Том 1 - Леся Українка
Пророчими виявилися слова поетеси:
НіІ я живаї Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
(«Лісова пісня», 1911)
В поезії Лесі Українки, її драмах, публіцистиці продовжують 8вучати 8 усією силою заклики до боротьби проти гнобителів, за свободу і незалежність, за гідність людини.
З вересня 1973 року в столиці України — Києві було відкрито пам’ятник Лесі Українці. Член Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК Компартії України В. В. Щербицький у своїй промові сказав: «Спадкоємиця революційних демократів, Леся Українка весь свій могутній талант віддала служінню трудящим, боротьбі за перемогу над силами реакції і гноблення, за утвердження дружби народів, високих соціалістичних ідеалів...
Відкриваючи сьогодні пам’ятник великій поетесі, ми ще і ще раз низько вклоняємося її генієві, який ввібрав у себе живу душу народу, став частиною його життя. її полум’яне серце, огнисте слово оживили бронзу і камінь — і живе, йде з нами дочка Прометені Натхненна творчість ніжної і мужньої Лесі Українки завжди кликатиме до дружби і братерства, до самовідданої праці на благо нашого народу, в ім’я прекрасного майбутнього!»
Комуністична партія Радянського Союзу, вірна ленінським заповітам, створює всі умови для того, щоб багатства світової культури, скарби вітчизняної художньої спадщини стали надбанням всенародним. Огнисте слово Лесі Українки, її ім'я, оповите любов’ю всього прогресивного людства, сяють, як чиста і ясна зброя в боротьбі за мир, добро і справедливість у всьому евіті.
Євген Шабліовський
НА
КРИЛАХ
ПІСЕНЬ
СІМ СТРУН
(Посвята дядькові Михайлові) DO
'(Гімн. Crave12)
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана Скрізь буде літати, по світі між людьми питати, Де схована доля незнана?
І, може, зустрінеться пісня моя самотная У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя Далеко шляхами-тернами.
Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полю,
Здійметься високо-високо в небесні простори І, може, спітка тую долю.
І, може, тоді завітає та доля жадана До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
RE
(Пісня. В г і о s о 13)
Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся.
Гей ви, грізні, чорні хмари!
Я на вас збираю чари,
Чарівну добуду зброю І пісні свої узброю.
Дощі ваші дрібненькії
Обернуться в перли дрібні, Поломляться ясненькії Блискавиці ваші срібні.
Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду,
Я розвію свою тугу Вільним співом в темнім лугу.
Реве-гуде негодонька, Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся.
МІ
(Колискова. Arpeggio14)
Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький, Пізній бо час.
Любо ти спатимеш, Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш Лихо та жаль.
Тяжка годинонько! Гірка хвилинонько! Лихо не спить...
Леле, дитивонько!
Жить — сльози лить.
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде З долею битися,—
Сон пропаде...
Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до вас...
Спи ж ти, малесенький,
Поки є часі
FA
(Сонет)
Фантазіє! ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Що будиш мертвих з вічного їх сна,
Життя даєш холодній хвилі в морі!
Де ти, фавтазіе, там радощі й весна.
Тебе вітаючи, фантазіє ясна,
Підводимо чоло, похиленеє в горі.
Фантазіє, богине легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила І землю з ним веселкою з’єднала.
Ти світове з’єднала з таємним,
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна ніч, сумніш.
(Rondeau15)
Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю,
Та пісень тих я чуть не здолаю,
І весняні квітки запашні Не для мене розквітли у гаю,—
Я не бачу весняного раю;
Тії співи та квіти ясні,
Наче казку дивну, пригадаю —
У сні!..
Вільні співи, гучні, голосні В ріднім краю я чути бажаю,—
Чую скрізь голосіння сумні!
Ох, невже в тобі, рідний мій краю, Тільки й чуються вільні пісні —
У сні?
LA
(Nocturno2)
Лагідні веснянії ночі зористі!
Куди ви од нас полинули?
Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули?
О ні, ще не час! ще бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі,
Та ще бо лунають, як перше лунали, Веснянки чудові дівочі.
Ще маревом легким над нами витав Блакитна весняная мрія,
А в серці розкішно цвіте-процвітає Злотистая квітка — надія.
На крилах фантазії думки літають В країну таємної ночі,
Там промінням грають, там любо так сяють Лагідні веснянії очі.
Там яснії зорі і тихії квіти
Єднаються в дивній розмові,
Там стиха шепочуть зеленії віти,
Там гімни лунають любові.
І квіти, і зорі, й зеленії віти Провадять розмови кохані Про вічную силу весни на сім світі,
Про чари потужні весняні.
SI
(Settina ‘)
Сім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні.
І, може, де кобза найдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на співи мої негучні.
І, може, заграє та кобза вільніше,
Ніж тихії струни мої.
І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше;
І буде та кобза — гучна,
Та тільки не може вона Лунати від струн моїх тихих щиріше.
[1890]
ЗОРЯНЕ НЕБО
* *
*
Зорі, очі весняної ночі!
Зорі, темряви погляди ясні!
То лагідні, як очі дівочі,
То палкії, мов світла прекрасні.
Одна зірка палає, мов пломінь,
Білі хмари круг неї, мов гори,
Не до нас посила вона промінь,
Вона дивиться в інші простори...
Інша зіронька личко ховає
В покривало прозореє срібне, Соромливо на діл поглядає,
Сипле блідеє проміння дрібне.
Ти, прекрасна вечірняя зоре!
Урочисто й
