Селище на озері - Сергій Вікторович Покровський

«Якби в них були собаки,— подумав він,— нам не вдалося б підкрастися непомітно».

Наступний день загін провів у цьому ж таборі. Рибалкам сутичка обійшлася без жертв, але були поранені, і троє — досить тяжко. Знесиливши від втрати крові, поранені лежали в наметах, укрившись хутрами, яких тут було багато.

Коли розвиднілося, рибалки виявили вже обідрану тушу великого лося. Втомлені люди залюбки пригощалися смаженою лосятиною, відпочивали біля багать. Хто витриваліший — ходили з Уомі й Сойоном у розвідку по суамінтських стежках.

На четверту добу помер один із тяжко поранених. Його закопали й поставили на могилі патерицю. Інші поранені трохи зміцніли і могли вже йти. Додому вирушили вранці, але через слабих мусили ще раз заночувати в лісі.

Цей останній перехід для поранених був особливо важкий. Провіант у загоні кінчився, а Сойон із своїм загоном поспішив уперед, щоб поховати синову голову разом з тілом.

Що швидше йшли передні, то дужче розтягувався людський ланцюг. Позаду всіх пленталися двоє поранених. З ними йшов Уомі, а поруч нього онук Ходжі, на ім'я Аносу, молодий і високий на зріст хлопець, що ні на крок не відходив од Уомі.

Раптом один поранений застогнав і сів на повалений стовбур. Йому необхідно було перепочити. Уомі огледівся і помітив, що весь загін уже зник з очей. Він почав був кричати, але зустрічним вітром голос відносило назад, і в загоні ніхто його не почув і не озвався.

Тоді Уомі послав Аносу навздогін, щоб загін зупинився. Юнак побіг уперед і незабаром зник за поворотом стежки. Уомі теж вирішив перепочити, бо був дуже втомлений, повіки злипалися, й він непомітно задрімав. Ратище його бойового списа було встромлене в рихлий сніг по праву руку.

Та раптом Уомі скрикнув од сильного удару дубиною по голові. Хтось підскочив до нього й повалив на землю. Уомі встиг помітити, що якісь сірі постаті накинулися й на обох поранених. Він рвонувся й вислизнув з чиїхось рук, але другий удар оглушив його, і він знепритомнів.

Суамінти, підкравшись потай, вбили обох поранених, і коли Уомі отямився й розплющив очі, він побачив, як переможці, у захваті від своєї удачі, танцюють довкола розпластаних на землі тіл.

Один із суамінтів накинув на шию Уомі ремінний зашморг і потяг його по снігу. Уомі відчув, що задихається. В цю мить ремінець урвався, і суамінт, втративши рівновагу, тицьнувся обличчям у високий замет. Його товариші голосно зареготали, дивлячись на заліплене снігом обличчя.

Уомі лежав, наче мертвий, і навмисне не ворушився, щоб не накликати на себе нових ударів. Він прислухався до того, що торохтіли суамінти у нього над вухом. Потім вони відійшли трохи далі, перемовляючись між собою різкими гортанними голосами.

Уомі розібрав одне слово, яке вони повторили кілька раз; «май ямо» — одне з небагатьох відомих йому — означало мовою суамінтів «хочемо їсти», або «ми голодні».

Та враз розмова припинилася, і все стихло. Уомі розтулив очі й, не міняючи положення, затамувавши подих, намагався розгледіти, що відбувається навколо нього. Суамінт, який мало не задушив його ремінцем, сидів на снігу й, зігнувшись, щось діставав із прикріпленої до пояса торби. Решта зникли в гущавині.

За якусь мить почулися глухі удари каменя об камінь. Уомі зрозумів, що суамінт вибиває кременем іскри.

Ось двоє суамінтів притягли по оберемку соснового ломаччя, кинули його і знову попрямували в бік узлісся.

Суамінтові вдалося викресати вогню, глиця затлілася, він схилився ниць і почав роздмухувати вогонь.

Уомі відчув, як життя поступово вертається в його тіло. Далі ждати не можна. Треба діяти.

Спритно, без жодного звуку, Уомі перевернувся на живіт, став навкарачки і, вихопивши з-за пазухи свого бронзового ножа, стрибнув на суамінта. Ударом під ліву лопатку він пришив його до землі. Цього було досить. Суамінт тільки охнув і зразу ж затих.

Дорога додому була вільна, бо суамінти пішли по хмиз у протилежний бік. Уомі швидко нахилився над убитим і одним помахом ножа відтяв йому праве вухо. Це була давня прикмета: якщо хочеш, щоб мисливське щастя не зрадило тобі, відріж вухо у щойно забитої жертви. Сховавши вухо за пазуху, Уомі кинувся бігти стежкою.

Та зненацька лісову тишу розітнуло люте виття. Уомі побачив, як двоє суамінтів вискочили з гущавини, кинули на землю хмиз і помчали йому навперейми. В руках у одного була довга палиця, він випередив свого товариша і вискочив на стежку поперед нього. Та не встиг він огледітись, як Уомі збив його з ніг і проколов кинджалом.

Другий, озброєний дротиком, замість того, щоб кинутися врукопашну, метнув списа.

Уомі блискавично пригнувся, і спис шугонув над головою. В наступну мить суамінт уже лежав на снігу.

З цим він упорався так само швидко, відтяв ножем вухо і, випроставшись, огледівся. Ще два суамінти бігли через галявину, але були далеченько.

Уомі не спускав з ока ворогів. Він зрозумів, що вони біжать до того місця, де палили багаття і де покинули свою зброю.

Змірявши оком відстань і усвідомивши, що йому до багаття ближче, ніж суамінтам, Уомі помчав так швидко, що аж вітер засвистів у вухах. За мить він опинився біля багаття, значно випередивши суамінтів.

Суамінти отетеріли, але відступати не збирались. Вони повитягали з-за поясів пращі й почали закладати в них метальні камені. Праща в досвідчених руках — грізна зброя. Два камені продзижчали над головою, але Уомі ухилився.

Уомі знову встромив у сніг списа, якого був ухопив. Суамінти почали діяти, як вовки: один нападав спереду, другий зі спини.

Уомі вирішив не чекати. Тятива його загула, мов туга струна, і один із суамінтів осів на сніг. Він обома руками намагався вирвати стрілу, що пронизала йому шию, та раптом зів'яв і повалився на бік. У цю мить сильний удар каменя по ліктю змусив Уомі опустити ліву руку. Він кинув лук