Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
Шатров замовк, пильно дивлячись на капітана — начальника медичної частини прикордонного загону, що саме заходив до кабінету. Військовий лікар поклав перед генералом аркуш паперу — висновок про результати розтину трупа. Громада мовчки, уважно прочитав його і промовив:
— Наші припущення підтвердились. Отрута прийнята разом з коньяком за дві години до настання смерті.
— І отрута, звичайно, прийнята не добровільно, — підхопив Шатров. — Хтось влив у коньяк повільно діючу отруту. Хто ж? Той, хто спрямував цю робочу худобу, хто розпочав з нами велику гру. Коротко кажучи, товариші, я тепер остаточно переконаний в тому, що розвідувальний центр Крапса нас досі вводив в оману. «Гомер» не резидент, а величезне опудало. І цей отруєний не зв'язківець, а декорація. І обидва вони — прикриття операції «Гірська весна», атака на фальшивому напрямку. Крапc пожертвував малим, щоб врятувати велике. Мета виправдовує засоби. Що ж нам робити? — спитав Шатров, дивлячись на генерала.
Незважаючи на всю важливість питання, Громада засміявся:
— А те ж саме, що й раніше. Дозволяти дурити себе. Тобто, робити вигляд, що вважаємо резидентом «Гомера», а тимчасом вживати енергійних заходів до розшуків справжнього і намацувати вихідні позиції «Гірської весни». На що розраховував розвідувальний центр, посилаючи цього лжезв'язківця до лжерезидента? На мою думку, Крапc був певний, що його посол попадеться, що ми не захопимо його живим і зрадіємо, знайшовши при ньому стільки доказів того, що він ішов до резидента Батури. А які дальші розрахунки Крапса? Він вважає, що ми повинні тепер зосередити свою увагу на Батурі. Тож не будемо розчаровувати «Бізона»! Нехай Батура залишиться поки що на волі. Він тепер нікуди не втече від нас і не являє на даному етапі небезпеки. На мою думку, ми повинні стежити за жебраком грубіше, демаскованіше і цим самим довести справжньому резидентові в Яворі, поки що невідомому нам, що ми попалися на гачок Крапса. Заперечень немає?
Нарада була перервана появою в кабінеті Зубавіна начальника штабу прикордонного загону.
— Товаришу генерал, ваш наказ виконано. Дозвольте доповісти?
— Доповідайте.
— При зворотному вивченні сліду порушника кордону на кам'янистому схилі гори виявлено ще один слід. Вважаємо, що другий порушник перейшов кордон верхи на першому.
— Не може бути! — сердито заперечив Громада. — Після «Колумбуса» вам довго буде здаватися, що всі лазутчики переходять кордон його способом. Не може цього бути! — повторив Громада. — Примітивно! Шаблонно! Де старшина Смолярчук?
— Пробивається по другому сліду. Але він так оброблений хімікаліями, що його погано бере Витязь. Одна надія на слідопита Смолярчука. Які будуть накази, товаришу генерал?
Громада обернувся до Шатрова і Зубавіна:
— Поїхали на кордон!
Почався, як звичайно буває в таких випадках, пошук.
Тривалі, багатоденні пошуки, проведені силами прикордонних військ на широкому фронті, закінчилися безуспішно. Другий порушник кордону безслідно зник.
Глава чотирнадцята
Та частина плану «Гірської весни», що стосувалася Дубашевича, першого підручного Джона Файна, передбачала смерть перевізника. Почастувавши його отруєним коньяком, Дубашевич, він же «Учитель», попрощався з «Пастухом» і вже один, на власний розсуд, продовжував просуватися вглиб радянської території по курсу, прокладеному «Бізоном». Він обійшов Явір глухими місцями і колгоспними садами вибрався до Кам'яниці, узбережжям якої проходила залізниця. Скористався першим товарним поїздом і рушив на північ. Там, високо в горах, на одній з глухих станцій, покинув товарний і пересів у пасажирський Явір — Львів. А рано-вранці він був у Львові. Тут, у великому місті, з його численним населенням, Дубашевич відчув себе поза небезпекою. План «Бізона» забезпечував йому у Львові надійний притулок, його прийняв до себе на квартиру механік одного з гаражів Львівської залізниці і давній, з пілсудських часів, агент бізонівської розвідки. Господар конспіративної квартири почастував Дубашевича сніданком і поклав спати. Через кілька годин він збудив гостя, поклав перед ним пачку паперів.
— Ось всі ваші документи. Можете оформлятися на роботу.
Вивчивши документи, майстерно підроблені на ім'я Ступака Миколи Григоровича, шофера першого класу, уродженця Київської області, «Учитель» оформився на роботу. Все обійшлося добре, бо оформляв його той же самий господар таємної квартири. Ступак був зарахований на посаду шофера, одержав «під особисту відповідальність» потужний лісовоз, командировочні гроші, посвідчення, путівку, запасся пальним, продуктами, поклав у кабіну свій старенький чемоданчик і вирушив у далекий рейс — на Закарпаття, в Явірський район, де львівські залізничники самостійно, своїми силами, розробляли відведену їм лісоділянку. Переваливши через Карпати, «Учитель» серед білого дня покотив по землі, яку тиждень тому пройшов і проїхав таємно, в темну ніч.
У Яворі він заїхав до магазина книготоргу і купив, про людське око, путівник по Закарпаттю. Одночасно, як зобов'язувала його інструкція «Бізона», він встиг повідомити «Хреста» зашифрованою мовою про те: «Я «Учитель», агент розвідцентра, як бачите, цілим і неушкодженим прорвався через кордон, легалізувався і вже виконую свою частку плану «Гірської весни».
Криж, з свого боку, відповів «Учителю» умовним сигналом, який означав: «Я все зрозумів, ваш керівник «Чорногорець» теж благополучно прорвався у Явір, вітає вас і наказує: дійте так, як домовились. Якщо будуть перешкоди, приходьте сюди, і ви одержите від мене інструкції «Чорногорця».
Ступак залишив магазин і поїхав далі.
Лісоділянка, куди був відряджений Ступак для вивезення до залізниці заготовленого дерева, містилася у високогірній ущелині Чорний потік. Начальник ділянки і його контора розташувалися значно нижче, на дальніх підступах до Явора, в колишньому мисливському будинку якогось угорського графа.
Ступак з'явився до начальника ділянки інженера Борисенка, доповів про своє прибуття. Той дуже зрадів і довгожданому поповненню невеликого машинного парку, і бравому вигляду шофера.
