Небезпечний утікач - Емма Йосипівна Вигодська

Несподіваним холодком, ніби передчуттям лиха, зненацька занило серце дівчини. Брудна, закурена потилиця старого і його висока шапка здалися їй знайомими.

Хазяїн ашхани, Патхі-Лалл, теж уважно розглядав гостя.

Чандра-Сінг заговорив голосніше в своєму кутку, і Патхі-Лалл незадоволено засовався біля жаровень.

— Не віддавай своїх слів чужим вухам, Чандра! — шепнув Патхі-Лалл. Він обережно показав Чандрі очима на старого. — За останній тиждень наші люди в Калькутті впіймали чотирьох храмових жебраків з таємними донесеннями для саїбів.

— Знаю, знаю, Патхі!.. Я ще не з'їв у джел-хані свого розуму з гнилою сочевичною юшкою, — відповів Чандра.

Він заговорив з лимарем.

— Усе було готове, Чандра! — похмурим басом гудів лимар, схилившись прямо до щоки Чандра-Сінга. Тугий на вухо лимар не вмів говорити тихо: хоч як стримував він свій лункий низький голос, однак окремі слова долітали й до інших. — Усе було готове, Чандра! — гудів лимар. — Мусульмани присягались на ко-рані, індуси лили воду з Гангу. Весь Чітпур-Базар був озброєний, навіть чамари з нижніх рядів були в змові. Арсенал, форт і монетний двір Калькутти можна було легко захопити за одну ніч. Але гончаки англійців дізнались, і за день до початку саїби змінили всю сторожу в форті, поставили подвійні дозори, увесь гарнізон роззброїли. Саїби розставили своїх людей по базарах, лазнях і по г. сіх місцях, де збирається народ. Вони підкупили всіх храмових жебраків. Навіть по зенанах, по жіночих половинах будинків саїби шукали змовників.

— Сини шакалів! — тихенько вилаявся Чандра.

Лела не слухала розмови. Вона розглядала нерухоме обличчя браміна, срібну пряжку, що скріпляла над лобом його білосніжну чалму. Слуга подав рис на мідному підносі і шматки баранини, запеченої у яйці. Жебрак почав жадібно їсти. Але брамін не доторкнувся до м'яса.

— Великий Брама сам визначить обранця для боротьби, — стуливши долоні, говорив брамін. — Здійснюється пророцтво Калідаси. У кого на тілі відкриються смуги, той віруй, підкоряйся і жди…

Старий закивав головою, і Лела з подивом побачила, як його висока шапка слухняно повторює кожний рух голови і не сповзає ні на лоб, ні на потилицю… Вузький промінь сонця із розчинених дверей впав на голову старого, і Лела зрозуміла, що ця кумедна шапка сплетена з його власного волосся — омертвілих волосяних жгутів, подекуди перетягнутих пістрявим шнурком. Лела мимоволі відвела очі.

Душно було в ашхані. Спека йшла од казанів, од вугілля, що потріскувало у великій жаровні. Не витримавши задухи, дівчинка відкинула з обличчя свою білу хустку, відкрила смагляві щоки і чорне крило волосся.

Лела не стільки побачила, скільки відчула, що хтось уважно дивиться на неї. Вона звела очі й зустріла знайомий пильний погляд, що втупився в її лице з-під роз'їдених повік.

Той самий дід!.. Факір, якого вона так боялася!

Прикрившись хусткою, схилившись до колін, Лела завмерла поруч Чандри, не сміючи дихнути.

Більше року минуло з того часу, знак на Лелиному лобі уже давно поблід, став майже непомітний, може, цей дід і не встиг його розглядіти.

Ні. Вона бачила, що факір тепер уже відверто й пильно дивиться на неї, на Чандру, на лимаря з чорною бородою.

Лела рішуче потягла Чандру за руку.

— Чандра, нам треба йти звідси!..

Чандра не слухав її. І тут, на щастя для Лели, точильник на вулиці зупинив свій верстат і сховав ножа. Напівголий хлопчисько-мехтар убіг в ашхану. Швидким поглядом окинувши низьку кімнату, він одразу впізнав Чандру й підбіг до нього.

— Чандра-Сінг, іди швидше, — зашепотів хлопчисько, — до тебе здалеку прийшов чоловік з важливими вістями. Він чекає на тебе на вулиці Зброярів, на старому місці…

Чандра, заквапившись, попрямував до виходу. Лела пішла слідом за ним. Вона не наважувалась озирнутись.

— О Чандра, який страшний цей дід!.. Я дуже боюся його! — вже на вулиці сказала вона.

— Так, так! — відповів Чандра. Він усе помітив і теж думав про факіра, але зовсім інше.

Чандра-Сінг вів Лелу далі, в східну частину міста. Вони пройшли тісними кривими вулицями, де навіси будинків сходилися над головою, по смердючих калюжах, по провулках, де навіть удень було темно, через неймовірні злидні і бруд індійських кварталів Калькутти і зупинились біля якоїсь низенької кам'яної хатинки без вікон, схожої на склад чи порожню майстерню. Всередині їх чекало у сутіні кілька чоловік. Немолодий індієць в селянському одязі, увесь закурений, ніби після довгої дороги, з розбитими до крові ногами, підвівся назустріч Чандра-Сінгу.

— Привіт тобі, Чандра! — сказав селянин. — Я приніс вісті з країни Двох Рік.

Він подав Чандрі згорнутий у трубочку аркуш цупкого індійського паперу.

Чандра-Сінг прочитав мовчки, дуже уважно, потім сказав:

— Добре. Тепер розкажи мені, що ти сам бачив і чув, Ордар-Сінг.

— Багато бачив і ще більше чув, Чандра! — відповів селянин. — Велика війна іде в нашій країні, в землях Доабу. П'ятдесят вільних полків вийшли в поле, щоб дати бій солдатам королеви. Води Гангу і Джамни вже потемніли од крові. Нана-саїб, раджа Біхтурський, міцно замкнув британців у Каунпурі. Генрі Лоуренс, старий дурисвіт, брат Джона Лоуренса і син змії, надійно оточений в Лакнау. Жорстокий Нейл, генерал-саїб, убивця багатьох індійців, прийшов на допомогу своїм і заставив шибеницями увесь берег Гангу від Бенареса до Аллахабада. Недарма ім'я його мовою саїбів означає «залізний цвях». Але вся тубільна піхота залишила генерала, і старий кнур Нейл загруз із своїми гарматами в непролазному баговинні…

— Добрі вісті, Ордар-Сінг! Розповідай далі!..

— Делі стоїть міцно. До двадцяти