Прерія - Джеймс Фенімор Купер
— Послухай, трапере, — озвався Пол, який небагато втямив з тих повчань, що ними його співрозмовник уважав за потрібне присмачити трапезу. — Поки ми з тобою тут житимемо, — а це, видно, буде довго, — я щодня вбиватиму по буйволу, а ти смажитимеш його горб!
— Не кажи, не кажи! Ця тварина добра, візьми хоч яку частину, — вся вона створена на харч людині. Однак я не хочу бути свідком такого марнотратства, щоб кожного дня вбивали по буйволові!
— Та яке ж це, з біса, марнотратство, старий? Якщо він увесь такий смачний, я берусь самотужки з'їсти його цілком, разом з копитами… Гей, хто там іде? Либонь, це хтось із довгим носом, і той ніс навів його на правильний слід, якщо він тільки шукав обіду…
Чоловік, чия поява урвала їхню розмову й викликала Полове зауваження, повільно йшов берегом річечки просто до двох ласунів. Оскільки він не мав грізного чи ворожого вигляду, бортник замість припинити свою діяльність, ще ревніше взявся жувати, ніби побоювався, що бізонячого горба не вистачить на всіх охочих. Трапер повівся інакше. Помірніший в їжі, він уже погамував свій голод і дивився на новоприбулого привітним поглядом, який ясно промовляв, що гість з'явився вчасно.
— Підходь, друже, — помахав він рукою, підохочуючи гостя, коли той, вагаючись, на мить зупинився. — Підходь, кажу. Якщо твоїм провідником був голод, то привів він тебе куди треба. Ось м'ясо, а цей хлопець дасть тобі смаженої кукурудзи, білішої за гірський сніг. Підходь, не бійся. Ми не хижаки, що жеруть один одного, а християни, які вдячно приймають усе, що пошле їм бог.
— Шановний мисливцю, — відповів учений, бо то був саме природознавець, який вирушив на чергову дослідницьку прогулянку. — Я надзвичайно радий цій щасливій зустрічі; в нас однакові уподобання, отже, ми неодмінно мусимо бути друзями.
— О господи! — вигукнув старий і, не дуже дбаючи про етикет, засміявся натуралістові просто у вічі. — Це ж той чоловік, який хотів мене переконати, нібито від назви тварини залежить її природа! Підходь, друже, ласкаво просимо, хоч, мушу сказати, від надмірного читання думки в тебе трохи плутаються. Сідай, поласуй оцим шматочком, а тоді скажеш мені, м'ясу якої тварини ми завдячуємо цим обідом.
Очі доктора Баттіуса (з пошани до цього добродія ми називатимемо його ім'ям, якому він сам віддавав перевагу) — очі доктора Баттіуса свідчили, що йому ця пропозиція припала до душі. Прогулянка на свіжому повітрі збудила його апетит і навряд чи сам Пол міг більше вшанувати куховарську майстерність трапера, ніж природолюб, коли почув це приємне запрошення. Він захихотів і усмішка, хоч як він намагався стримати її, залишалася на його обличчі, коли він умостився біля старого та без зайвих церемоній приготувався їсти.
— Я зганьбив би своє звання, — сказав він, з явним задоволенням проковтнувши шматочок м'яса і крадькома намагаючись розгледіти обпечену, зморщену шкуру, — авжеж, я зганьбив би свій фах, коли б на американському континенті знайшлася бодай одна тварина чи птиця, якої я не розпізнав би за однією з численних ознак, відомих науці. Це… гм… це м'ясо поживне й соковите… Дозвольте, друже, взяти ще трохи кукурудзи…
Пол, що їв собі з неабиякою старанністю, лише скоса поглядаючи на співрозмовників, як ото робить собака, коли йому смакує їжа, кинув докторові свою торбу, й на мить не припинивши свого заняття.
— Ти сказав, друже, що маєш багато способів розпізнавати тварин? — мовив уважний трапер.
— Багато. Так, багато, і всі вони безпомилкові. Скажімо, м'ясоїдних тварин визначають по їхніх різцях.
— По чому? — перепитав трапер.
— По зубах, що їх природа надала їм для оборони й для того, щоб розривати їжу. Крім того…
— Тоді пошукай зуби цієї тварини, — перепинив його трапер, бажаючи будь-що зловити на неуцтві того, хто здумав змагатися з ним у знанні природи. — Покрути-но цей шмат і спробуй знайти свої гризці.
Учений зробив, як було сказано, але ж, звичайно, нічого не знайшов, хоч скористався з нагоди добре роздивитися зморщену шкуру — та все намарно.
— Ну, друже, знайшов ти, що тобі потрібно, аби розрізнити, качка це чи лосось?
— Певне, тут не ціла тварина?
— Ясна річ! — вигукнув Пол, припинивши їсти з тієї простої причини, що йому вже не лізло. — Я відшматував від неї кілька фунтів — зважено на найточнішому безмені на захід від Аллеганських гір. Але по тому, що залишилося, — він із жалем подивився на шмат м'яса, якого вистачило б іще на двадцятеро чоловік, а він уже не здатен був проковтнути й ріски, — ви можете скласти собі уявлення. Ріжте від осердя, як каже старий, там сама смакота.
— Від серця! — скрикнув доктор, у глибині душі потішений, що нарешті може дослідити якийсь певний орган. — Так, дайте-но мені поглянути на серце — по ньому відразу можна визначити рід тварини… Ні, звичайно, це не cor…[31] Ага, все зрозуміло: судячи з характерної риси — тварина ця, очевидно, дуже гладка, — входить вона до ряду Belluae[32].
Трапер зайшовся від добродушного, безгучного сміху, який, однак, на гадку ображеного природознавця, був дуже недоречний, бо така невихованість не тільки перепиняє розмову, а й викликає застій думок.
— Послухайте його лишень, — значить, це бельбухи і ходять вони рядами! — вимовив старий, вельми потішений очевидним збентеженням свого суперника. — А ще він каже, що це не осердя! Гай-гай, чоловіче, хоч ти і вчений і вживаєш такі слова, що їх, кажу відверто, не зрозуміє жоден народ чи плем'я на схід від Скелястих гір, — ти від правди ще далі, ніж від поселень. А риси там чи рисі — я знаю одне: ці тварини тисячами пасуться в преріях, і в руках у тебе ніякий не карк, а шмат буйволячого горба, такий соковитий, що кращого й не треба!
— Шановний старий, — сказав Оубед, силкуючись притлумити роздратування, що, як він уважав, не пасувало його гідності, — ваша система абсолютно помилкова — від передумов до умовиводів; а ваша класифікація настільки плутана, що в ній змішалися всі відмінності, що їх визнає наука. У буйвола зовсім немає горба, й м'ясо
