І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Задоволена посмішка засяяла на обличчі Шульца.
— Вибирайте перше-ліпше, де є два однакових знімки.
— Тоді, якщо ви не заперечуєте, я виберу ваш останній. Мені б приємно було мати фото генерала Данієля в себе на столі.
— О, будь ласка! Цих фото у мене два. Я збирався одне з них презентувати генералові, але тепер, після цієї невдачі з «Зеленою прогулянкою»…
Майор витяг з альбома фото і простягнув його Генріху.
— Ні, так не приймаю, — відсторонив його руку Гольдрінг, — подарунок годиться надписати.
— Якщо справа за цим…
Шульц взяв ручку і розмашисто написав на звороті фото: «Лейтенантові фон Гольдрінгу від майора Шульца».
— Дякую! Дуже дякую! — Генріх сховав фотографію за борт мундира.
— Так, я згоден з вами, — генералові Данієлю сьогодні не до подарунків, — зітхнувши, промовив Генріх. — Друга операція підряд завалюється!
— Ви маєте на увазі і першу — «Залізний кулак»?
— Так. А тепер «Зелена прогулянка»…
— А чим це, на вашу думку, пояснити, гер лейтенант? — пильно вдивляючись в обличчя Генріха, запитав Шульц.
Генріх схрестив свій погляд з поглядом майора.
— Я розвідник з дитинства, і хоч молодший за всіх офіцерів розвідки корпусу, але мене ніхто не зіб'є з думки, що в нашому штабі діє чудесно замаскований шпигун!
Шульц відкинувся на спинку стільця, ніздрі його великого носа здригнулися, немов відчувши здобич, а очі примружилися так, що видно було лише вузькі прорізи їх.
— Ви гадаєте? — хрипким голосом перепитав він Генріха.
— Певен, навіть більше — твердо переконаний… Але ми, майоре, збиралися сьогодні розважатись, а перевели розмову на таке болюче і дуже неприємне для нас, двох штабних офіцерів, питання.
— Це правда! — погодився Шульц. — Давайте й справді поговоримо про щось інше.
— Скажіть, будь ласка, гер майор, як же ви зберігаєте таку силу негативів? — спитав зацікавлено Генріх.
— Негативи я спалюю. Коли є вже фото, як от те, що я вам подарував, нема потреби возити за собою зайвий вантаж… Але чому це вас так зацікавило?
— Трапляються ж випадки, коли якусь стару фотографію доводиться дублювати. От і здалися б тоді негативи.
— Досі не виникало такої потреби, — знизав плечима майор.
— Ну, а припустімо, якоюсь вашою фотографією зацікавиться гестапо? Що ж тоді? Доведеться видирати фото з цього альбома, і у вас не лишиться копії.
Очі Шульца округлилися, в них майнула неприхована тривога.
— З яких причин гестапо стане цікавитися моїми фотографіями?
Генріх раптом зігнав з обличчя посмішку. Очі його дивилися на майора холодно і вороже.
— А не всі такі довірливі простачки, як ви гадаєте!
— Я вас не розумію. Поясніть, що все це означає! — голос майора зривався від обурення. — До вашого відома, бароне, я не потерплю образи, а ваші натяки звучать саме як образа. Не забувайте, лейтенанте, що я старший за вас чином і вже мало не десять років на цій роботі.
Генріх дивився на розлютованого майора спокійним, холодним поглядом.
— Правила субординації тут ні до чого! І не прикидайтеся ображеним. Скажіть відверто: за яку суму ви продали росіянам негатив цієї фотографії, яку я тримаю в своїй кишені?
У майора перехопило дух. Він так зблід, що його каламутні сірі очі на пополотнілому обличчі здавалися майже чорними.
— Що? Що ви сказали? — нарешті видавив він з себе.
— Можу повторити: за яку ціну продали ви росіянам фотографію чи, певніше, її негатив?
— Мерзотнику! — схопився з місця Шульц. Підскочивши до бильця ліжка, він зірвав з нього ремінь з кобурою пістолета.
— Спокійно! Згадайте, майоре, — не підвищуючи тону, попередив Гольдрінг, — я стріляю краще за вас. Доки ви витягнете пістолет, я встигну пробити стільки дірок у вашому тілі, скільки патронів у моєму маузері. Заспокойтеся! Тим більше, що порядні люди завжди можуть домовитись, не вдаючись до зброї.
Спокійний тон Генріха, а можливо, його погроза повернули Шульца до пам'яті. Він жбурнув ремінь з кобурою на ліжко і підійшов до стола.
— Ви, лейтенанте, образили мою офіцерську честь. І я цього так не лишу! — все ще здригаючись від образи і гніву, вигукнув майор.
— Благородний гнів! Ви чудовий актор, майоре, але на мене, признатися, сцена, яку ви щойно розіграли, не справила найменшого враження.
— Чого ви хочете від мене? — прохрипів Шульц.
— Я хочу спитати вас, — спокійно, як раніше, продовжував Генріх, — чи доводилося вам коли-небудь бачити, як допитують в гестапо людей, на яких упала підозра в зраді фатерландові? А втім, не будемо зупинятися на подробицях, адже ви й самі знаєте, що там є такі майстри своєї справи, що й мертвого примусять говорити.
— Але чому саме зі мною ви зняли цю розмову? Яке я маю до цього відношення?
— Пряме й безпосереднє. Невже ви досі не зрозуміли, що діяли дуже необережно і в гестапо є причини поцікавитися, звідки виникла ваша пристрасть до фотографування.
— Я завжди чесно виконував свої обов'язки офіцера, і мені нічого закинути, — вже трохи спокійніше промовив і Шульц.
— Є речові докази, і їм повірять більше ніж словам.
— Так в чому ж ви мене обвинувачуєте? — знову скипів майор.
— Боже борони, майоре. Я вас ні в чому не обвинувачую, ц і з самого початку ви неправильно мене зрозуміли. Я хотів лише застерегти вас від дуже великої неприємності,