І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

На четвертий день ешелон проминув французький кордон і того ж дня надвечір прибув на місце призначення — до маленького провінціального міста Франції.

Весь наступний ранок Генріх витратив на те, щоб розташувати канцелярію відділу І-Ц. Зате по обіді він міг уже доповісти оберстові, що все готово і завтра можна буде приступити до роботи.

На його здивування, оберст вислухав повідомлення про це неуважно, не виявив ні найменшого інтересу до тих маленьких вигод у розташуванні відділу, які так полюбляв.

— Вам не подобається, гер оберст? — трохи ображено запитав Генріх.

— Це ні мене, ні тебе більше не стосується! — урочисто промовив Бертгольд.

— Я не розумію…

— На жаль, Генріх, нам доведеться на деякий час розлучитися. Сьогодні вночі одержано наказа відкомандирувати мене в розпорядження Гіммлера. Я ще не знаю, що буду робити, але, у всякому разі, сюди не повернуся. Дуже можливо, що я лишуся в Берліні.

На обличчі Генріха відбився щирий жаль і навіть розгубленість. Від'їзд оберста утруднював його становище — хто-зна, як складуться його взаємини з новим начальством!

Оберст, очевидно, теж був схвильований перспективою розлуки.

— Не сумуй, не сумуй, мій хлопчику, — розчулено сказав він, — адже наші взаємини на цьому не перервуться. Турботи про тебе я вважаю своїм святим обов'язком і я вже дещо зробив. Коли б я точно знав про своє нове призначення, то не вагався б жодної хвилини і взяв би тебе з собою. Але зараз це не так просто. Через те доведеться спочатку поїхати мені самому, а вже потім я викличу тебе… Але мені не хотілося б, щоб ти лишався тут. Є чутки, що наш корпус буде розформовано, отже, тебе кудись переведуть, і ти можеш потрапити в якусь глушину. Мій старий приятель генерал Еверс, — до речі, він теж знав твого батька, — командує тут, у Франції, дивізією. Сьогодні вранці я говорив з ним по телефону, і він згодився взяти тебе у свій штаб, теж офіцером для особливих доручень. Я, звісно, дав найкращу характеристику, і він мені обіцяв всіляко тебе підтримувати і не дуже завантажувати роботою. Тут я теж говорив з деким, і сьогодні ввечері всі потрібні документи будуть оформлені. Тобі треба завтра, найпізніше післязавтра бути в штабі генерала Еверса. Я виїду до Берліна завтра о дванадцятій дня. Отже, вирядивши мене, ти теж можеш рушати.

— Ви ще не сказали, куди саме мені доведеться рушити…

— Дивізія Еверса розквартирована в різних населених пунктах для охорони воєнних об'єктів, а штаб її міститься в Сан-Ремі. Це невеличке курортне місто на півдні. Офіціально той район не окуповано. Наші війська там стоять за договором з Віші. Але я мушу застерегти тебе: останнім часом у Франції стало зовсім не так спокійно, як було раніш. Тут теж з'явилися партизани, і вони полюють на німецьких офіцерів. Постріли з-за рогу стали звичайним явищем. Отже, будь обережним і ще раз обережним!

— Мені дуже сумно, гер оберст, розлучатися з вами. Ви подасте мені звістку про себе, коли одержите призначення?

— Відразу ж! Я записав адресу штабу дивізії Еверса і негайно тобі напишу, коли все з'ясується. А ти мусиш писати мені регулярно, сповіщаючи про всі свої справи. Сподіваюся, що ти цілком виправдаєш ту характеристику, яку я дав генералові Еверсу.

— Вам не доведеться червоніти за мене!

— І не забувай писати фрау Ельзі! Пам'ятай, що вона ставиться до тебе, як рідна мати. Оскільки я здогадуюсь, Лорхен теж чекатиме на твої листи. Адже я не помиляюсь?

— О, невже ви гадаєте, що я забуду про свій святий обов'язок!

— Тепер, здається, все. Йди відпочивай. Я за півгодини почну здавати справи, щоб завтра перед від'їздом бути вільним.

Другого дня, о дванадцятій, Бертгольд виїхав до Берліна, а Генріх просто з вокзалу рушив машиною на Сан-Ремі.

Чудесна автострада швидше скидалася на широку алею, і Генріх наказав денщикові зменшити швидкість, щоб помилуватися краєвидом. Він і справді був чудовий. Рівнина лишилася позаду, і тепер обабіч дороги знімалися вкриті зеленню пагорби. Вони чимдалі ставали все вищими і вищими, здіймалися один за одним, наче величезні хвилі, що плескались, б'ючись об груди передгір'я Альп.

Коли дорога почала петляти, Генріх запропонував денщикові змінити його біля руля. Він покладався на свій досвід непоганого водія, але сам часто здригався від несподіванки, бачачи, що автострада впирається у величезну скелю чи гору. Але так здавалося лише здаля. Під'їхавши ближче, Генріх бачив, що і автострада, і залізниця, яка бігла поруч асфальтової дороги, зникають у тунелі, щоб за мить виринути по той бік скелі або гори. Після одного з поворотів автострада і залізничні рейки побігли берегом невеличкої, але бурхливої гірської річки, звиваючись разом з нею по долині. З північного заходу гори так близько підходили до берега річки, що, здавалося, от-от перетнуть їй шлях, і, обминаючи їх, річка робила круті повороти. Вона бігла, мов живий, рухомий дороговказ, і Генріх повертав руль праворуч і ліворуч, а автострада лягала і лягала під шини, немов і не було їй кінця.

Містечко Сан-Ремі відкрилося для Генріха зовсім несподівано, за одним з таких поворотів. Воно лежало в широкій улоговині, ніби самою природою призначеній для того, щоб тут оселилися люди. Невисокі відроги гір, вкриті хвойними лісами, захищали улоговину від вітрів з північного сходу. З південного заходу здіймалося велике гірське плато. Від самого берега річки і аж до плато підіймалися вгору виноградники.

Автострада безпосередньо переходила в головну вулицю міста. По обидва її боки були розташовані всі найкращі будинки Сан-Ремі. Отже, Генріху не довелося довго розшукувати штаб. На перше його запитання йому відповіли, що генерал Еверс живе у віллі «Айстра», а штаб дивізії міститься у готелі «Європа».