Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Мадам Жу й досі переховувалася. Ніхто не чув і не бачив її вже багато тижнів. Слово «кислота» обпалювало мій розум з кожною думкою про це. Я не хотів набридати Карлі й не бажав знати, з ким вона бачиться. Я хотів мати певність, що вона в безпеці, доки не вирішить знову зі мною поснідати, тож коли був час, я вів за нею таємний нагляд.

Вона проводила багато часу в офісі газети, якою керувала Кавіта Синг, і в мистецькій галереї Лайзи. Я знав її місцезнаходження в будь-яку мить дня або ночі, але не міг з нею розмовляти. Це зводило мене з глузду, і я став трохи дратівливим.

Мої міняйли жбурляли мені пачки з грошима замість просто передавати в руки. Після третього скандалу за кілька днів люди почали пропонувати мені способи боротьби з нападами агресії. Вони варіювалися від проституток і наркотиків до незаконних боїв, а закінчувалося все вибухівкою.

— Підірвати щось — це найкращий спосіб викинути з голови жінку,— розповів один друг.— Я підірвав багацько речей. Люди вважають, що це терористи, але це я просто позбуваюся спогадів про жінку.

Я не хотів нічого підривати, але й досі був дратівливим і збентеженим через кохання, тож проконсультувався з професіоналом.

— Ти колись підривав щось через кохання? — запитав я у свого перукаря Ахмеда.

— Нещодавно,— відповів Ахмед.

Чоловіча перукарня Ахмеда — «Будинок стилю» — була одним з останніх закладів, які пручалися модернізації. Там було три червоні шкіряні крісла з хромованими деталями. То були чоловічі крісла, наділені гіпнотичною силою, і жоден з нас не міг довго їм опиратися.

Дзеркала перед тобою були заповнені світлинами попередніх жертв, і жодна з них не випромінювала радості. Це були відвідувачі, що погодилися на оприлюднення їхніх знімків у обмін на безкоштовну стрижку. Знімки висіли там як застереження не просити і не погоджуватися на безкоштовну стрижку в «Будинку стилю».

Ахмед мав чорне почуття гумору, яке було неважко знайти в цирульника, але Ахмед був демократом аж до шпику кісток, і ми його за це поважали. Цей чоловік сприймав будь-які переконання, і в його салоні панувала абсолютна свобода слова. Це було єдине відоме мені місце на всьому місті, де мусульмани могли обзивати індуїстів фанатиками, а індуїсти могли обзивати фанатиками мусульман і випускати пару, не починаючи при цьому заколотів.

До цього можна було звикнути. То був базар фанатиків, і відвідувачі хапали один одного за лацкани переконань. Так наче всі гості Ахмедового «Будинку стилю» пили сироватку правди. І кожного з них усі пробачали та про все забували одразу ж після виходу з закладу.

Ахмед голив мене лезом гострим, як вуса велосипедних убивць. Коли ти живеш на тому боці закону, то кількість людей, яким можна довірити своє гоління небезпечною бритвою, скорочується майже до нуля. Ахмеду можна було довіряти, бо він був настільки відданий своїй справі, що просто не міг зарізати мене небезпечною бритвою. Це було порушення кодексу цирульника.

Якби він бажав моєї смерті, то мав би скористатися одним зі своїх пістолетів. Таким, якого продав мені кілька місяців тому і якого я сховав у Тито. Захищений законами гільдії Ахмеда, я відкрив своє горло його честі та розслабився, повністю довіряючи ситуації, і відповідно був поголений.

Він загорнув моє свіже обличчя рушниками — досить гарячими, щоб вибити зізнання. Задоволений тим, що покарання відповідає злочину, він нарешті прибрав рушники і зі спритністю тореадора зняв простирадло.

Вправно струснув з мене залишки волосся, припудрив шию там, де щойно поголив, а потім запропонував увесь діапазон свого єдиного лосьйону після гоління — «Амброзія Ахмеда».

Я був спокійний. Мене умиротворив професіоналізм Ахмеда. Я зцілився і почувався безтурботно. І я саме втирав у обличчя Ахмедову амброзію, коли на порозі з’явився Данда, обзиваючи мене вилупком.

Данда і я з лосьйоном після гоління.

Я не дав йому закінчити свою тираду. Мене не хвилювало, як він мене обзивав і чому саме робив це. Мене не хвилювало, чого він хотів і чому він цього хотів. Я схопив його за сорочку й ляснув вимоченою в одеколоні рукою по червоному вусі, і продовжував ляскати, аж доки ця сволота не вирвалася і не втекла, прихопивши з собою порцію моєї люті.

Відчинивши двері перукарні, я помахав на прощання.

— Аллагафіз, Ахмедбгай.

— Почекай! — сказав Ахмед, приєднуючись до мене біля дверей.

Він підняв комірця мого джинсового жилета і гарно припасував його.

— Так краще.

Я вийшов надвір і зустрів на сходах Близнюка Джорджа. Він схопив мене за дбайливо припасованого жилета.

— Дякувати Богу, друже,— випалив Близнюк, кашляючи, важко дихаючи й падаючи в мої обійми.— Я всюди тебе шукав.

— Як ти мене знайшов?

Близнюк Джордж знав, що це було професійне запитання.

— Сутенер на Фірст-Паста-лейні. Він слідкував за тобою. Подейкують, що ти поводишся дратівливо. Він заклався, що ти і двох днів не протягнеш, якщо не навідаєшся до дівчинки.

— Зі мною все гаразд,— запевнив я.— Мене саме зцілили.

— Добре,— нервово промовив він.

— У чому проблема?

— Це Скорпіон,— негайно відповів він.— Він звихнувся. Ти маєш мені допомогти.

— Пригальмуй. Скорпіон не може звихнутися. Скорпіон уже скажений.

— Він набагато скаженіший, аніж звично-скажений Скорпіон. Скажений, як у «Зоні сутінок». Він знавіснів, чоловіче.

— Може, нам краще поговорити про це деінде.

Ми зайшли в кафе «Мадрас». Замовили два ідлі-самбари[122], а за ними по дві порції міцного солодкого чаю. Близнюк був вуличним хлопцем, навіть попри те, що його друг став мільйонером: він спочатку попоїв, а потім почав розповідати.

Коли він уже сьорбав чай, змиваючи останній смак чилі й кокоса, то розповів мені всю історію. Вона почалася, як і багато інших історій в Індії, з параду святих.

За день до цього проходила вулична процесія для вшанування пам’яті місцевого святого, який, так уже сталося, був любителем гашишу. Вулиці заповнили побожні. Це був єдиний день року, коли копи не могли пов’язати нікого за паління, бо більшість курців були святими.

Цей фестиваль був просто створений для Зодіаків Джорджів. І Близнюк використав його, щоб виманити на свіже повітря Скорпіона з того орлиного гнізда в «Магеші». Близнюк розповів, що спочатку все йшло добре. Скорпіон знову пригадав своє вуличне човгання, підлаштувавшись під ритм дороги, а Близнюк ішов поряд. Скорпіон навіть став говірким. Він почав розповідати своїм чотирьом охоронцям, яких найняв у готелі, платячи погодинно, про дверні отвори і провулки,