Життя Марії - Сергій Вікторович Жадан
як троянди надвечір? Чи довго кровоточили,
гноїлись, боліли під бинтами?
Чоловіки зі сліпими від темряви очима
приходили до госпіталю на перев’язку,
стискали зуби, коли сестра відривала їм
від рани засохлі бинти й свіжа кров
проступала на темній шкірі. Просили
знеболювального, бодай якогось.
Але не існує жодного знеболювального
від того, що в них болить, не існує.
Чеченка
Юра,
вже за сорок,
історик за освітою,
соціальний працівник.
Сидить у мережі,
відслідковує рвані кроки історії.
Пише блог від імені чеченки,
вигадав собі таку снайперку,
живе тепер її життям.
Пише про її віру,
пише про її сумніви,
пише про її вразливість,
робить зарубки на її прикладі:
це ось — ворог-отець,
це ось — ворог-син,
це — дух святий, теж ворог,
теж вартий, аби про нього
згадали в загальному
розстрільному списку,
за яким замовляє молитви
невидима снайперка.
Світ — поштовий мішок,
зашитий колючим дротом.
Прорвеш — полізуть із
дитячих сорочок та рушників
чорні жаби й вужі.
Нам ніколи не дізнатись,
хто стояв у розпалених натовпах,
готових рвати ніжну тканину
чужого тіла.
Нам ніколи не дізнатись,
кого в цих натовпах не було.
Вести тебе
нічними дорогами
між трави та вугілля,
робити нечутними
твої кроки в легких
професійних кросівках,
виводити до джерел
в обхід натоптаних
коров’ячих стежок,
лишати для тебе на ранок хліб,
загорнутий у вороже
