Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Я просунувся трохи далі. Не міг розгледіти чоловіка, але жінка була низенька, під тридцять і кремезна. Вона стояла з загрозливим виглядом, у блакитному гіджабі.

— Усе гаразд,— запевнив я Карлу, виходячи до них.— Ми — старі друзі.

— Це занадто,— сказала Блу-Гіджаб, погрожуючи Джасванту в його чепурному кріслі.

— Ви пройшли ідентифікацію,— мовив Джасвант.— Прошу, проходьте, пані.

Вона була з Анкітом — консьержем з готелю у Шрі-Ланці. Він посміхнувся й віддав честь, приклавши два пальці до брови.

Я помахав у відповідь. Блу-Гіджаб згорнула руки на грудях. Вона продовжувала їх так тримати, поглядом вчавлюючи Джасванта глибше в крісло, а потім підійшла, щоб привітатися зі мною. Анкіт ступав на крок позаду.

— Саламалейкум, солдатко,— почав я.

— Валейкумсалам,— відповіла вона, розкриваючи руки й показуючи невеличкого автоматичного пістолета.— У нас є незакінчені справи.

— Саламалейкум,— приєдналася Карла.— Ти розмовляєш з моїм хлопцем з пістолетом у руці!

— Валейкумсалам,— привіталася Блу-Гіджаб, втупившись у ферзів.— Цей пістолет — подарунок. І він заряджений.

— Як і мій,— посміхнулася Карла, а Блу-Гіджаб посміхнулась у відповідь.

— Блу-Гіджаб,— відрекомендував я,— познайомся з Карлою. Карло, познайомся з Блу-Гіджаб.

Жінки втупилися одна в одну, нічого не промовляючи.

— А це Анкіт,— додав я.

— Привіт, Анкіте,— озвалася Карла, не зводячи погляду з Блу-Гіджаб.

— Анкіт робить коктейлі, після яких Рендалл згіркне від заздрощів. Це неначе рідкий портал між різними вимірами. Ти мусиш спробувати.

— Завжди приємно приготувати для вас портал, сер.

— Ви, дівчата, маєте так багато спільного,— зауважив я і хотів сказати більше, але Блу-Гіджаб і Карла зиркнули на мене абсолютно однаковим загрозливим поглядом, тож ця думка зникла.

— Ти з ним одружуєшся,— сказала Блу-Гіджаб,— сподіваючись, що він зміниться й подорослішає. А він одружується з тобою, сподіваючись, що ти не змінишся.

— Шлюбний підступ №22,— згадала Карла, беручи Блу-Гіджаб за руку і ведучи її до бедуїнського шатра.— Ходімо зі мною, ти, бідна дівчинко, освіжишся. У тебе дуже стомлений вигляд. Скільки ти сьогодні подолала?

— Сьогодні не дуже багато, але вчора їхала аж двадцять одну годину, і позавчора теж,— розповідала Блу-Гіджаб, віддаляючись, доки її голос не затих, бо Карла зачинила двері.

Ми з Джасвантом і Анкітом я вилупилися на зачинені двері.

— Ця одна — справді лячна жінка,— сказав Джасвант, витираючи піт з шиї.— Я гадав, що міс Карла лячна, без образ, баба, але присягаюсь, якби заздалегідь побачив, як ця жінка у блакитному гіджабі піднімається сходами, то був би вже в тунелі.

— Вона непогана,— мовив я.— Узагалі-то, вона більш ніж непогана. Вона збіса крута.

— Сер, дорогою сюди я помітив крамницю алкоголю,— розповів Анкіт.— Чи можна купити інгредієнти для вашого особливого коктейлю і приготувати портал, ба й зо два, доки ми чекатимемо на дам?

— Придбати? — хмикнув Джасвант, клацаючи вимикачем і відчиняючи панель своєї крамниці виживання.

Він клацнув ще одним вимикачем — і почали миготіти вогники. Його палець навис над третім вимикачем.

— А знаєш, Джасванте...— почав був я, але було запізно.

З динаміків на столі вибухнула музики бганґра — гуркіт і джайв.

Я дивився, як Анкіт інспектує товари секретної крамниці Джасванта. Його сиве волосся підрізане було, як у Кері Гранта, і він відростив тоненькі вуса. Готельну уніформу замінила довга темно-синя сорочка з високим комірцем і такого ж кольору саржеві штани.

Він оглянув Джасвантові товари уважним оком, як чарівний коханець зазирає у вікно перелюбу.

— Гадаю, з цього буде діло,— вирішив він.

Потім бганґра дійшла до Анкіта, і він позадкував від різнокольорового вікна і почав танцювати. Він був таки нічого, досить вправний: витягнути Джасванта з крісла і змусив танцювати аж до закінчення пісні.

— Хочеш увімкну ще раз? — пихкотів Джасвант, тримаючи пальця над вимикачем.

— Так! — вирішив Анкіт.

— Спочатку бізнес, а потім задоволення,— спробував я.

— Твоя правда,— здався Джасвант, підходячи до потаємного вікна.— Скажи мені, що саме потрібно.

— Я хочу трохи похімічити,— сказав Анкіт.— І гадаю, тут є всі необхідні хімікати.

— Гаразд,— сказав я.— Починаймо готувати напої. Ми сьогодні вдома. Нам з Карлою немає куди йти, і маємо увесь час на світі, щоб туди дістатися. Чаклуй, Анкіте.

Пляшки розілляли, лаймовий сік заповнив мензурку, з кокосу вилили сік, гіркий шоколад потерли на пластівці, з’явилися келихи, і ми — троє чоловіків — саме збиралися скуштувати першу партію Анкітової алхімії, коли мене покликала Карла.

— Починайте без мене, хлопці,— мовив я, ставлячи свого келиха.

— Ти йдеш з коктейльної вечірки ще до початку? — заперечив Джасвант.

— Прибережіть мій келих,— попросив я.— Якщо почуєте постріли, поки я буду там, то біжіть на допомогу.

Розділ 76

Блу-Гіджаб і Карла сиділи на підлозі біля балкона, схрестивши ноги, і килими навколо них були мов ставок медитації. Також стояла таця з ароматизованим трояндовим і м’ятним мигдалем, шматочки чорного шоколаду й пелюстки глазурованого імбиру, а ще наполовину випиті келихи лаймового соку. Червоні й жовті вогники на світлофорах унизу м’яко освітлювали жіночі обличчя в темній кімнаті. Повільний підвісний вентилятор розганяв пасмами фіміам, а легенький бриз нагадував нам, що надворі неосяжна ніч.

— Сядь тут, Шантараме,— запропонувала Карла, сіпаючи мене до себе.— Блу-Гіджаб уже має йти. Але перед цим у неї є добрі й не дуже добрі новини.

— Як ти? — запитав я.— Усе гаразд?

— Зі мною все гаразд, алгамдулілла. Ти хочеш спочатку добрі чи не дуже добрі новини?

— Давай спочатку недобрі,— обрав я.

— Мадам Жу і досі жива,— повідомила Блу-Гіджаб.— І ще на свободі.

— А добрі новини?

— Її метальників кислоти вже нейтралізовано, а близнюки мертві.

— Стривай-но,— сказав я.— А ми можемо відмотати трохи назад? Звідки ти знаєш про мадам Жу? І чому ти тут?

— Я не знала про мадам Жу,— розповіла вона.— І не цікавилася нею. Мені потрібні були метальники кислоти. Ми їх упродовж року шукали.

— Вони попекли когось із твоїх знайомих,— усвідомив я.— Мені шкода.

— Вона була добрим бійцем і залишається доброю товаришкою і подругою. Вона поїхала до Індії, щоб відпочити від війни. Хтось найняв цих метальників кислоти, і вони перетворили її обличчя на маску. На протестну маску, можна її так назвати.

— Вона жива? — запитала Карла.

— Так.

— А ми можемо якось допомогти?

— Не думаю,