиділа під густим трав'яним навісом, притискаючи до грудей бамбукову паличку, порожню всередині і заліплену з обох кінців воском. В паличці був лист, який їй доручили передати. Вона повторювала про себе напучування Чандри-Сінга.

— З того місця, куди тебе привезе човен, підеш уверх по річці, правим берегом, — сказав їй Чандра. — Побачиш піщаний схил і самотнє дерево тамаринд над самим схилом. Тут зверни у ліс і йди прямо на північ, не бійся нічого. Побачиш галявини у лісі, випалені місця, іди далі через галявини. Сліди вогнища побачиш, обгорілий ліс, — не бійся вогнищ, не бійся горілого лісу, іди все далі і далі. На галявинці у лісі побачиш порожній закинутий храм, храм обійди і стежкою з правого боку вийдеш до села. Посередині села — круглий викопаний ставок. Сміливо йди до великого будинку біля ставка, питай начальника, джемадара. Вийде начальник, скажи йому: «Тигр іде на водопій», а він тобі відповість: «Мисливець чекає в кущах». Тоді віддай джемадару бамбукову паличку з листом, він знатиме, що з нею робити.

«Тигр іде на водопій», — повторила про себе Лела. — Що це значить?»

Ніхто не міг пояснити їй значення цих слів. Човнярі гребли день і ніч, похмуро перемовляючись між собою, вони навіть не дивилися на Лелу.

Біля стін Аллахабада човен з каламутних вод Гангу ввійшов у прозору течію Джамни. Тут починалася земля Доаб — країна Двох Річок, що величезним трикутником пролягла поміж Гангом і його притокою Джамною. Течія тут була бистра, човен насилу долав зустрічні струмені. Бамбукові зарості на березі змінилися безлісою рівниною, потім пішли горби, колючий чагарник і знову ліси.

Через багато днів човен зупинився біля піщаного мисика, де у Джамну вливалася якась вузенька безіменна притока з порослими лісом берегами. Лела попрощалася з човнярами і вийшла на берег. Чандра-Сінг дав їй три срібні рупії на дорогу. Дві з них Лела віддала човнярам: вони всю дорогу ділилися з нею хлібом. На третю рупію дівчина хотіла купити їжі в прибережному селищі.

Але перша ж селянка, що зустрілася їй на краю селища, — худа й виснажена, — заперечливо похитала головою.

— Заховай свої гроші, дівчино! — сказала селянка. — Ти не знайдеш у цьому селі і пучки рису. Тут пройшов недавно загін саїбів. Тільки потерть і сміття залишило їх військо по селянських коморах… На, візьми хоч це!..

Вона поклала їй в долоню жменьку сушеного м'якуша із сагової пальми.

— Дякую, сестро! — сказала Лела.

Жінка подивилась на квітчастий візерунок її білої хустки, на прозорі сині браслети на спалених сонцем смаглявих руках і спитала:

— Куди ж ти йдеш, раджпутанко?..

— До рідних, в далеке селище, — відповіла Лела.

— Не ходи правим берегом! Перейди річку вбрід, іди лівим. Солдати саїбів бродять по правому березі.

— Дякую, сестро! — сказала Лела.

Пішла вона понад річкою лісистим правим берегом, як звелів їй Чандра-Сінг.


Розділ двадцятий
Гармата «Полковник Вільсон»

Інсур взяв собі на допомогу тільки двох чоловік: Лалл-Сінга і молодого зброяра Застру, з колишніх робітників Арсеналу.

Штурмові драбини валялися довкола зруйнованого Арсеналу, каміння, рвані сталеві смуги верхніх загород. Зовнішні ворота дивом збереглися, збереглися і залізні бруси, що захищали їх зсередини.

За ворітьми стояла мертва тиша.

Інсур та його товариші вилізли на насипану вибухом купу каміння й обережно стрибнули вниз. По той бік стояли дві пошкоджені вибухом гармати.

Вони пройшли далі, обережно пробираючись поміж почорнілих брил, і спустилися в підземелля. Зброяр ішов попереду. Вологе повітря вдарило їм у ніздрі. Інсур зупинився.

Над їх головами десь далеко шуміло місто. До самого світанку не стихав тепер гамір на вулицях Делі: на вулиці Водоносів і вулиці Зброярів, вулиці Килимниць і вулиці Ковалів. Червоні куртки піхотинців і блакитні кінних соварів рябіли в провулках і на площах. Селяни стали табором на Кінному Базарі. В будинках багатих купців стихло, зате стало шумно на площах.

Повстанці сходилися до фортеці з усіх кінців Верхньої Індії. «Делі, наше Делі!» — Цю назву повторювали, як заклик. Стародавня столиця перша підняла прапор великого повстання, і тепер воно охоплювало все нові й нові області. Сюди линули райоти з повсталих сіл, сипаї з дальніх і ближніх військових станцій. По плавучому мосту через Джамну тряслись селянські вози, в повному бойовому порядку проходили полки. Іноді ціла військова станція, піднявшись за одну ніч, вирушала в похід і прибувала у Делі.

На Срібному Базарі до пізньої ночі не гасили вогнів, сипаї, вільні й буйні, гомоніли, розташовуючись на ночівлю.

«Триматися старих прапорів,

Відгуки про книгу Небезпечний утікач - Емма Йосипівна Вигодська (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: