У країні ягуарів - Габор Молнар

Усе ніби гаразд. Одне лише турбує: де сьогодні ночуватиму? Якось я вже полював у цих місцях. Десь тут на березі, трохи вище за течією, стоїть хатина, яку покинули люди ще, мабуть, у минулому столітті, в ^золотий вік» добування каучуку. Тоді я прожив під напівструхлою покрівлею хатини кілька днів. Може, вдасться допливти до халупи ще й сьогодні?

Як і кабоклу, я теж не люблю плавати вночі. Тут у річці водяться величезні чорні каймани, які не знають людей і тому не бояться їх. У темряві важко захищатися від них… Спробуй влучити в хижака у пітьмі! Хіба що в останню хвилину, та й то якщо встигнеш.

Не люблю нічних пострілів. Вони віщують біду. Тоді, коли Карнейро вбив Пінто — теж пролунав нічний постріл.

Абелардо! Знову згадав його. Цікаво, де він тепер? Певен, що недалеко, десь у джунглях. Але де? Вода і лісові хащі ховають його сліди.

Коли я причалив, майже зовсім смеркло і пішов дрібний дощик. Я насилу знайшов галявину, де стояла напіврозвалена хатина. Вода тут так піднялася, що рівень її сягав майже хатнього порога.

Дощ лунко барабанить по човну, по воді, по листю. Сорочку і короткі штани хоч викручуй. Роззувшись, поспіхом переношу з пришвартованого човна до хатини речі, потрібні на ніч. Гамак, гумовий мішок, сачок для ловлі метеликів, рушниця і теркадо за кілька хвилин опинилися в хатині. Решта спорядження залишиться в човні під прикриттям жап.

Не розкладаю багаття. Майже навпомацки підвішую гамак на стовпах, що підтримують покрівлю, і завішую його сіткою від мошви. Навіть не вечеряю. Немає бажання готувати вечерю.

Дощ лопотить по пальмовій покрівлі, що протікає в багатьох місцях. А через якийсь час він уже ллє як з відра. На небі жодної зорі, навколо ні вогника, навіть світлячки не мерехтять на гілках, ліанах і гнилому хмизі.

Шумить, гуде, хлюпоче дощ, поглинаючи всі інші звуки. З хащів не чути ні галасу мавп, ні завивання ягуарів. Дощ зіпсував настрій усім живим істотам, в тому числі і мені. Дощ, дощ і дощ! Втома дається взнаки: м'язи приємно ниють, коли я забираюсь у гамак. Потягаюся, розминаючи кінцівки, і непомітно поринаю у приємний сон.

Злива не вщухала всю ніч. Прокинувшись уранці, я відчув, що піжама і простирало, яким вкривався — мокрі. Заглядаю під гамак, де лежить теркадо, рушниця й мисливський ліхтар — усе мокре. За п'ять кроків від гамака вирує Купарі. Вночі рівень води знову піднявся. Мій човен погойдується на воді. Надійний, міцний канат у таких випадках стає в пригоді.

Раніше течія вже двічі зносила мій човен, і лише ціною великих зусиль його пощастило завернути. Тому, ввечері я був особливо обережний. Двічі обкрутив канат навколо стовбура гіллястого дерева.

Вилажу з гамака і під заливним дощем витягаю на берег важкий човен. Заглядаю під жапи. В човні сухо. Жапи не пропустили ні краплини дощу. Вночі вода прибула настільки, що човен підняло майже до самої хатини. Річка стала ще бурхливіша.

А злива не вщухає. Поки я вернувся до хатини, промок до нитки. Треба розкласти багаття. Але з чого? Все мокре — і пальмове листя, і хмиз. Правда, в хатині я знайшов трохи дров. Та розпалити вогонь без смоли неможливо. На жаль, по неї, як і по сокиру та всі інші речі — казанок, каву, цукор, фаринью, треба йти по дощу до човна. Мені ліньки, і я знову залажу в гамак. Не хочеться виходити в таку негоду. Сніданок приготую, як уже зовсім зголоднію.

Лежачи в гамаку, обмірковую, де розмістити зібрані комахи, щоб зберегти їх від плісняви? З цією пліснявою буде мені ще чимало мороки. А як висушити шкури звірів? Нелегко в таких умовах…

Наскільки краще у Бразілії влітку! Тоді навіть дощ допомагає, бо не тріщить під ногами хмиз, коли йдеш на полювання. Тепер, правда, теж не тріщить нічого під ногами, але ж зате все псується від клятої вологи.

Дощ безперервно лопотить по покрівлі. Дзюрчить, протікає вода крізь пальмове листя. «Ніхто ж не нагодує», — подумав я і рішуче вистрибнув з гамака. Незабаром у хатині заклубочився гіркий дим, запалало багаття. В казанку закипіла річкова вода з в'яленою солоною рибою і цибулею. Поки вариться юшка, я визбирую комах на обламаному гіллі, що нападало з дерев. Нагрівшись, надіваю чорний плащ і йду по комах надвір. Наслідки чудові. Природа населила бразільські ліси розмаїтим плем'ям комах.

У напівзогнилій корі дерев, що лежать під торішній листям, я піймав три барвисті комахи з панцирною спинкою. Таких комах я ще не бачив. Завдовжки вони сантиметрів вісім, завширшки сантиметрів два. Червона спинка розписана кількома рядами різнобарвних зигзагів. Я кладу їх у скляну банку з ціанистим калієм, де вони вмить гинуть. У банці вже лежить вусатий скорпіон, якого я знайшов під корою іншого дерева, його гострі вуса завдовжки сантиметрів двадцять — смертельна загроза для комах. Страшний, але ж і красивий павук.

Поганий настрій поступово розвіюється. Вільна, безмежна природа завжди дає мені насолоду. Я матиму змогу пізнати багато нового, пополювати і зібрати цікаву колекцію. Звичайно, тут, у диких джунглях, нічого чекати безтурботного життя. Боротьба, нестатки — постійні супутники колекціонера і мисливця. Але іншого я і не прагну. Це вже справа кожного. Хто скільки може витримати. В усякому разі людина, що вирушила в таку небезпечну дорогу, певно, має для цього фізичні і моральні сили. Інакше вона не прийшла б сюди.

Після обіду злива вщухла. Мій плащ спідсподу вкрився росою від вологи. Не роздягаючись пробираюся в хащі.

Років десять, а може й більше, не ступала тут нога людини. Коли я востаннє ночував у цих місцях, теж не ходив у тропічні негрі. Джунглі тут такі густі, аж темно. На ссавців, комах і плазунів натикаюся на кожному кроці.

Якась сила тягне мене все далі й далі в глиб лісу, луди, де ще