Том 1 - Леся Українка

Нехай іде до бою!

Хто нам’ята про славу й честь,—

До зброї! Хто за мною?

(«Роберт Брюе, король шотландський»)

Вже незадовго до смерті поетеса в творі «Про велета» (1913) привітала нове революційне піднесення, давши могутній образ революційного пролетаріату, що веде народ на штурм царизму:

І встане велетень з землі,

Розправить руки грізні І вмить розірве на собі Усі дроти залізні.

Було б невірно, якби ми брали творчість Лесі Українки надто прямолінійно, ігноруючи слабкі сторони її світогляду, певні суперечності, властиві ідеології демократичній, хай і революційно-демократичній. Але слід пам’ятати, що не ці суперечності є провідними в спадщині геніальної поетеси, а те, що сприяло подоланню цих суперечностей і робило її великою народною поетесою. Це — невгамовна тривога серця, невідступне уболівання за долю трудящих, високе патріотичне горіння, прагнення революційного діла, презирство й зненависть до ворогів народу, інтернаціоналізм, віра в перемогу трудящих, у світле майбутнє і самовіддана, мужня діяльність для його наближення.

Ідейно-естетичний злет поезії Лесі Українки — це результат життєдайного впливу на її творчість ідей наукового соціалізму, ідей марксизму-ленінізму. Саме ці життєдайні ідеї розкрили перед поетесою, як і її соратниками — Франком, Коцюбинським,— неосяжні творчі виднокруги, врятували від багна занепадництва і розкладу, характерних для декадентщини, озброїли на боротьбу проти «таких поглядів і смаків, які виключають сприймання художніх творів у всій сукупності їх зв’язків з життям і долею народів» !. Пролетаріат і більшовики творили ту атмосферу, в якій зріс, змужнів і розквітнув художній геній Лесі Українки — поетеси і мислителя великих категорій.

*

Близькість до соціалістичної ідеології, органічний зв’язок з народом, з його революційним авангардом — соціалістичним пролетаріатом, очоленим партією великого Леніна, відкрили для ми-

1 М. 3. Ш а м о т а. Література і ідеологічна боротьба в сучасному світі,— «Радянське літературознавство», 1973, № 8, стор. 4

стецтва, для діячів літератури нові перспективи, сприяли формуванню зародків нового творчого методу — соціалістичного реалізму, визначали шляхи до його утвердження. '

Величезну роль відіграв тут Максим Горький. Соціалістичний ідеал Горького вже в дожовтневій його творчості спирався на розуміння закономірностей суспільного розвитку в світі ідей наукового соціалізму, на боротьбу робітничого класу. Віднині до сфери прекрасного входила боротьба революційного пролетаріату за нове, безкласове суспільство, а це зумовлювало і новий спосіб відображення дійсності у мистецтві. Це був початок нового етапу реалістичного мистецтва. Народження методу соціалістичного реалізму радянське літературознавство по праву зв’язує з творчістю Горького.

Серед українських письменників дожовтневої доби найближчими до О. М. Горького були М. М. Коцюбинський та Леся Українка. Горький так само, як і Леся Українка, писав О. І. Бі-лецький, «вважав терпіння і покірливість «сумнівними доброчес-ностями»; так само, як і вона, ставив своєю метою збудити в людині дух бунту проти всякого гніту; як і вона, ненавидів душевну млявість і дух компромісу. Подібно до неї, він високо цінив прекрасну легенду, яка зміцнює волю людини до життя й боротьби, підносить в ній почуття власної гідності та віру в свої сили. Сучасна йому критика називала його за це «романтиком»; Лесі Українці також іноді дорікали за схильність до романтичних перебільшень. На це вона відповідала: «Нехай краще буде exag6ra-tion (перегин. — 6. Ш.) в сторону лицарства, ніж пошлості...».

«Серед українських демократичних письменників переджовтневої доби,— писав О. 1. Білецький,— Леся Українка, разом з

1. Франком, М. Коцюбинським, була справжнім провозвісником вже близького соціального перевороту, була письменницею, яка зрозуміла, кому саме належить майбутнє і хто стане гегемоном у вирішальній боротьбі трудящих за остаточне визволення. Як її великий сучасник Горький, вона була «буревісником» революції... Своєю творчістю вона прокладала шлях до літератури переможного соціалістичного суспільства, до літератури соціалістичного реалізму»

На якій підставі можна це твердити? Насамперед відзначимо активну громадянську спрямованість творчості Лесі Українки, її намагання сприйняти точку зору революційного пролетаріату. Ця творчість наскрізь тенденційна в найглибшому розумінні цього слова. «Скинутися «всякої політики» в літературі...— писала Леся Українка до М. Павлика 10 квітня 1903 p.,— ніяк не моясу, бо не тільки переконання, але й темперамент мій того не дозволяв...»

До питання про тенденційність літератури, мистецтва Леся Українка зверталася неодноразово. Під тенденційністю вона розуміла ідейність, громадянську пристрасність. Це, на думку поетеси, не нав’язлива дидактика, а внутрішня потреба митця висловити ідеї в живих хвилюючих образах. «Коли я буду тенденцію за волосся притягати,— писала Леся Українка М. П. Дра-гоманову 3 березня 1892 p.,— то всім буде чутно, як її волос тріщатиме нещасний. А вона, як схоче, то й сама до мене прийде, тоді я вже її не прожену».

Ці слова поетеси напрочуд співзвучні з думкою Ф. Енгельса, яку він висловив у листі до М. Каутської 1885 року: «Сучасні російські і норвезькі письменники, які пишуть чудові романи, геть-чисто всі тенденційні. Але я гадаю, що тенденція повинна сама по собі випливати з становища і дії, без того, щоб її особливо підкреслювали, і що письменник не повинен підносити читачеві в готовому вигляді майбутнє історичне розв’язання змальовуваних ним суспільних конфліктів» '. Отже, тенденційність, ідейність не повинні прямо і безпосередньо декларуватися в художньому творі. Вони мусять йти від душі письменника, впливати на почуття і розум людей через художні образи, діяти силою мистецтва.

У листі до А. Кримського 3 листопада 1905 р. Леся Українка говорить про гармонію її творчих задумів з настроєм революційних мас: «Тим часом в поезії я тепер обдарована несподіваною гармонією настрою моєї музи з громадським настроєм (се далеко не завжди бувалої). Мені якось не приходиться навіть нагадувати сій свавільній богині про її «громадські обов’язки», так обмарив її суворий багрянець червоних корогов і гомін бурхливої юрби».

У світовій літературі Леся Українка чи не найяскравіший взірець митця, який безстрашно і владно втручається в життя. Поетеса рішуче викриває фальш тієї версії, ніби героїчне розкриття поетичного образу обмежує і звужує його, штовхав художника на спрощення характерів, ситуації тощо. Героїчний аспект включає в себе і романтичну піднесеність, і суворість барв реалізму. У поетичній революційній окриленості, спрямованості у майбутнє і визрівав новий творчий метод. Виховання душевної готовності до подвигу становить пафос цього методу.

1 К. М а р к с, Ф. Енгельс. Вибрані листи. К., Держполіт-видав УРСР, 1954, стор. 377.

Єднання реалізму з романтизмом Леся Українка вважала цілком природним і відповідним буремній добі. В листі до матері

14 січня 1903 р. вона писала: «Реалізм і романтизм єднаються в лиці одного автора на тисячі прикладів у всіх літературах, і се зовсім законне єднання».