Том 1 - Леся Українка

кожної людини йде поряд з утвердженням неповторності народу, людства. І саме це робить їх братами, соратниками. У трудівників різних націй «переважав те, що їх об’єднує, згуртовує. Люди тягнуться до людей, і в цьому їх сила. Захищати людину — це значить відстоювати її право на єднання. На таке єднання, де кожна людина виблискує своїм неповторним світлом.

•

S У творчості Лесі Українки проблеми гуманізму вийшли на передній край етики й естетики. Високою людяністю пройнята й концепція поетеси-в національному питанні, у визначенні завдань вітчизняної літератури. Передусім — це проблема патріотизму. Леся Українка, як і Шевченко, чи не найяскравіший зразок благотворного взаємодіяння Генія і Батьківщини. Патріотичні почуття проймають усю творчість Лесі Українки. Вона оспівує красу рідного краю, чари рідної природи, душевну велич співвітчизників. Але с.©рце_ поетеси обливається кров’ю, бо вона бачить вітчизну, її трудящий люд під чоботом царизму, під гнітом буржуазно-поміщицького ладу:

Палають _сір_ашн і, незагойнії рани На лоні у тебе, моя Україно!..

( «Сльози-перли», 1891)

На весь голос лунав мотив боротьби з самодержавним ладом, заклик до героїчного діяння. Без цього немав справжньої любові до батьківщини:

Полум'ям вічним на жах всім нащадкам Дантове пекло палає;

Пекло страшніше горить в нашім краю,—

Чом же в нас Данта немає?..

(«Де тії струни, Ое голос потужний»,

1902)

В умовах царизму, в умовах жорстокого соціального і національного гноблення Леся Українка відстоює честь і гідність народу. Обурюючись зухвалим паплюженням героїчного минулого народу (що йшло, зокрема, від П. Куліша), поетеса писала:

Нехай же ми раби, невільники продажні,

Без сорому, без честі,— хай же й так!

А хто ж були ті вояки одважні,

Що їх зібрав під прапор свій Спартак!..

(і»Товаришці на спомин» )

Пильно вглядаючись в історію народу, катованого всілякими загарбниками, своїми й чужими гнобителями, поетеса з гордістю писала в листі до Івана Франка 14 січня 1903 року: «І скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі «аси і не згинув, то він сильний!..»

Мужність, героїзм органічно поєднуються в творчості Лесі Українки з глибокою, ніжною жіночністю, з теплою, сердечною ліричністю. Іноді бринять й сумні, а то й розпачливі ноти, особливо на світанку творчого шляху:

Хотіла б я вийти у чистее поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

(«Мелодії», 1893—1894)

Поетеса не знаходить собі місця від душевного болю, гнітючої скорботи. «Не скрию від тебе,— писала Леся Українка сестрі

О. Косач 16 листопада 1897 року,— що бувають у мене хвилини розпачу, коли мені здається, що все даремне, що я от-от упаду па дорозі і важкий хрест задавить мене...». В листі до Г. Хоткевича (25.1 1907 р.) вона писала: «...Почуваєш себе так, як той, що потопає в трясовиці: от-от густе багно заліпить і рота, й носа, й очі...».

Душевна мука, зойк від кривавих терзань прориваються в окремих поезіях Лесі Українки; знесилена в боротьбі з чорною силою, придавлена горем, вона іноді не бачить рятунку:

Серце кидалось, розпачем билось,

Замирало в тяжкій боротьбі.

Я змаганням втомилась кривавим,

І мені заспівати хотілось Лебединую пісню собі.

(«То була тиха ніч чарівниця»)

Які то тяжкі години зневіри й муки! Болем одчаю позначені поезії Лесі Українки «Нічка тиха і темна була...», «Хотіла б я уплисти за водою...». Поетесі неймовірно важко... І вона часом — на хвилинку (але яка це тяжка хвилина!) прагне зректися життя, вийти з нього, опускав свій меч.

Це була трагедія великого художника, трагедія подвижників народу, що задихалися в гнітючій атмосфері безнастанних переслідувань. «Мені не раз видається,— писала Леся у березні 1891 року до брата М. П. Косача,— що на руках і па шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярмо неволі...» Біль, стогін поетеси йшов не тільки від ран особистого життя, а й з глибин народного горя. «Сей стогін,—відзначав І. Франко в одній із статей про Лесю Українку,— тим страшніший, що він не пливе з якогось песимістичного світогляду, не є доктриною, а тільки е виразом безмірно болючих обставин» ‘.

Однак попри найтяжчий сум і печаль, що проймають ряд творів Лесі Українки, читача ніколи не лишав світле, оптимістичне почуття. Причина цього — у високих етичних засадах, на основі яких поетеса виносить свій вирок тогочасній дійсності, її печаль зумовлює не розгубленість чи то схиляння перед ворогом. Печаль ця переходить у заклик до боротьби: «Що сльози там, де навіть крові мало?!» — проголошує поетеса у вірші «І все-таки до тебе думка лине...» (1895).

Як уже зазначалося, в ряді творів Лесі Українки чуємо безмірну душевну втому, а то і розпач. Але це не песимізм. Це — трагедійне переживання, так властиве великій поетесі. її герої не схиляються перед «всевладністю долі», вони йдуть на боротьбу із «злою недолею» — боротьбу самовіддану й мужню. Нехай багато з них гинуть у нерівній боротьбі, але смисл трагедії в тому, що все ж торжествує життя, торжествує всупереч загибелі героїв, тому що ця загибель героїчна: вона завжди — подвиг в ім’я людства.

...Герой умира на війні.

Він рад серед бою Лягти головою,

Аби не впустить корогви.

Він чесно поляже,

Товаришам скаже:

«Я вдержав, держіть тепер ви!»

( «Зимова ніч на чужині», 1897)

Навіть в години сумнівів і розпачу не згасає остаточно віра, полум’яніє вогонь,

Де жевріє залізо для мечей, •

Гартується ясна і тверда криця.

Прометеїзм стає центральною темою Лесі Українки; «нащадки Прометея» виступають справжніми захисниками вітчизни.

*

Патріотичні погляди Лесі Українки формувалися в боротьбі проти українського буржуазного націоналізму, проти всіляких лжепатріотів — консерваторів і лібералів, проповідників мирного «каганцювання», хуторянського «просвітянства», проти поборників «культурної автономії», готових іти на будь-який компроміс

'Іван Франк о. Твори в двадцяти томах, т. 17, стор. 237.

із самодержавством. Вбивчими рисами поетеса малює цих «землячків», зокрема в таких сатирах, як «Казка про Оха-чародія», «Веселий пан», «Практичний пан», «Пан політик», «Пан народовець» та ін. Поетеса картав буржуазно-ліберальствуючих «діячів», апологетів жалюїідного гасла «малих діл», ірубадурів реакційних ідейок «національного єднання», проповідників відрубності й національного егоїзму:

А ви, мов скорпіон в своєму гніві,

Самі собі отрути завдасте,

Самі себе пожрете, мов ті змії!..

(вНа руїнах», 1904)

Не збанкрутілі політикани з націоналістичного табору, що погрузли в інтригах, не фальшиві патріоти піднімуть честь і славу нації. Це зробить народ, сповнений сили і гідності, народ — у бойовому єднанні з братніми народами, з великим російським народом.

У творах Лесі Українки людяність піднято иа таку