У країні ягуарів - Габор Молнар

— Тут ви зберете багатющу колекцію, сеньйоре, — сказав на прощання найстарший кабоклу.

Вони довго дивилися мені вслід.

Я вирішив попливти зеленим тунелем у верхів'я струмочка.

Досі я вважав, що в цих місцях ніхто не полює. Певно, і кабоклу не сподівалися зустріти тут мисливця.

Вінчестер, рюкзак, теркадо в піхвах лежать на дні човна. Навколо сутінки, немов надвечір'я.

Пливу вверх проти течії. Мертва гнітюча тиша не віщує нічого доброго. Темно-зелене склепіння немов налягає на мене всім своїм тягарем. Жодної живої істоти. Подорож здається марною.

Та це мовчання темного тунелю обманливе. Я знаю, що ліс навколо живе повнокровним життям.

Раптом відчуваю, що в мене підвищується температура. Малярія! Стара лісова відьма завдає мені багато мук, намагаючись повалити своєю пекельною силою. Вхопившись за ліану, дістаю з рюкзака дві таблетки хініну. Зачерпую куєю каламутної води з струмка і ковтаю хінін. Тут ніколи не завадить випити тричі на день по дві таблетки хініну.

Цей темний тунель навіює сум. От якби випливти на сонце, щоб разом з темрявою щез і мій гнітючий настрій!

Не встиг я подумати про це, як в темному тунелі, немов за велінням чарівної палички, блиснуло світло. Ліворуч, на трав'яному березі, видно велику галявину. В'їжджаю човном під зарослі, що нависають над водою з лівого берега, і причалюю. Взявши рушницю, рюкзак і теркадо, виходжу на берег.

Далі йду узліссям. У таких місцях можна натрапити на дичину, бо в сезон дощів мокрі звірі часто виходять на сонце сушитися. Я вже колись впіймав на сонячній галявині біля води боа констриктора і величезну водяну анаконду. Навіть мавпи злазять з дерев, щоб побавитися в теплій, сухій траві.

Пробираюся крізь химерне сплетення ліан на галявину. Узлісся тут таке, ніби хтось рівненько підстриг дерева й кущі гострими ножицями. Тиша. Ніде ніщо не шелесне. Джунглі здаються мертвими, навіть комахи причаїлися в своїх сховищах.

Насилу пробираюся вперед, оглядаючи знизу листя, трухляву кору дерев, каміння. Праця не марна: в банці з ціанистим калієм уже багато рідкісних комах.

Знімаючи з м'ясистого листка величезного кліща з червоним черевом і зеленою спинкою, я ненароком зиркнув на галявину і закляк на місці.

Кроків за п'ятнадцять у траві лежав величезний ягуар і дивився нібито на мене таким лагідним поглядом, наче йому зовсім байдуже до моєї присутності. Сонце било хижакові в очі, і він, безумовно, не бачив мене в густих хащах. А мені здавалося, що ми дивимось один на одного. Я поставив рушницю на бойовий взвод. Але відразу ж і передумав. Поклав рушницю і витяг з рюкзака фотоапарат. В об'єктиві виразно видно ягуара, що дивиться на мене. Я навіть подих затамував, натискаючи на кнопку фотоапарата.

Апарат тихо клацнув. Ягуар, почувши незнайомий звук, блискавично підскочив і великими стрибками подався в гущавину. Коли я схопив рушницю, його вже й сліду не було. Мені ще ніколи не доводилося бачити так близько ягуара в джунглях, а тим більше фотографувати його. Шкода, що втік такий красивий ягуар. Але знімок, сподіваюсь, вийшов. З досади, що проґавив хижака, перестаю збирати комах і повертаюся до човна.

Назад пливу швидко, навіть не оглядаючись на світлу пляму в темному тунелі. Незабаром доплив до болотистого місця, де була стоянка трьох мисливців кабоклу. Про них тепер нагадує лише курінь з пальмового листя.

Не зупиняючись, пливу далі і десь опівдні добираюся до хатини на Купарі.

Екваторіальне сонце швидко висушує землю. Вранці все оповито густим туманом. А через годину-дві небо стає ясне і безхмарне, а розпечений диск сонця шле таке пекуче проміння, ніби збирається спалити стареньку земну кулю. Рівень води в річці піднявся ще сантиметрів на двадцять. Берегова рослинність метрів на п'ятдесят залита водою.

Про всяк випадок прив'язую човен до дерева двома канатами.

Навколо бринять рої комах, мурашки цілими колонами повзуть на сонце на розчищену галявину, де з-поміж торішнього листя стирчать пеньки вирубаних тонких дерев. Вода в Купарі ще каламутна, по ній пливе багато листя, сухого гілля і навіть цілі стовбури.

Через чверть години, зібравши все необхідне, з рюкзаком за плечима і рушницею в руках вирушаю в хащі на полювання.

Незабаром уже продираюсь крізь густі зарослі глибокого яру. Хапаючись руками за ліани, пролажу між корінням дерев, що стирчить з розмитого берега. Вгорі з повзучої рослини, епіфіта, звисають білі чашеподібні квіти. Навколо них бринить сила-силенна різних комах. Я, звичайно, скористався нагодою і деяких з них переселив у банку, хоч і поплатився за це. Кілька кліщів муквім вп'ялися в моє тіло, і в тих місцях шкіру пече, мов вогнем. Насилу повитягував їх. Піт градом котиться з мене, бо в лісі температура щонайменше сорок два градуси.

В глибині лісу яскравою плямою падає сонячне проміння. Підходжу ближче. Старе дерево вивернулося з корінням і потягло за собою сплетення ліан, відкривши шлях світлу.

Майже з-під ніг з невеличкої нірки вилітають дрібні жовті оси. Я не люблю ос та ще коли їх так багато. Надто вже агресивні вони. Але цього виду ос у моїй колекції ще немає. За інших умов я пожертвував би кілька годин, щоб піймати хоч одну таку осу. А тут лови скільки хочеш! З сіткою це було б просто зробити, але вона лишилась у човні, а вертатись не хочеться. Ну що ж. У рюкзаку банка з ціанистим калієм. Досить закрити отвором банки осину нірку і можна набрати комах повно! Але для цього треба знайти ще й другу запасну нірку. Оси обов'язково роблять собі в землі запасний вихід.

Весь вмиваюся солоним потом. Мучить спрага, а до води далеко. Сонце світить прямо в осину нірку. Одні комахи вилазять, злітають, інші прилітають, ховаються в підземнім лабіринті. Щось дуже жвавий рух.

Поклавши рушницю, я з банкою в руках шукаю запасний вихід, щоб затулити його. Однак у радіусі чотирьох кроків його не видно. Скрізь рівна поверхня листя, тільки навколо осиної нірки розчищено кружечок аж