Українська література » Пригодницькі книги » Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко

Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко

Читаємо онлайн Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко
і сів поруч. — У такий чудовий день не гріх побути на лоні природи.

Обидва помовчали.

По паузі Яворовський запитав:

— Пробачте, добрий чоловіче, ви, здається, керівник «Чорномора», чи, може, я помиляюсь?

— Ні, не помиляєтесь, я справді шеф «Чорномора» Дмитро Шаповал.

— А по батькові?

— Карпович. А що? — підвів Шаповал голову. — Ви, може, щось хотіли?

— Та ні, — запнувся священик. — Мені дещо розповідали про вас, то я й порівнюю. — Він дивився на актора розумними усміхненими очима, ніби хотів проникнути в самісіньку його душу.

А Шаповал здивовано повів бровами, мовляв, хто ж тобі й що міг розповідати про мене.

Священик, відчувши стурбованість шефа «Чорномора», пояснив:

— Сергій Корнієнко говорив. Знаєте такого?

— Так, першокласний баяніст. Він працював у нас, але щось, видно, не влаштовувало його.

— Він, Дмитре Карповичу, тепло згадує про вас. — Й, поглянувши довкола, священик перейшов майже на шепіт. — Мені, щиро кажучи, дуже хотілося б зустрітися й поговорити з вами… Не тут, звичайно, не зараз. — Він знову озирнувся й додав: — Завтра, Дмитре Карповичу, коли дзвонитимуть на вечерню, приходьте, — прошу, буде нагода ближче познайомитись.

У очах Шаповала спалахнула усмішка.

— Вибачте, отче, а ви бували на наших концертах чи виставах?

— Аякже! — кивнув Яворовський. — Я частий відвідувач ваших вистав.

— Ну, в такому разі, я прийду на вашу…

Священик теж посміхнувся:

— Я не ображаюсь… Приходьте, прошу. Може, вам у нас що її сподобається.

Шаповал дивився, як спокійно віддаляється постать Яворовського алеєю гіллястих платанів.

Зацікавленість священика його особою, «Чорномором» викликала занепокоєння, слуга божий був для нього загадкою. Та як би то не було, а до церкви треба заглянути. Обов’язково!

Повернувшись до «Чорномора», Шаповал одразу ж розповів Рябошапці про зустріч з Яворовським.

Вислухавши Дмитра, Рябошапка розвів руками:

— Цікаво, що він за людина, той піп? Може, й справді варто з ним познайомитися?

Шаповал кивнув головою і зауважив:

— Ти знаєш, Олексо, мені на мить здалося, що він такий священик, як Микола Гаран поліцейський. Почекаємо вечерні, я обов’язково піду; церква може бути нам доброю помічницею. Та й взагалі, треба про дещо подумати.

— Про що? — зацікавився Рябошапка.

— Про те, щоб на випадок якої несподіванки мати запасний хід.


Наступного дня Шаповала рано-вранці викликали до коменданта. Лейтенант Пауль Затлінг люб’язно зустрів його біля самої брами, привітався і швидко повів лабіринтами коридорів. У кабінеті оберштурмбанфюрера було два офіцери. Комендант відпустив їх і підкреслено ввічливо запросив:

— Будь ласка, сідайте, Дмітер. — Дістав із шафи пляшку хереса, два бокали й поставив на стіл. — Дуже люблю херес, справжнє чоловіче вино. А як ви, Дмітер?

— Я радий, пане коменданте, що наші смаки збігаються, — відповів Шаповал, не розуміючи причини такої гостинності.

— Так? Виходить, Дмітер, у нас з вами багато спільного. Тоді випиймо за нашу спільну справу!

— З радістю вип’ю також і за ваше здоров’я!

Вони перехилили фужери.

Людвіг Шварц пірнув у м’яке крісло, відкинувся на спинку й перейшов до діла.

— Ви, звичайно, гадаєте, чого це я запросив вас у таку рань?

— Та, мабуть, щось негайне, важливе.

— Так. У нас мають бути дуже поважні гості. Представники з Берліна. Завтра ви їх побачите. Тож на їхню честь «Чорномор» повинен дати хороший концерт.

— І коли саме?

— Завтра, Дмітер, увечері. Керівники з міської управи будуть, підносити гостям, як у вас кажуть, хліб-сіль, квіти, різні подарунки, виголошуватимуть промови. А після — концерт. Ви самі, Дмітер, знаєте, що треба: музику, хороші українські пісні, танці, І обов’язково — кілька гострих сатиричних номерів.

Комендант підвівся з крісла, вийшов з-за столу, взяв Шаповала під руку й вів далі:

— Розумієте, Дмітер, я хочу, аби високе начальство доволі посміялося! Зробіть саме так, і я буду вам дуже вдячний.

Комендант не наказував, а просив, підкреслюючи важливість завдання.

Шаповал слухав. Йому дуже хотілося знати, що то за гості такі поважні. Ясно, що вечір буде велелюдним, урочистим. Німці гордовито прийматимуть хліб-сіль від голови міської управи Нечипора Великого на знак подяки за те, що окупували його рідну землю. А вони, артисти, повинні висловити почуття поваги й подяки завойовникам засобами мистецтва. Оце завдання!

Шаповал примусив себе усміхнутися.

— Так, усе зрозуміло. Шкода тільки, що мало часу. Але будемо старатися, щоб представники фатерланду і офіцери непереможної армії рейху були задоволені.

— Гут, я надеятся, все буде хорошо, — заключив Шварц, і простягнув Шаповалові руку.


Вийшовши з будинку комендатури, заклопотаний Шаповал зустрівся з лейтенантом Паулем Затлінгом.

— Знову, Дмітер, я бачу вас похмурим. Мабуть, завдання термінове?

— Ви вгадали, Пауль, — кивнув Шаповал. — Гості, кажуть, надто поважні будуть, аж із Берліна.

Пауль хоче показати, що йому все це відомо й, понизивши-голос, таємниче шепнув:

— Фельдмаршал! Так, так, фельдмаршал буде!

— От бачиш, який високий гість, а часу на підготовку концерту дуже мало. Будеш хвилюватися…

Тим часом в «Чорноморі», зібравшись у кімнаті режисера Рябошапки, Василенко, Ольга Кропива, Григор та Рубан з нетерпінням чекали на свого ватажка. Що сталося, чого його так рана викликали?

Рябошапка згадав про вчорашню зустріч Шаповала із священиком Яворовським. Цей випадок тривогою відгукнувся в серці друга, і він тільки-но хотів розповісти про це

Відгуки про книгу Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: