У країні ягуарів - Габор Молнар

торкається під іншим кутом, і воно не флуоресціює. Та для мене і одного ока досить. Педро повільно, нехотя опускає весло у воду, ніби його хтось примушує це робити під дулом пістолета. Пливемо із швидкістю черепахи. Я підсміююсь над переляком своїх «хоробрих» помічників. Кайманів паралізує промінь світла, а моїх супутників — страх.

Метрів п'ять лишилося до вогника на воді, коли це раптом комірник перестав гребти.

— Далі, далі! — прошепотів я.

За якусь мить ми підпливли до каймана ще на півметра. В нічній темряві лунає тихе, важке зітхання Педро. Чорна постать Рафаеля нагадує кам'яну статую.

Вогник на воді зовсім близько, прямо перед нами. Голова, що стирчить з-під води, невеличка. Отже, довжина каймана не більше 100–120 сантиметрів. Нічну тишу прорізує постріл, і маленький чорний кайман через мить спливає догори черевом. Тоді я кладу зброю на сидіння, дротяною петлею зашморгую здобич і, наче рибу, витягаю в човен. Коли вже кайман опиняється на дні човна, в Рафаеля і Педро минає переляк. Вони аж повеселішали. «І це все?» — вичитую з їхньої поведінки. Тубільці, мабуть, сподівалися гіршого кінця…

Перший успіх розвіяв страх. Рафаель шарить ліхтарем по воді, шукаючи нову жертву. Промінь зупиняється на другому флуоресціюючому вогнику. Я знімаю дротяну петлю з мертвого каймана і знову заряджаю вінчестер… Усе йде як по писаному. Підпливаємо до каймана, я стріляю, втягаю вбитого каймана у човен… Це здоровенний очковий крокодил. М'ясо з хвоста очкових кайманів смачне. До речі, м'ясо з інших кайманів тубільці не їдять, бо воно сірого кольору з чорними прожилками і зовсім несмачне.

Через півгодини на дні човна лежать один чорний і п'ять очкових кайманів.

Обличчя Рафаеля сяє від щастя:

— Сеньйоре, якби я раніше знав цей спосіб полювання, то щотижня смажив би по дюжині хвостів.

Педро теж пишається полюванням. Він мовчки поважно сидить на веслах і тільки відштовхує од себе вбитих кайманів, коли вони зсуваються до його босих ніг. Мабуть, навіть мертві каймани лякають комірника.

Вдалині засвічуються вогники. Мешканці фазенди, видно, стурбовані пострілами. Та ось вогники один за одним гаснуть. Певно, хтось сказав жителям про наше полювання. Все знову поринає в чорну пітьму.

Майже дві години пливемо в густих зарослях очерету поміж стовбурами, що стирчать з води. Шукаємо кайманів. Уже чотирнадцять великих і дрібних крокодилів лежать на дні човна. Вантаж чималий. Шкури кайманів уранці попадуть на річковий пароплав торговця Перейра. Я вже домовився з Педро, що він допоможе мені продати їх. Отже, мої фінансові справи трохи поліпшаться.

Так, полюючи на кайманів, я прощався з Тапажосом. Наступної ночі вже ночуватиму на новому місці, в джунглях на річці Купарі.

Між іншим, каймани в деяких місцях бувають і корисні: вони смертельні вороги піраньї — риби пилки. Хижі чорні піраньї небезпечніші за найбільших кайманів. Гострими, мов пилка, зубами вони шматують жертву, що попала у воду, будь то людина чи тварина.

У цій частині Тапажосу чорна піранья не водиться, тут є лише червоні піраньї — не страшні для людини. Кабоклу ловлять їх прямо з причалу, насаджуючи на гачок замість принади свіже м'ясо. Добре підсмажена, червона піранья дуже смачна.

Раптом у промені ліхтаря блиснув ще один вогник. Та на перешкоді стовбур — човен не може підпливти близько до хижака. Рафаель на мить відводить од каймана світло, і хижак зникає.

Назад повертаємося густими очеретами, лавіруючи між поваленими стовбурами, що перегороджують нам шлях. Через них ми не змогли підпливти до кількох кайманів.

Рафаель трохи посміливішав. Педро теж уже не полохається, як годину тому. Проте видно по ньому, що він охочіше б лежав тепер у своєму гамаку, під яким мирно стоять його капці. Він раз у раз з огидою відштовхує босими ногами кайманів, що перекочуються до нього по дну човна.

Повільно пливемо. Рафаель знову засвічує ліхтар, і промінь біжить берегом.

У кінці болота, біля берега, спалахує вогник.

Кайман! Комірник повертає човен прямо на вогник ї дуже обережно веслує. Педро на кормі човна — отже, найдальше від крокодила, Рафаель на носі, — тобто найближче до хижака. Я сиджу з рушницею посередині. Відчуваю, як днище човна треться об мул. Тут, видно, дуже мілко.

Холодний вогник кайманового ока світиться вже недалеко. Підпливаємо ближче. Вогник раптом згасає: зблизька око каймана не флуоресціює. Видно тільки величезну потворну голову плазуна, який пильно дивиться на нас. Кайман неймовірних розмірів. Досі мені не доводилося бачити таких. Прицілююся з рушниці. Цього хижака треба знищити, бо він дуже небезпечний.

Велетень крокодил раптом повернув роззявлену пащу прямо на Рафаеля і блискавично стулив її. При цьому сам кайман навіть не ворухнувся. В цю жахливу мить човен хитнувсь. Ліхтар з рук Рафаеля впав на дно човна, а сам кухар шубовснув у неглибоку воду. Стало темно.

— Рятуйте! — щосили зарепетував Рафаель.

Проте я в темряві не міг стріляти в каймана, бо нічого не бачив. Човен знову захитався. Це переляканий, мокрий Рафаель з відчайдушною поквапливістю видряпувався в нього. З переляку кухар упав ниць на туші вбитих кайманів.

— Тікаймо! — пробелькотів він тремтячим голосом. — Якщо жакаре уасу перекине човен, він зжере нас!..

Педро занімів від жаху.

Через якийсь час Рафаель знову підняв ліхтар. Світло впало на воду, вихопивши з темряви каймана, що застиг на тому ж місці. Що за чортівня! Такого каймана я ще не зустрічав.

Рука Рафаеля тремтить. Стоячи навколішках, він з жахом уп'явся поглядом у крокодиляче око. Сміливість Педро теж де й поділася! Комірник перелякано стогне. У світлі ліхтаря, на відстані простягнутої руки, на нас люто дивляться двоє страшних, вирячених очей. Частина спинного панцира стирчить з води. Для каймана тут за мілко. Наш перевантажений човен теж торкається болотистого дна.

Нерви Рафаеля більше не витримують. З переляку він затуляє світло. В цю мить у темряві розлягається такий несамовитий крик Педро, ніби кайман відкусив комірникові ногу. Рафаель і собі почав перелякано стогнати. Я цілком розумію їх: хижак щомиті може