Українська література » Пригодницькі книги » Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко

Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко

Читаємо онлайн Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко
йому було не до концерту. За нього він не хвилювався, цілком покладаючись на Шаповала. Лише програму схвалив своїм підписом: «Дозволяю».

Повертаючи Шаповалу підписаний примірник програми, Шварц, спотворюючи російсько-українські слова, патетично сказав:

— Корошо, Дмітер, ві лючче знайт, что надо — музік, пісні, танцеват, звеселіт офіцер! Тепер єст большой фес-празнік: німецькі армій єст на Вольга, — наприкінці навіть вигукнув: — Хо-хо, Дмітер, ми на руські Вольга! Сталінград!

Цей вигук коменданта приголомшив Шаповала. Він розумів, що слід примусити себе виявити радість з приводу перемог німецької армії, сказати якісь красиві слова. А в голові не вкладалося: як могло статися, що німці опинилася аж на Волзі? Він знав — на тому напрямку фашисти просунулися далеченько. Але щоб до Сталінграда, про це й думати не міг. Та не вірити коменданту не було ніяких підстав.

Повідомлення Шварца болюче вразило Шаповала. Важко ступаючи, він вийшов з комендатури, грюкнув брамою і, не оглянувшись на суворий окрик вартового, пішов у глибокій задумі, обмірковуючи план завтрашніх подій. Хвалькуваті слова коменданта викликали ще більшу жадобу помсти.

Пригадалося минуле, полк, з яким пройшов тяжкими шляхами від Прикарпаття до Приазов’я. Скільки разів він ходив з бійцями у контратаки. Медаль «За відвагу» і орден Червоної Зірки — нагороди за сміливі вилазки. Де тепер дивізія? Що думають про нього в редакції газети «Смерть фашизму!»? Майже десять місяців, як доля розлучила з бойовими товаришами. Звичайно, його давно вже викреслили із списків живих. А він, бач, ще ходить по землі, діє…

Сирена «опель-адмірала», що нісся, немов на пожежу, вивела Шаповала із задуму. Озирнувся: у чорному лімузині сидів біля шофера комендант Людвіг Шварц; машина звернула праворуч, на вулицю Степову, що вела в напрямі аеропорту. Значить, подумав, комендант поїхав зустрічати високого гостя…


Останній вирішальний вечір. Шаповал, Рябошапка, Рубан, закінчивши всю підготовчу роботу, чекали, поки зберуться запрошені, поки піднесуть високому берлінському гостеві хліб-сіль і проголосять промови. А вже потім, коли закінчиться урочиста частина і гості на чолі з фельдмаршалом займуть свої місця, актори-месники скажуть своє слово.

Біля парадних дверей — Микола Григор. Він пильнує, аби не проник до залу хтось із небажаних.

Смеркає, через півгодини відкриються двері Будинку культури, перевіряти запрошення у цивільних на урочистий вечір буде поліція, а Григор залишить свій пост.

Та раптом з партеру донісся шум, гамір, брутальна лайка.

— Що б то могло бути? — насторожився Шаповал. Злегка відсунув завісу, глянув у партер і майже крикнув пошепки: — Ой-ой, хлопці, офіцери удерлися, автоматники й, здається, сапери…

— Невже зрада? — ледве чутно промовив Рябошапка.

— Скоріше за все, служба безпеки сама вирішила перевірити, — висловив свою думку Рубан.

Кожен розумів — вони потрапили у безвихідь: руйнується сміливо задуманий план, бо за кілька хвилин сапери з допомогою приладів викриють їх.

Яка невдача! Все ж було так добре розраховано. А що ж тепер?

— Е, чорт візьми! — вилаявся Шаповал і до Рубана: — Дай, Ваню, гранати. Вимикайте світло й біжіть до призначеного місця зустрічі, чекайте на мене.

Світло погасло. Офіцери заблимали ліхтариками, світять собі лід ноги, придивляючись, обережно йдуть до сцени.

Шаповал відсунув лівою рукою завісу, а правою жбурнув у партер одну за одною дві ручні гранати, сам же миттю сховався за виступ стіни.

Пролунали глухі вибухи. А услід за тим здригнулося все, заколихалися стіни, повилітали вікна й двері — від детонації передчасно спрацювала потужна міна і вся інша вибухівка.

Усе відбулося несподівано.

Після кількахвилинної тиші навколо театру почулися крики, стрілянина. З вікон і дверей, висаджених вибухом, виривався густий, їдкий дим.

До театру бігли поліцаї, мчали машини з військовими, оточували приміщення. З’явився і комендант міста Людвіг Шварц. Блідий, переляканий. Адже сюди він мав привести вельми поважного гостя — фельдмаршала. За годину ж тут мали бути урочисті збори!.. Майн гот! Що ж трапилося, хто вчинив таку диверсію?

Комендант жахнувся від самої думки, що цей вибух міг статися на годину пізніше. Він ламає голову над тим, як доповісти про це берлінському гостеві. І нічого не може придумати.


РОЗДІЛ VI
ДРУГА ПІЗНАВАЙ В ГОДИНУ ЛИХА

Висадження в повітря театру викликало у Приморську неабиякий переполох. Причина вибуху довго залишалася загадкою. Ні в комендатурі, яку очолював вишколений нацист Людвіг Шварц, ні в поліції міста, на чолі якої стояв колишній вихованець духовної семінарії Василь Курінний, не знали, хто вчинив диверсію. Стражі порядку не могли знайти жодної людини, яка б могла щось посвідчити.

Спочатку комендант схильний був думати, що вибух здійснили самі актори. Але рішуче відкинув ту думку, коли побачив убитого Рябошапку. Хто-хто, а комендант добре знав, як високо цінував шеф «Чорномора» художнього керівника. А оскільки Рябошапку вбито біля самого театру, значить, діє той самий комітет месників, який погрожував шефу «Чорномора» в своєму листі.

— Пронюхали, видно, бандити, що готується урочиста зустріч представників міста з вельми почесними гостями, і вирішили перешкодити, — заключив комендант.

— То чому ж передчасно вчинили вибух? — висловив сумнів начальник поліції Курінний.

— Бо застукали бандитів на гарячому. Щоб не залишити слідів, вони й самі себе знищили. Фанатики! Загинув, видно, й шеф ансамблю Дмитро Шаповал.

Такий висновок зробив оберштурмбанфюрер СС Людвіг Шварц.

Багато чого не розумів і Степан Василенко. Він бігав до Залісся, щоб попередити дружину, аби не хвилювалася й не чекала на нього принаймні тижнів два, бо й сам ще не знав, де їм доведеться кинути свого якоря. Повертаючись до театру, за якихось метрів двісті від Будинку культури почув такий вибух, від якого здригнулося все довкола.

Відгуки про книгу Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: