Українська література » Пригодницькі книги » Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Читаємо онлайн Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
Іване Васильовичу! Беріть швидше свою порцію.

Господар заперечливо похитав головою.

— Ні, Миколо, у нас так не водиться. Тут не забігайлівка, а хата Івана Дударя. Ось повернеться чоловік Олени із служби, сядемо всі за стіл і вип'ємо, хто охочий до цього зілля. Прибери свою особливу гірку.

— Можна й так. Фундаментально, звичайно, випити приємніше.

Дубашевич сховав пляшку в чемодан і вийняв звідти вузьку, з гарною кришкою картонну коробку. Дивлячись на почорнілу від старості люльку шляхового обхідника, він зауважив:

— Іване Васильовичу, час вам поміняти свій курильний агрегат. — Він вручив господареві коробку. — Для себе купував, але вам ця люлька більше до лиця. Куріть на здоров'я.

Дудар зняв з коробки яскраво розмальовану кришку і побачив чудову люльку, обкладену кольоровою ватою і запаковану в целофан.

— Оце подарунок! Спасибі! Добра люлька.

— Зроблена на особливе замовлення. Вищий сорт.

— Спасибі! Спасибі! — Дудар замилувався люлькою.

— Кури, батьку, а я освіжуся.

Дубашевич роздягнувся до пояса, налив у таз води, почав митися.

— Ну, освіжайся, — сказав господар, — а я піду до себе. Бувай.

— На все добре, Іване Васильовичу.

Дудар вийшов, продовжуючи милуватись небаченою люлькою. Він спустився вниз, у горницю, щоб похвалитися перед Оленою подарунком, і тут побачив коричньовий піджак квартиранта, що висів у кутку, на дерев'яному кілочку. «Треба віднести нагору», подумав Іван Васильович.

Знімаючи з вішалки суконний, на напівтеплій підкладці піджак, Дудар звернув увагу на ґудзики. Зробив він це несвідомо, механічно, але, побачивши ґудзики, вже не міг відірвати від них очей. Всі вони, всі вісім штук, були такими ж самими, як і той, який він знайшов кілька днів тому недалеко від кордону, — пластмасові, тютюнового кольору. Всі ґудзики, скільки їх повинно бути на піджаку, виявилися на місці, всі пришиті жовтими нитками. Всі, крім одного. Цей ґудзик, третій згори, прикріплений нашвидку, невміло, чоловічою рукою, чорною ниткою.

Дудар вийняв з кишені своєї форменої тужурки пластмасовий, тютюнового кольору ґудзик. Так, він був точнісінько такий самий, як і ті, що пришиті до піджака квартиранта. На цьому навіть залишились жовті фабричні нитки, такі ж самі, якими капітально пришиті сім інших ґудзиків. Дудар знайшов його в лісі, що впритул підходив до залізниці. В тому самому лісі, де Іван Васильович був як удома. Він точно знав, на якому дереві зламана гілка, на якому стовбурі обідрана кора, як стелиться мох і опале листя, прим'яті вони звіром чи мисливцем. Усі лісові стежки він знав, як борозни на власній долоні. Нова зламана гілка з'явиться на стежці, обгорілий сірник, недокурок сигарети чи клапоть папірця — все побачить Іван Васильович і не заспокоїться доти, поки не з'ясує, хто проходив по його володіннях і чого. Недаремно Дударя називали позаштатним прикордонником. У лісі, недалеко від своєї хати, на можливій дорозі порушників кордону, він влаштував різноманітні найпростіші пастки.

Порушник, відірвавшись від кордону, звичайно йде я меншою обережністю, ніж у прикордонній зоні, не чекає якихось прикордонних сюрпризів. Дудар добре знав цю вдачу лазутчиків. Він так обачно розмістив свої пастки, що порушник ніяк не міг обминути їх. Вони були дуже простими, але все-таки дійовими. Був випадок, коли бувалий лазутчик, перейшовши кордон, в нічній темряві зачепився ногою за тонкий дріт, протягнутий від дерева до дерева, впоперек відкритого яру, який з'єднував дві частини лісу. До кінця дроту був прикріплений дзвоник, звичайний дзвоник, який вішають у Закарпатті корові на шию. Прилаштований в головах постелі Дударя, він серед ночі просигналив йому про те, що в лісі з'явилася чужа людина. Триста днів цей сигнальний дріт мовчав, а на триста перший заговорив. Іншого разу до ями, викопаної Дударем на важливій стежці і прихованої хмизом та мохом, потрапив злочинець, який намагався втекти за кордон.

Хату Івана Васильовича Дударя прикордонники називали другою своєю заставою, а самого Дударя — головним вартовим другого кордону, що охороняється місцевим населенням.

Природно, що слідопит, прикордонник Дудар не міг не побачити ґудзика, загубленого кимсь на узліссі, не міг не стривожитись, звідки він узявся.

В горницю увійшла Олена. Іван Васильович накинув на плечі дочки піджак квартиранта:

— Віднеси постояльцеві його добро, а я… піду до Михайла.

— Що трапилось, тату?

— Потім узнаєш. Дивись тут! — прошепотів він і вийшов.

Через півгодини він був перед ворітьми застави, викликав через вартового старшину Смолярчука, розповів йому про свого гостя і про ґудзика. Смолярчук одразу ж повів лісника до капітана Шапошникова.

Так було розірвано першу ланку в ланцюгу хитромудрої комбінації «Бізона».

Зубавін і Шатров одностайно вирішили зачекати з арештом порушника кордону, який притаївся під машкарою шофера Ступака. Це завжди можна зробити. Необхідно з'ясувати, з ким він зв'язаний і хто він такий: рядовий виконавець операції «Гірська весна» чи її отаман, резидент?


На другий день шофер Ступак прокинувся рано. Вмився, одягнувся і, напівголосно наспівуючи й одночасно прислухаючись, чи не долине звідки-небудь голос Олени, не поспішаючи спустився вниз, вийшов на сонячний ґанок. Густа прохолодна тінь лісу вкривала майже все подвір'я. Трава блищала росою. З усіх боків чути пташиний вранішній гомін.

— Краса! — розкинувши руки, голосно промовив Ступак, сподіваючись, що його почує Олена.

Та Олени не було ні видно, ні чутно. Ступак постояв ще трохи, потім зійшов з ґанку і вийшов з двору.

Під дощаним навісом, біля самого полотна залізниці, він побачив шляхового обхідника. Дудар лаштував на робочий хід зняту з колії ручну дрезину. За допомогою сталевого важеля він поставив дрезину на колію, поклав на її площадку інструмент і поїхав у напрямі тунелю. Він був так захоплений своїм ділом, що не помітив квартиранта.

— Доброго ранку,Іване Васильовичу!

— Шляховий обхідник підвів голову, загальмував дрезину.

Ворожа настороженість до Ступака сповнювала душу Дударя, але вона не

Відгуки про книгу Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: