Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

А потім вони повернули за ріг і побачили садгу — святого, який перегородив їм шлях. Його руки були підняті. В одній був вузлуватий ціпок, а друга була пофарбована священною червоною фарбою.

— І що сталося? — запитав його я.

— Я сказав: «Намасте, джі. Бажаєте обмінятися травичкою? У мене є трохи маналі».

— Він розділив її з вами ?

— У нього не було такої можливості. Не встиг він відповісти, як Скорпіон спробував відійти, але садгу його зупинив.

— Чого він хотів?

— Він сказав: «Дай мені тисячу доларів».

— Скільки?

— Тисячу доларів.

— А що відповів Скорпіон?

— Він сказав: «Ти що — здурів»?

— А в нього в кишені була тисяча доларів?

— Саме це і запитав у нього садгу,— повідомив Близнюк.— «Ти маєш тисячу доларів?»

— А він мав?

— Ліне, у нього було двадцять п’ять тисяч. Він показав їх мені, щоб пояснити, навіщо нам були потрібні охоронці готелю.

— То що відповів Скорпіон?

— Скорпіон почав злитися, знаєш, він мовив: «Ніхто не дає тисячу доларів цілковитому незнайомцю. Я дам цю тисячу доларів, але тільки щоб ти відчепився ».

— Не дуже ввічливо,— зауважив я.— І як це сприйняв гуру?

— Він був спокійний і врівноважений, ну знаєш, як усі гуру, і сказав: «Якщо ти віддаси мені цю тисячу доларів, то хіба помітиш її відсутність у своєму статку» ?

— Як відреагував Скорпіон?

— Він сказав: «Не в цьому суть».

— А садгу?

— Він сказав: «Твоя слабкість — це жадоба. Й усвідомлення цього вартує тисячі доларів». Ліне, я пам’ятатиму ці слова до самої смерті.

— Він мав рацію,— мовив я.

— Так і було,— відповів Близнюк, зиркаючи на двері, бо, мабуть, хотілося випалити цигарку.— І він посміхався, говорячи це все. Я ніколи не забуду тої посмішки. Це був неначе одухотворений кам’яний лик. І якраз та посмішка, ну знаєш, могла спровокувати Скорпіона. Лише та усмішка.

— Що сталося?

— Він спробував проштовхатися повз святого, і вони почали трохи вовтузитися. Охоронці горлали, щоб він зупинився. Аж тут святий падає і забиває голову об ріг стіни. Поріз був глибоченний. У святого на лобі, над бровою, бракувало шматка шкіри. Охоронці кинулися йому допомагати. Я запропонував йому свою хустинку і сказав, що ми маємо викликати лікаря готелю.

Близнюк зупинився. Глянув на вулицю. Він хотів туди повернутися, у течію хитрості й таланту, які так довго і так безпечно його несли на своїх хвилях.

— Близнюче, ми випалимо по цигарці опісля закінчення історії,— пообіцяв я.— Я знаю, яким ти буваєш на вулиці, друже. Ти зараз вийдеш з цих дверей — і за хвилину вже і сліду не лишиться. Тож ходи не околяса і розкажи, що сталося.

— Ти мав на увазі, не ходи околяса?

— Близнюче.

— Святий його прокляв,— озираючись, розповів Близнюк.

Він раптом перелякався, і мені це не сподобалося, бо я його любив.

— І?

— Це все.

Немає чистішого терпіння, ніж те, яке ми витрачаємо на наших близьких, які ускладнюють, здавалось би, просту ситуацію. Я терпляче йому посміхнувся.

— Що конкретно відбулося?

— Святий його прокляв. Він сказав, що його жадоба перетвориться на знаряддя смерті. Він сказав, що відколи пролилась ця кров, гроші Скорпіона стали прокляті і принесуть йому лише відчай і жаль.

— А що сталося далі?

— Охоронці всі як один змилися.

— А Скорпіон?

— Він утік. Пізніше я знайшов його в готелі.

— А святий?

— Я чекав з ним. Намагався відвести до готелю. Але потім підійшли інші святі, й він наказав мені тікати, бо ті настільки розлютяться, що можуть убити. Тож я втік. Ти ж знаєш, якими небезпечними можуть бути святі.

— І Скорпіон вважає, що він проклятий?

— Він начебто насправді став проклятим,— застогнав Близнюк.— Ну, працівники готелю залишили наш поверх. Усі вони вважають, що він проклятий, і відмовилися обслуговувати кімнату.

— То як же ви там обходитеся?

— Скорпіон поговорив з керівництвом готелю і найняв сьогодні нових людей. Гадаю, вони з Литви. Приємні люди. Не доберу жодного їхнього слова. Його нові охоронці з Росії. Їх теж не можу зрозуміти, а вони, до речі, розмовляють англійською. Він знову замкнувся у своєму номері, але цього разу насправді замкнувся.

— Зупини на деякий час турніри з покеру,— порадив я.— Я владнаю все з Дідьє. Знайдемо того садгу і спробуємо зняти прокляття.

Я подумав, що садгу був людиною незаможною. Я подумав, що ми його знайдемо, попросимо пробачити дурня, який зачепив його без поваги, і прийняти серйозну плату за зняття прокляття.

Кілька знайомих мені садгу, а їх було чимало, без жодного вагання прийняли б гроші. Це мало спрацювати. Я був певен. Тоді я не міг знати, що для мого безневинного друга Близнюка проллються ріки забороненого, і цілком небезпідставно.

— Фантастично! Ліне, ти геній. Ця справа з прокляттям добиває Скорпіона. Я був не проти тобі про це розповісти, бо мені не хотілося тримати це в собі. Як на мене, то краще від прокляття святого краще триматися подалі, як від ручної гранати. Я, так би мовити, перебував у духовній зоні радіації і хочу все зам’яти не менше, ніж Скорп.

— Ти можеш попросити про допомогу Навіна Едеїра,— запропонував я, знов розтуливши свою пропонувальну пельку.— Він керує «Бюро втраченого кохання» в «Амрітсарі», у сусідньому з моїм номері.

— Чудова ідея! Спочатку я порозпитую, а якщо не зможу його знайти, то звернуся до Навіна. Зі Скорпіоном скоро все буде гаразд.

— Добре,— сказав я.— Тебе підвезти?

Він крізь відчинені двері глянув на мого мотоцикла, а той був незаконно припаркований на узбіччі.

— Ні, та все одно дякую,— посміхнувся він.— Ніколи не захоплювався мотоциклами. Я втечу до готелю на таксі. Дякую, Ліне. Я знав, що почуватимуся краще після розмови з тобою.

Я їхав північними бульварами, накручуючи кола, потрапляючи людям на очі й міркуючи про Зодіаків Джорджів: якими вони були щасливими до зустрічі з елегантним емісаром Долі в темно-синьому костюмі, який перетворив одного з них на багатія.

Як і Скорпіону, мені необов’язково було залишатись у Бомбеї. Мені, після завдань з контрабанди паспортів, були добре знайомі деякі частини Африки. У мене були контакти в Лагосі й Кіншасі. У своєму