Прерія - Джеймс Фенімор Купер

Оскільки скватер, трохи розпалившись насамкінець, усе це заявив досить голосно, троє чи четверо його синів, що без діла підпирали спинами скелю, підійшли ближче властивою всім Бушам лінивою ходою.

— Я оце кликав Еллен Уейд, вона чатує он там, на верхівці скелі, — сказав старший син. — Питаюся, чи не видно чого, а вона не відповідає, лише крутить головою. Надто вже Еллен неговірка як на жінку; та й добрих манер не завадило б їй повчитися, краси їй від цього не поменшає.

Ішмаел глянув туди, де вартувала мимовільна кривдниця. Вона сиділа на краєчку найвищого прискалку, біля маленького намету, на висоті принаймні двохсот футів над рівниною. З такої відстані можна було розрізнити лише обриси її постаті та біляве волосся, що маяло на вітрі за її плечима; але було видно, що дівчина напружено вдивляється вдалину, — її нерухомий погляд був прикутий до якоїсь точки в прерії.

— Що там, Нел? — закричав Ішмаел могутнім голосом, що перекрив посвист вітру. — Ти побачила щось більше за байбака?

Вуста зосередженої дівчини розтулилися: вона випросталася на весь свій маленький зріст, не зводячи очей з невідомого предмета, але голос її, якщо вона взагалі говорила, був не досить гучний, щоб його можна було почути крізь шум вітру.

— Дівчина й справді бачить щось цікавіше, ніж буйвіл чи байбак, — вів далі Ішмаел. — Гей, Нел, ти оглухла, чи що? Та відповідай же, Нел!.. Чи не червоношкірих вона бачить звідти? Ото б я поквитався з ними за їхню добрість, під захистом цих колод і скель!

А що скватер супроводжував свої погрози виразними жестами, позираючи на своїх самовпевнених, як і батько, синів, то він відвернув увагу від Еллен; однак тепер, коли всі разом поглянули, що робить дівчина-вартовий, на тому місці, де вона щойно стояла, вже нікого не було.

— Побий мене грім, — вигукнув Ейса, найфлегматичніший а юнаків, — її здуло вітром!

Молодиків охопило щось схоже на хвилювання, і це могло означати, що в'ялі душі юнаків були не зовсім байдужі до усміхнених блакитних очей дівчини, до її лляного волосся й рожевих щічок. На їхніх обличчях відбивався тупий подив, ба навіть занепокоєння, коли вони, перезираючись, дивилися на прискалок.

— А й справді, — підтакнув другий син. — Вона ж сиділа на камені з тріщиною, і я цілісіньку годину збирався їй сказати, що це небезпечно.

— То не її стрічка висить он там унизу, на заломі? — закричав Ішмаел. — Гей! Хто там нишпорить біля намету? Хіба я не казав усім вам…

— Еллен! Це Еллен! — перепинили його сини в один голос.

Тієї ж миті вона з'явилася знов, поклавши край всіляким припущенням і звільнивши не одну мляву душу від незвичного хвилювання. Виринувши з-під парусини, Еллен легкою безстрашною ходою підійшла до свого поста на карколомній висоті й, показавши на прерію, швидко й палко заговорила до якогось невидимого слухача.

— Та вона з глузду з'їхала! — сказав Ейса напівзневажливо, напівстурбовано. — Дівчисько спить із розплющеними очима, марячи страховиськами з важкими назвами, про яких їй розказує лікар.

— А може, вона побачила розвідника сіу? — запитав Ішмаел, вдивляючись у рівнинну далину, але, зачувши тихий багатозначний шепіт Ебірама, тут-таки глянув угору, і саме вчасно, щоб побачити, як парусина заколивалася, однак, очевидно, не від вітру. — Хай-но спробує! — процідив він крізь зуби. — Вони не наважаться, Ебіраме. Вони знають — зі мною жарти погані!

— Подивись сам! Запону відсунули — або ж я бачу не краще, ніж удень сова.

Ішмаел люто грюкнув прикладом об землю і закричав так голосно, що Еллен почула б його відразу, коли б не той предмет удалині, який, не знати чому, досі притягував до себе її погляд.

— Нел! — крикнув скватер. — Геть звідти, дурепо, а то погано буде! Та що з тобою, Нел!.. Дівчисько забуло рідну мову; може, інша їй буде зрозуміліша…

Він приклав до плеча рушницю й наставив її на вершину бескиду. Не встиг ніхто й слова вимовити, як розлігся звук пострілу і з цівки вирвався язик яскравого полум'я. Еллен здригнулась, наче спохолана сарна, пронизливо скрикнула й кинулася в намет так прудко, що не втямити було, поранено її, чи вона відбулася лише переляком.

Скватер вистрілив так несподівано, що його не встигли зупинити, але тепер його сини, кожний по-своєму, показали, як вони поставилися до цього відчайдушного вчинку. Молодики обмінялися невдоволеними, гнівними поглядами, почувся загальний гомін осуду.

— Що такого зробила Еллен, батьку? — запитав Ейса з незвичайною, як на нього, гарячковістю. — За віщо ти в неї стріляв, наче в загнаного оленя чи голодного вовка?

— За непослух, — повільно відповів скватер, і його холодний зухвалий погляд засвідчив, як мало його зачіпав погано приховане невдоволення синів. — Чуєш, хлопче, за непослух! І якщо хтось із вас піде за її прикладом, хай начувається!

— Теж мені, порівняв мужчину й плаксиве дівчисько!

— Ейсо, ти весь час нахваляєшся, що ти дорослий мужчина. Так от, не забувай — я твій батько і володар.

— Я це добре знаю; але який батько?

— Послухай, хлопче, я майже певен, що це ти проспав тоді індіанців. Отож тримай язика на припоні, мій пильний сину, а то доведеться тобі відповідати за ту біду, що скоїлася з нами через твою недбайливість.

— Годі! Я більше не хочу, щоб мною командували, наче малою дитиною в коротеньких штанцях! Ти от розводишся про закон — мовляв, не хочеш визнавати його, — а сам так мене притис, ніби нема в мене своїх бажань, ніби я не живий чоловік! Досить, більше я не дозволю тобі поганяти мене, як послідущу худобину!

— Ну що ж, світ великий, мій відважний сину, і в ньому чимало добрих полів, що не мають господаря. Йди, папери на володіння землею для тебе підписані й скріплені печаткою. Не кожний батько так щедро обдаровує своїх дітей, як Ішмаел Буш; ти ще подякуєш мені, коли станеш багатим землевласником.

— Дивись! Батьку, дивись! — раптом закричали сини всі разом, жадібно хапаючись за нагоду припинити суперечку, що могла розгорітися ще дужче.

— Дивись! — і собі підхопив Ебірам; голос його звучав глухо й застережливо. — Знайшов час для сварок! Подивись-но!

Скватер повільно відвернувся від свавільця й підвів очі, в яких ще палало глибоке обурення. Однак, як тільки він побачив те, що привернуло загальну увагу, погляд його відразу змінився — в ньому тепер відбивався подив, ба навіть переляк.

Нa