Знак Хаосу - Роджер Желязни

— Ось тому-то я і хочу, щоб ти пройшов новий Лабіринт, — сказала вона мені. — Я думаю, він добереться до нас, якщо ми не доберемося до нього першими.

3

Якби у вас був вибір між здатністю помічати брехню і здатністю відкривати істину, що б ви обрали? Був час, коли я думав, що це різні способи сказати одне і те ж, але я більше так не вважаю. Більшість моїх родичів, наприклад, настільки ж добре бачать наскрізь різні хитрощі, як і вдаються до них. Однак, я не зовсім впевнений, що їх хвилює істина. З іншого боку, я завжди відчував, що в пошуку істини є щось шляхетне, особливе і почесне — чим я сам пробував зайнятися, коли проектував Колесо-Примару. Мандор, проте ж, змусив мене засумніватися.

Звичайно, насправді все було далеко не так чітко і виразно. Я знаю, що дана ситуація не чиста, а скоріше констатація психологічної установки. І все ж, я раптом став допускати, що можливі крайності — до грані безрозсудного ризику — і надто вже довго дозволив дрімати своїм певним критичним властивостям.

Тому я й задумався, що стоїть за проханням Фіони.

— Що робить його загрозою? — Запитав я.

— Це тіньова гроза у формі торнадо, — сказала вона.

— Таке бувало й раніше, — відповів я.

— Вірно, — відгукнулася вона. — Але вони мають тенденцію пересуватися по Відображеннях. А ця теж поширюється на область Відображення, але абсолютно стаціонарна. Вперше вона з'явилася кілька днів тому і з тих пір ніяк не змінилася.

— А який це термін за часом Амбера? — Запитав я.

— Напевно, півдня. А що?

— Не знаю. Просто цікаво, — знизав я плечима. — І все ж я не бачу, чому вона є якоюсь загрозою?

— Я казала тобі, що такі грози стали часті з тих пір, як Корвін накреслив додатковий Лабіринт. І тепер вони змінюються як за своїм характером, так і за частотою. Потрібно якнайшвидше зрозуміти той Лабіринт.

Мить швидкого роздуми показав мені, що той, хто знайде владу над батьківським Лабіринтом, стане господарем якихось страшних сил. Або господинею.

Тому я сказав так:

— Припустимо, я пройду його. А що потім? Наскільки я пам'ятав по розповіді батька, я просто закінчу шлях в середині, точно так само, як в Лабіринті Амбера. Що з цього впізнаєш?

Я вдивлявся в її обличчя, відшукуючи небудь ознаки прояву почуттів, але мої родичі надто добре володіють собою і не схильні видавати себе таким примітивним чином.

— Як я розумію, — нагадала вона, — Бранд зумів козирнути в нього, коли Корвін знаходився в центрі.

— Я це знаю.

— … Тому, коли ти доберешся до центру, я зможу пройти по Козирю.

— Думаю, зможеш. І тоді в середині Лабіринту стоятимуть двоє.

— … А звідти ми будемо в змозі відправитися в місце, куди не можна дістатися ні з якої точки Амбера або відбиття.

— Куди ж? — Поцікавився я.

— У початковий Лабіринт, що стоїть за цим.

— Ти впевнена, що такий існує?

— Повинен. Така конструкція за самою своєю природою зобов'язана існувати, але не тут, а на більш основному рівні реальності.

— І навіщо ж ми відправимося туди?

— Саме там сховані його секрети, ось там-то і можна дізнатися самі сокровенні таємниці його магії.

— Зрозуміло, — простягнув я. — А що потім?

— Як що? Там ми зможемо дізнатися, як позбавитися від бід, викликаних цією штукою, — відповіла вона.

Очі її звузилися.

— Ми, звичайно ж, дізнаємося, що зможемо. Міць є міць, і вона являє собою загрозу, поки не зрозумієш її.

Я повільно кивнув.

— Але прямо зараз діє безліч факторів, куди більш реальних по частині загроз, — зауважив я. — Цьому Лабіринту доведеться почекати своєї черги.

— Навіть якщо він надасть сили, потрібні тобі, щоб розправитися з іншими проблемами? — Запитала вона.

— Навіть при цьому, — підтвердив я. — Підприємство це може виявитися тривалим і я вважаю, що на це у мене часу немає.

— Але ти ж не знаєш цього напевно.

— Вірно. Але коли незабаром я ступлю на нього, то вже не зможу звернути.

Я не додав, що не збираюся брати її в початковий Лабіринт, а потім надавати там самій собі. Зрештою, вона вже одного разу спробувала свої сили в коронації монархів. І якби в ті дні Бранд зумів сісти на трон Амбера, вона зараз стояла б строго за нього, що б не говорила з цього приводу зараз. Тому вона збиралася потім попросити мене доставити її в початковий Лабіринт, але зміркувала, що я вже обміркував цей варіант і відкинув його. Не бажаючи втратити обличчя, якщо отримала би відмову, вона повернулася до первинних аргументів.

— Я пропоную тобі обміркувати питання з часом зараз, — сказала вона. — Якщо тільки ти не бажаєш побачити, як навколо рвуться світи.

— Ти говориш це вже не в перший раз, — відповів я. — І я не вірю тобі і зараз. Я як і раніше думаю, що збільшена активність тіньових гроз є наслідком пошкодження і ремонту первісного Лабіринту. А також думаю, що якщо ми станемо експериментувати з новим Лабіринтом, про який нічого не знаємо, то можемо погіршити справу, а не поліпшити…

— Я не хочу експериментувати з ним, — перебила вона. — Я хочу вивчити його.

Між нами раптом блиснув Знак Логруса. Напевно, вона теж якось побачила чи відчула його, тому що відскочила в ту ж мить, що й я.

Я повернув голову, майже напевно знаючи, що побачу.

Мандор піднявся на кам'яну стіну з виступами, схожими на зубці. Він стояв так нерухомо, немов був частиною її, піднявши руки. Я придушив бажання крикнути йому, щоб він зупинився. Він знав, що робив. І я був впевнений, що він все одно не зверне на мене жодної уваги.

Я рушив до місця, де він стояв, і подивився через його плече на штуку, яка крутилася над потрісканою рівниною внизу. Крізь образ Логруса я відчув темний жахливий напір сили, відкритої мені Сухе в його останньому уроці. Мандор тепер волав до неї і вливав її міць в тіньову грозу. Невже він не розумів, що вивільнені ним сили Хаосу будуть поширюватися до тих пір, поки не потечуть по страшному руслу? Невже він не бачив, що якщо ця гроза — знамення Хаосу, то він перетворює її в істинно жахливе явище.

Гроза розросталася. Гучність реву збільшувалася. На воронку стало страшно дивитися.

Я почув, як охнула позаду мене Фіона.

— Сподіваюся, ти знаєш, що робиш, — крикнув я йому.

— Через хвилину — іншу дізнаємося, — відгукнувся він, опускаючи руки.

Знак Логрус переді