Життя Марії - Сергій Вікторович Жадан

таких, як ти, важко знайти,

пали ці нікому не потрібні мости,

пали книги, пали словники,

готельні чортові рушники,

постіль зі слідами чорнил,

ошмаття прапорів та вітрил,

знищуй голос, знищуй слова,

ти далі будеш так само жива,

знищуй усе, що створила сама.

Все буде добре. Триває зима.

Забудь кожен із осінніх домів,

забудь усе, що я умів,

забудь усе, що вміла ти,

пали ці обірвані мости,

випалюй сліди зіткнень і втрат,

раптом захочеш повернутись назад,

раптом згадаєш собі ще раз,

після всіх проклять і образ,

як добре було, як нестерпно було,

як тебе нищило і вело,

як це торкалось твоїх основ,

як просто все це почати знов.

Тому краще знищуй, краще пали,

неважливо хто, неважливо коли,

неважливо навіщо, неважливо з ким.

В тебе попереду ще стільки зим.

Десь на початку осені з’являються тиша й міць…

+ + +

Десь на початку осені з’являються тиша й міць,

так, немов небеса зачиняють свої майстерні.

За кілька днів усе зрушиться з усталених місць,

оскільки все розламується й міняється в серпні.

Стебла, сховані між сторінок,

фарба небес — суха, осіння.

Серпневі яблука схожі на вагітних жінок:

за ніжністю шкіри чується твердість насіння.

Павутина тонкими волокнами залітає у сни,

тумани стоять на воді, ніби пороми.

Вагітні жінки схожі на яблука восени:

не знати, чого в них більше — стиглості чи утоми.

Не знати, чого більше в просторі — прозорості чи пітьми,

і хто читає це небо, мов заборонену книгу

між повітрям осені й повітрям зими,

між голосами дощу й голосами снігу,

між тим, що повинно статись, і тим, що сталося вже,

між дотиками прокидань і рівним вогнем застуди,

між тим, що тебе вбиває, і тим, що береже,

між тим, чого не було, і тим, чого не буде.

І вже коли ти спиш, починається сніг…

+ + +

І вже коли ти спиш, починається сніг.

Прийшовши з ночі,

виявившись із нічого,

з чорного шепоту,

з горизонту нічного,

з повітрь усіх,

із розламів усіх.

Коли ти спиш, він рухається з передмість,

рухається між дерев,

падає над стежками,

над цегляними брамами,

над ганками й хідниками,

над кожним із перехресть,

над кожним з обійсть,

над кожною з колій,

над кожним із бездоріж,

над школами,

над вокзалами,

над мостами,

падає до безкінечності,

падає до нестями.

Коли нічого немає.

Коли ти спиш.

Над кожним із вікон,

над кожною із осель,

падає над крамницями,

падає над дворами,

засипаючи русла,

огортаючись прапорами,

влітаючи до підвалів,

сягаючи стель.

Над кожним із пустищ,

над кожною з новобудов,

над кожною із веранд,

над кожною із віконниць.

Пробираючись вглиб.

Рухаючись від околиць.

Сніг входить до міста так,

як під шкіру входить любов.

Глибоко.

До крові.

До сухожиль.

До темних місць,

з яких починається подих.

Солодко, наче втома, наче наркотик.

Гостро, наче впевненість, наче біль.

Уздовж нервів,

ніби уздовж рік.

На дні легень, мовби на дні копалень,

свідченням всіх майбутніх

безсонь і запалень,

свідченням всіх зупинок

і всіх доріг,

свідченням всіх перевтілень,

які постають,

свідченням всіх початків

і всіх повернень,

ламка, мов березень,

зріла, неначе серпень,

любов підіймається тілом,

як гріта ртуть.

Прогріваючи горлом

промерзле скло.

Над усіма алеями,

над домами.

Коли ти спиш,

коли нічого немає.

Коли немає навіть того,

що завжди було.

…Тримай це відчуття

солоду й гіркоти,

відчуття пекла,

що в пальцях тобі запеклося,

коли торкаєшся її одягу і волосся,

коли простягаєш їй руку,

виводячи з темноти.

Це вона всотується в хребта високу пітьму.

Це вона чередами жене

золоті заметілі.

Радій цій чорній любові у власному тілі.

Незважаючи ні на що.

Всупереч усьому.

Чому мене немає в соціальних мережах

Голка

Антон, тридцять два роки,

в статусі було вказано, що живе з батьками.

Православний, хоча до церкви не ходив,

закінчив університет, іноземна — англійська.

Працював татуювальником, мав свій почерк,

якщо можна так сказати.

Через його вмілі руки й гостру голку

пройшов не один натовп місцевих.

Коли все це почалось, багато говорив про

політику та історію, почав ходити на мітинги,

пересварився з друзями.

Друзі ображались, клієнти зникали.

Боялись, не розуміли, виїжджали з міста.

Найкраще відчуваєш людину, торкаючись її голкою.

Голка жалить, голка зшиває. Під теплим

металом таке податливе полотно жіночої

шкіри й такий цупкий світлий брезент

шкіри чоловіків. Протинаєш чиюсь

оболонку, випускаєш із тіла оксамитові