Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Він ображено перевірив кишені й дістав пом’яте фото. Ми підняли його на рівень обличчя дівчини, яка сиділа за п’ять столиків.

— Зателефонуй Олегу й отримай свою нагороду,— порадив я.— Отам сидить дівчина, на яку він чекав.

Він повитріщався на світлину, глянув на дівчину і кинувся до телефону.

— Ми вже закінчуємо? — запитав я.

— Ти не хочеш залишитись і побачити возз’єднання Олега з Карлешою? — дражнила Карла.

— Я стомився бути невільним спільником Долі,— оголосив я.

— Я мушу побачити возз’єднання,— заявив Дідьє.— І не зрушу з цього місця, доки не засвідчу все власними очима.

— Гаразд,— сказав я, готуючись піти.

До нашого столика підійшов чоловік. Він був низький, худорлявий, темношкірий і впевнений.

— Пробачте,— мовив він,— ви той, кого називають Шантарамом?

— А хто хоче знати? — гаркнув Дідьє.

— Мене звати Татіф, і я маю дещо обговорити з паном Шантарамом.

— Обговорюйте,— запропонувала Карла, махаючи на мене.

— Я чув, що ви будь-що зробите за гроші,— почав Татіф.

— Це надзвичайно образлива заява, Татіфе,— посміхнулася Карла.

— Однозначно,— погодився Дідьє.— А скільки грошей?

Я підніс руку, щоб зупинити аукціон.

— Краще призначмо зустріч, Татіфе,— сказав я.— Повертайся сюди завтра о третій. Ми поговоримо.

— Дякую,— мовив він.— Усім доброї ночі.

Він прошмигнув поміж столиками і вийшов на вулицю.

— Ти навіть не уявляєш, що в нього на думці, у цього, цього Татіфа,— попередив Дідьє.

— Мені сподобався його вигляд. А тобі хіба ні?

— Мені теж,— приєдналася Карла.— І гадаю, ми його ще побачимо.

— Однозначно ні,— надувся Дідьє.— Ви що — не бачили його черевиків?

— Звісно,— згадав я.— Військові напівчоботи, по боках білі від солі, а ще сіль на краях його жакета. Я б сказав, що він нещодавно багато часу перебував біля морської води.

— Я маю на увазі стиль, Ліне,— зітхнув Дідьє.— Це просто огидно. Я бачив таксидермію з більшим смаком.

— Бувай, Дідьє,— мовила Карла, підводячись.— Побачимось на відкритті.

Ми з Карлою їхали заюрмленою нічною набережною і за кілька кварталів від кав’ярні «Любов&віра» побачили навіть більший натовп, який розливався на тротуар і розбризкувався на дорогу. Ми припаркувалися і трохи посиділи на мотоциклі.

Вивіска над дверима демонструвала символи усіх релігій і була написана на хінді, маратхі й англійською, а ще підсвічувалася колом магнолієвих вогників.

Вуличне вікно обрамлював темно-червоний німб вогників франджипані, а всередині відвідувачі пили еспресо, доки Вінсон з Ранвей працювали на італійській кавовій машині, й пара піднімалася мало не в промислових масштабах.

Біля вигнутого шинкваса на п’ятнадцять місць було лише троє вільних стільців. Ранвей зарезервувала їх для нас, але я ще не був готовий зайти до того куточка любові, який вони створили.

Мої думки були про дівчину з Норвегії: от щойно вона була в медальйоні, а вже за годину — в затінку Долі. Я дивився на неї: у вікні любові й віри вона усміхалася, поринувши у власну щасливу вічність. Вінсон обмінявся з нею швидким поглядом, мерщій усміхнувся і радісно почав теревенити з відвідувачем.

Я не хотів заходити всередину. У тому, чим вони стали разом, була чистота, і я не хотів втручатися.

— Я залишуся тут на хвилинку,— сказав я, стоячи біля мотоцикла.— Ти можеш заходити. Я буду за хвилину.

— Завжди разом,— нагадала Карла, знову сідаючи на мотоцикла і запалюючи косяк.

До нас приєднався Дідьє, заспокійливо приклавши руку до задиханих грудей.

— Що сталося? — запитала Карла.

Дідьє витягнув руку, щоб зупинити її, та віддихався.

— Чи... чи... чи моє місце й досі там зарезервоване? — хапав повітря Дідьє.

— По центру,— заспокоїв я.— Що було з Олегом і Карлешою?

— Олег залетів усередину,— відповів Дідьє, поки його серце сповільнювалося до медично прийнятних показників,— і просто підняв її, неначе мішок цибулі, й пішов у ніч.

— І ти за ним не пішов? — поцікавилася Карла, розсміявшись.

— Ну звісно, пішов,— обурився Дідьє.— Дідьє — детектив «Бюро втраченого кохання», як-не-як.

— Куди вони рушили? — хотів я знати.

— Він зник,— просичав Дідьє,— у лімузині Рендалла. А він дратівливий, той Рендалл.

— У найкращому можливому сенсі,— мовила Карла.— Уперед, Дідьє. Заціни тусовку.

— Ну, тоді виходить, саме Дідьє має підняти прапора любові й віри,— сказав Дідьє, перекидаючи свого шарфа через плече.— Ми живемо в час якнайширше-розтуленого-рота. Дивіться, як я верещатиму й горлатиму за нас трьох.

Він розгладив піджак, перетнув тротуар і увірвався всередину. Сів біля молодого бізнесмена, трохи підштовхнувши свою вродливу жертву. Бізнесмену це сподобалось, і він почав радісну розмову.

Ми сіли і почали мовчки спостерігати за гучним успішним відкриттям, а потім Карла притулилася до мене.

— Мені до вподоби мотоциклетна розмова,— мовила вона.— Навіть якщо ми просто пліч-о-пліч.

— Мені теж.

— Хочеш дізнатися, хто став новим мовчазним партнером Кавіти Синг? — стиха запитала вона.

— А мене це налякає?

— Мабуть,— відповіла вона.

— Добре. Розповідай.

— Мадам Жу,— сказала Карла.

— А це як сталося?

— Мадам Жу хотіла шантажувати своїх колишніх клієнтів і повернутися до Бомбея. Доля і трохи сторонньої допомоги привели її до Кавіти. Жу має книжку, де записані усі її клієнти та всі їхні сексуальні смаки. Я б не проти таке прочитати, коли вона вже їм буде непотрібна.

— Чому Жу прийшла по допомогу до Кавіти?

— Це я вклала цю ідею в її голову.

— Як?

— Тобі потрібні всі відповіді, еге ж?

— Я хочу абсолютно все знати, коли йдеться про тебе,— розсміявсь я.

— Я знала про книжку і знала, що мадам Жу без свого Палацу втратила силу, але все одно мала амбіції. А ще я знала ім’я її найбільш відданого покровителя. Він — бізнесмен, і я придбала його бізнес. Натомість він підказав, що ідеальною пособницею для створення угрупування шантажистів може стати Кавіта Синг. Саме тоді мадам Жу почала цікавитись Кавітою.

— А коли вбили близнюків, вона звернулася по допомогу до Кавіти.

— Як я й сподівалася. Пороки живуть звичками, а звички роблять людей передбачуваними.

— А яка в цьому вигода для Кавіти?

— Окрім сексу?

— Прошу, Карло, не...

— Жартую. Я ще шість тижнів тому розповіла Кавіті, що мадам Жу вбила її хлопця. Її нареченого, узагалі-то. Він протестував проти того, що мадам Жу підкупила місцевих посадовців. Він збирав