Прерія - Джеймс Фенімор Купер
— Е ні, отут я проти вас і цілком на боці трапера, — втрутився Пол Говер. — Той, хто каже, що м'ясо буйвола несмачне, не гідний його їсти![33]
Доктор, який досі удостоїв бортника лише побіжного погляду, пильно подивився на юнака і ніби впізнав його.
— Головні відмінні риси вашого обличчя, друже, — сказав він, — мені знайомі: вас чи якогось іншого представника вашого класу я десь бачив.
— Ми колись зустрічалися в лісах на схід від Великої ріки: ви ще намовляли мене вистежити шершня до його гнізда. Ніби я підсліпуватий і можу серед білого дня переплутати справжню медоносну бджолу з кимсь іншим! Пам'ятаєте, як ми проблукали цілий тиждень? Ви полювали на своїх жаб і ящірок, я шукав дупла й колоди — попрацювали на славу! Я набрав повні баклаги найсолодшого меду, який коли-небудь посилав у поселення, та ще й додому привіз десяток вуликів[34]. А ваша торба просто кипіла плазунами — справжнісінький тобі звіринець! Я не наважився тоді вас запитати — ви, певне, наглядач музею?
— Ось вам ще один з їхніх злих вчинків! — вигукнув трапер. — Вони вбивають оленя, і лося, і дику кішку, і всіх звірів, що заселяють ліс, потім напихають їх старим ганчір'ям, управляють їм у голови скляні очі, а тоді виставляють напоказ, називаючи створіннями господніми, ніби витвір смертного може зрівнятися з тим, що створив бог!
— Авжеж, я знаю вас! — відгукнувся Оубед, на якого ремство трапера не справило видимого враження. — Так, знаю, — він дружньо простяг Полові руку. — То був дуже плідний тиждень — мій гербарій і каталоги коли-небудь доведуть це. Так, я добре пам'ятаю вас, юначе. Ви з класу ссавців, ряду приматів, роду homo, різновиду — кентуккійців. — Природознавець зупинився, щоб посміятися з власного дотепу, а тоді вів далі. — Коли ми розлучились, я вирушив у дальню подорож, уклавши угоду з чоловіком на ймення Ішмаел…
— Буш! — перепинив його нетерплячий і необачний Пол. — Їй-богу, трапере, це той самий кровопускач, що про нього мені казала Еллен!
— Значить, Неллі не оцінила мене як слід, — заперечив чесний учений, — бо я зовсім не належу до флеботомічної школи, і замість пускати кров, очищаю її.
— Я обмовився, друже. Дівчина казала, що ви дуже вправний лікар.
А ось тут вона недооцінила мої достоїнства, — відповів доктор Баттіус, скромно вклоняючись. — Але Еллен славна й добра дівчина, і до того ж розумна. Так, я завжди вважав Еллен Уейд доброю і милою дівчиною!
— Он як, хай мені чорт! — закричав Пол, впустивши шматок м'яса, що його обсмоктував, неспроможний відірватися від страви, й люто втупився просто в рот природознавцю, який ні про що не здогадувався. — Здається, ви не від того, щоб і Еллен запхати до своєї торби!
— Та я не зачепив би й волосини на її голові, навіть за всі багатства рослинного й тваринного світу! Моє почуття до цієї дитини можна назвати «амор натураліс» чи, правильніше, «амор патернус» — тобто батьківською любов'ю.
— Отож-то, це більше ліпить вашому вікові, — холодно сказав Пол, знов простягши руку по впущений шматок м'яса. — А то ви були б наче старий трутень в одному вулику з молодими бджілками.
— В тому, що він каже, є резон, бо так воно ведеться в природі, — зауважив трапер. — Але, друже, ти сказав, що живеш у таборі Ішмаела Буша?
— Саме так. На підставі нашої угоди…
— Угоди там чи погоди — мені байдуже, бо я знаю одне — ставити капкани, щоб мати собі кусень хліба на старість; правда, кажуть, що тепер зберігають шкури якимсь новим способом, незалежно від погоди, та я вже давно не вбиваю тварин, хіба що на харч і одіж. Так от, я сам бачив, як сіу вдерлися до вашого табору і вкрали всю худобу, не залишивши бідоласі, що його ти називаєш Ішмаелом, ні коня, ні корови — жодної худобини.
— За винятком Азінуса, — пробурмотів доктор Баттіус, який тим часом ласував буйволячим горбом, забувши й думати про те, чи існує такий за даними науки. — Азінус доместікус амеріканус — оце все, що в нього залишилося!
— Дуже радий почути, що в нього лишилося так багато, хоч і не знаю, наскільки корисні тварини, що ти їх назвав; та воно й не дивно — адже я так давно живу далеко від поселень. Але скажи мені, друже, що за вантаж переселенець ховав під білою парусиною? Він так його стереже, і ладен зубами обороняти його, наче вовк рештки дичини, що полишив мисливець.
— То, значить, і ви чули про це? — вигукнув Оубед, з подиву впустивши шматок, який саме підносив до рота.
— Ні, я нічого не чув, але я бачив парусину, а коли спробував довідатися, що під него, мене ледь не загризли!
— Ледь не загризли? Отже, тварина ця м'ясоїдна! Як на ursus horridus, то вона надто спокійна; був би це Canis latrans[35], його виказав би голос. І взагалі, якби ця тварина належала до ряду verae[36], Неллі не поводилась би з нею так сміливо. Шановний мисливцю! Самітний звір, якого вдень зачиняють у фургоні, а вночі — в наметі, бентежить мене більше, ніж увесь список quadrupedium, і саме тому, що я не знаю, як його класифікувати.
— Ти гадаєш, це хижак?
— Я знаю, що це квадрупедіум; а що вам загрожувала небезпека, то, значить, ця тварина м'ясоїдна.
Протягом цього плутаного діалогу Пол Говер сидів мовчазний і задуманий, з глибокою увагою поглядаючи на співрозмовників. Але тут щось у тоні вченого його схвилювало, і ледве той вимовив своє твердження, юнак запитав руба:
— Зачекай, приятелю, а що таке «квадрупедіум»?
— Примха природи, де її безкінечна мудрість виявилася менше, ніж звичайно. Якщо одну пару кінцівок можна було б замінити парою обертових важелів — згідно з удосконаленням у моєму новому ряді фалангакрура (в просторіччі — важеленогі), — то, безперечно, вся конструкція стала б значно досконалішого і гармонійнішою. Оскільки ж квадрупедіум є такий, який він є, я називаю його примхою природи. Саме так, примха природи.
— Слухай-но, добродію, ми в Кентуккі не дуже тямимо у всіх цих книжних хитрощах. Що «примха природи», щб «квадрупедіум» — нам однаково незрозуміло.
— Квадрупедіум — це чотиринога тварина, звір.
— Звір! Отже, ви думаєте, що Ішмаел Буш возить із собою звіра в клітці?
— Я це знаю. Наставте-но своє вухо — ні, не буквально, друже, — додав він, помітивши здивований погляд Пола, — а фігурально, тобто послухайте, і ви почуєте. Я вже повідомив вас, що
