Ваше ім'я, майоре? - Антон Ященко

Шаповал зробив здивоване обличчя:

— Та в чому справа? Розкажіть, будь ласка, якщо не секрет.

— Гм-гм, секрет! Усе місто знає… — Помовчавши, додав: — А від вас, герр Шаповаль, у мене взагалі немає секретів. Ми служимо одному богові. Ви повинні знати, що в цьому проклятому місті діє підпільна банда, і якщо ви потрапите до її рук, то вам не уникнути шибениці так само, як і мені. Так, так, Дмітер, не посміхайтеся, нам з вами шана однаковісінька. Для партизанів ви такий же ворог, як і я.

Шаповал розвів руками:

— Вибачте, я зовсім не хочу применшувати небезпеки. Ви добре знаєте, що нас, акторів, вважають запроданцями, зрадниками Радянської влади. Більше того, ми вже засуджені. І вирок може бути виконаний у будь-яку годину, адже ми зовсім беззахисні. Будинок культури не охороняється. Самі ми зброї не маємо. Заскочать два — три бандити — перестріляють нас, як зайців. Або ще гірше — живцем потягнуть до лісу. Ось прочитайте, прошу, що нам пишуть, — він дістав з кишені піджака конверта й віддав коменданту.

Людвіг Шварц уважно оглянув конверта, поштову печатку на ньому, вийняв записку, пробіг очима й повернув Шаповалу.

— Читайте самі, Дмітер, я не все розумію.

— Гаразд, — кивнув Шаповал і чітко, голосно прочитав:

«Керівникові ансамблю «Чорномор» Шаповалу.

Слухай ти, запроданець і прихвостень фашистський! Народні месники попереджають: якщо ти не припиниш виступів свого ансамблю перед окупантами, будеш і надалі вихваляти фашистські «порядки» й ганьбити наші — радянські, то заготуй домовину, — ми повісимо тебе на гілляці, як мерзенного зрадника. Оголоси це попередження на зібранні всієї наволочі своєї, щоб кожен знав, що на нього чекає.

Міський комітет месників».

Комендант мовчки вислухав, а по паузі запитав:

— Коли і яким чином ви одержали цього листа?

— Сьогодні, за годину тому приніс листоноша разом з газетами.

— Та-ак, — протягнув Шварц багатозначно і додав: — А ви, Дмітер, особисто маєте якусь зброю?

— Та звідки ж вона, — повів Шаповал плечима. — Ніхто не видавав мені ні гармати ніякої, ні пістоля.

— «Гармати»? — перепитав Шварц. — О та ви, Дмітер, ще жартуєте. Німецьке прислів’я говорить: «Комарів кийком не б’ють». — Шварц дивився на Шаповала, задоволений своєю дотепністю.

— Згоден, — закивав Шаповал головою. — З гармати по горобцях також не стріляють, — каже українське прислів’я. Але я прихильник тієї думки, що, коли ворог здається навіть мишею, дивися на нього, як на лева.

Комендант нічого не відповів на те, він серйозно дивився на Шаповала, наче вирішував: можна чи не можна довірити акторам зброю. Потім сказав:

— Добре, Дмітер, дайте мені список, кому саме, на вашу думку, можна видати зброю. Я подумаю…

І ніби між іншим, запитав:

— Ну, а про які ж події, Дмітер, ви чули? Про що говорять ваші друзі?

— Нам відомо тільки те, що можна прочитати в газетах. Комендант глузливо посміхнувся.

— Наші газети, герр Шаповаль, пишуть тільки про успіхи німецьких військ. А що нам завдають ударів і на фронтах, і в тилу, того не знайдете в жодному повідомленні з фронту.

Відвертість коменданта здивувала Шаповала. Таке він уперше чує од Шварца, і це ще більше насторожує.

Оберштурмбанфюрер мовчки, в задумливості пройшовся по кабінету. А відтак сів у крісло й почав довірливо розповідати про те, що відбулося в Приморську і навколо нього.

— Понад місяць тому, — поволі заговорив він, — до Приморська їхало поповнення — ешелон молодих патріотів. Мені хотілося, щоб перед відправкою їх на фронт, вони подивилися концерт «Чорномора». Я про це говорив вам, коли ви збиралися до Романівки. Пам’ятаєте?

— Так, пане коменданте, ми були готові. Вас тоді не була в комендатурі, а майор Майвальд сказав: «Зараз не до концерту». А чому саме? — Шаповал розвів руками.

— Біл болшой катастроф, — перебив Шварц, почавши російською і одразу ж перейшовши на німецьку мову. — Поїзд підірвався і на повному ходу пішов під укіс.

Дмитро Шаповал не міг втямити, для чого комендант згадує про цей давній випадок? Чи немає, бува, тут якихось несподіваних вивертів?

Скориставшись паузою, він запитав:

— Пробачте, де ж це трапилося? Біля Приморська?

У коменданта раптом зіпсувався настрій.

— Поруч, на сімнадцятім кілометрі від міста, — буркнув він роздратовано і замовк.

Шаповал вирішив за краще теж помовчати. Шварц кілька разів затягнувся, з серцем роздавив недокурок, у попільничці й продовжував:

— Досі мене переконували, що всі диверсії — наслідки дій партизанів. Але події минулої ночі свідчать, що і в самому Приморську діє напевне якась політична банда. Інакше не могло б-бути того, що сталося. Усі шляхи, що ведуть до міста, патрулювалися, а склад вибухнув. Не з неба ж спустилися диверсанти! Таке, — підвищив комендант голос, — могли вчинити тільки комуністи, які напевне переховуються тут, у Приморську, маскуються і добре знають обстановку. Про це, Дмітер, свідчить і лист, у якому вам погрожують. До речі, дайте його мені, і нікому про нього ні слова.

Оберштурмбанфюрер підвівся і знову почав мовчки ходити по-килимовій доріжці кабінету від столу до порога, раз у раз погладжуючи полисілу голову.

— Так, герр Шаповаль, вам треба замислитися над цим.

Шаповал насторожився. На чому комендант хоче його зловити?

— Вибачте, оберштурмбанфюрер, я не розумію, про що ви говорите?

— Про що? Про більшовиків! — гарячкував Шварц. — Ви, Дмітер, тут, як риба у воді, вам легко дізнатися навіть про те, у кого що на думці. Я розповідаю вам