Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Ми часто до нього навідувалися. Після кожного візиту, подалі від кімнати Близнюка, ми переконували Скорпіона перевести його зодіакального близнюка в лікарню. Скорпіон щоразу відмовлявся. Любов має власну логіку, так само як і власну тупість.

У іншій кімнаті життя і смерті, на іншому кінці міста, по-іншому на лікування реагував Фарзад — молодий фальшивомонетник. Коли тромб у його мозку розчинився, хлопець знову почав розмовляти і рухатися.

Тремор, який час до часу сіпав його ліве око, змушуючи його заплющуватися, нагадував, що нахабні зауваження жорстоким людям можуть теж закінчитися жорстоко. Загадкове зникнення Блискавичного Диліпа нагадало йому, що ніхто не уникне карми, і він щасливо всміхнувся.

Три родини розділили скарб, залишивши частину на спільному рахунку, аби розплатитися за ремонт їхніх об’єднаних будинків. Вони зберегли склепінчастий простір як загальну вітальню, якою вона стала, але знімали риштування після перебудови й фарбування кожної окремої стіни, і в результаті пошуків постала невелика базиліка.

Карлі подобалися хідники, що сягали аж трьох поверхів над головою, а ще більше їй подобався щаслива суміш парсів, індуїстів і мусульман.

Поки я раз на тиждень проглядав документи з Аршаном, щоб мої підробки відповідали найновішим зразкам легальних документів, Карла разом з родинами працювала на риштуванні, беручи до рук пензля чи електричного дриля.

Вона була річкою, а не каменем, і кожен день був наступним закрутом на рівнині майбуття. Карлу виключили з родини, яку вона любила і яка, здавалося, любила її, бо повірили словам чоловіка, друга і сусіди, що став ґвалтівником. За кілька років, коли вона вбила свого ґвалтівника й утекла, вона сама знищила всі зв’язки зі своїм колишнім життям.

Вона була загартованою втікачкою, танцюючою кицькою, зеленою відьмою і вміла захиститися від усіх, окрім себе,— так само як я.

Вона скористалася грошима, заробленими на біржі, щоб найняти людей, нових друзів і знайомих, і віддала їм орендований у готелі «Амрітсар» офіс. Вона збирала навколо себе нову родину, бо так багато людей з колишньої родини, віднайденої в Бомбеї, покинуло Місто-Острів, померло чи помирало, як, наприклад, Близнюк Джордж.

Я не знав, яка частина цього зборища в «Амрітсарі» стала свідомим вибором, а яка інстинктивним. Та коли Карла працювала з трьома родинами в палаці пошуку скарбів, то швидко і радісно вписалася в їхню рутину, і я побачив своєрідний голод за цим: у нас обох це бажання переросло в потребу.

Слово родина, або «family» англійською, походить від «famulus», що спершу означало «прислужник», «familia» у буквальному перекладі означало «слуга хатнього господарства». За своєю суттю туга за родиною і ненаситність, що з’являється в нас після втрати рідних, стосується не лише належності: благодать полягає в тому, щоб служити тим, кого любимо.

Розділ 87

Це була пора змін, у Місті-Острові, здавалося, наводили блиск перед парадом, який не анонсували. Дорожні роздільники виблискували новими фарбами, помальовані людьми, які ризикували своїм життям після кожного штриха. Крамниці прикрасилися, й покупці разом з ними. Нові знаки на кожному розі анонсували старі привілеї. А улюблену цвіль, зауваження природи на наші плани, поздирали з будівель і зафарбували.

— Чому тобі не до вподоби новий вигляд? — запитав мене друг-ресторатор, дивлячись із тротуару на свою щойно пофарбовану рекламу.

— Мені подобався старий вигляд. Твоя нова картинка — чудова, але мені подобалася та, яку малювали останні чотири мусони.

— Чому?

— Мені подобаються речі, що не опираються природі.

— Тобі варто іти в ногу з часом, чоловіче,— сказав він, затримуючи подих, коли заходив у свій відремонтований ресторан, бо було неможливо дихати і залишатися при тямі водночас, перебуваючи так близько до підсихаючої фарби.

Мода — це бізнесовий край мистецтва, тож навіть «Будинок стилю» Ахмеда нарешті піддався тиранії асиміляції. Його розмальований вручну знак був перетворився на стигмат сріблолюбства, тобто на логотип. Небезпечні леза й сердиті щетинисті щітки зникли, а на їхньому місці з’явилися хімічні речовини для догляду за волоссям, що запевняли нас, що їх не тестували на кроликах і що вони не осліплять і не вб’ють користувачів.

Навіть лосьйон після гоління «Амброзія Ахмеда» зник, але мені пощастило приїхати вчасно, щоб урятувати дзеркало, прикрашене світлинами безкоштовних Ахмедових стрижок, кожна з яких була схожа на передсмертне фото злочинця, убитого правосуддям.

— Тільки не дзеркало! — заволав я, зупиняючи чоловіків з великими молотами, які хотіли вже трощити його просто на стіні.

— Саламалейкум, Ліне,— привітався Ахмед.— Усе місце буде переобладнане заради «Нового будинку стилю» Ахмеда.

— Валейкумсалам. Тільки не дзеркало!

Я стояв спиною до дзеркала, широко розкинувши руки, щоб зупинити молотки. Карла стояла біля Ахмеда, склавши руки, і нахабна посмішка грала в саду її очей.

— Дзеркало має зникнути, Ліне,— заявив Ахмед.— Воно не пасує до нового стилю.

— Це дзеркало пасує до будь-якого стилю,— запротестував я.

— Не до цього стилю,— мовив Ахмед, виймаючи з купи брошуру і передаючи мені.

Я оглянув зображення і віддав назад.

— Воно схоже на місце для поїдання суші,— зауважив я.— Люди не зможуть розмовляти про політику й ображати одне одного в такому місці, Ахмеде, навіть з дзеркалом.

— Нові правила,— повідомив він.— Жодних образ. Жодної політики, релігії чи сексу.

— Ти що — здурів, Ахмеде? Цензура в перукарні?

Я глянув на Карлу: вона непогано розважалася.

— Ну ж бо,— благав я.— Має бути бодай одне місце, де ніхто нікого не цілує в дупу.

Ахмед суворо на мене зиркнув.

Це був не його суворий погляд — це був суворий погляд на вродливому обличчі з зачіскою у стилі «помпадур» у каталозі стрижок і стилів «Нового будинку стилю».

Я проглянув світлини, знаючи, що Ахмед, мабуть, ними пишається, бо нелегально включив фото кінозірок і визначних бізнесменів, щоб додати своїй колекції ваги.

Я не хотів ранити його почуття, але для мене цей каталог був неправильним набором жертв.

— Ти не можеш розтрощити дзеркало, Ахмеде.

— А можеш продати його мені в отакому стані? — запитала Карла.

— Ти це серйозно?

— Так, Ахмеде. То його можна придбати?

— Мені знадобиться трохи часу, щоб здерти світлини,— замислився він.

— Мені воно подобається разом зі світлинами, якщо ти не проти, Ахмеде. Воно й так ідеальне.

«Я кохаю тебе, Карло»,— подумав я.

— Дуже добре, міс Карло. Як скажете, тисяча рупій, разом з транспортуванням і встановленням, буде прийнятною ціною?

— Так,— посміхнулася Карла, даючи йому гроші.— У мене є вільна стіна, і я