Том 1 - Леся Українка

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 33—34.

СОНЕТ

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 36. Автограф — ф. 2, № 747, стор. 42.

Датується за автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 52.

НА РОКОВИНИ ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 37—38.

Автограф — ф. 2, № 747, стор. 15—16.

Датується орієнтовно 1889 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 55—56. «СКРІЗЬ ПЛАЧ, І СТОГІН І РИДАННЯ...»

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 38. Автографи —ф. 2, № 11, стор. 25, та ф. 2, № 747, стор. 45.

До київського видання збірки «На крилах пісень» 1904 р. Леся Українка поезію не включила.

Датується 1890 р. за раннім автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», 1893, стор. 38.

ДО НАТУРИ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 8, стор. 133, під заголовком «До природи».

Автографи — ф. 2, № 746, та ф. 2, № 747, стор. 18.

Датується орієнтовно 1889 р. на підставі першодруку.

Подається ва збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 12.

ВЕЧІРНЯ ГОДИНА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 38. Автограф не зберігся. В рукописі збірки «На крилах пісень» (ф. 2, № 747, стор. 19) авторизована копія.

Датується орієнтовно 1889 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 13. ЗАВІТ АННЯ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 2, стор. 25. Автограф — ф. 2, № 746. У рукописі збірки «На крилах пісень» 1893 р. (ф. 2, № 747, стор. 51—52) — список поезії рукою Олени Пчілки. Між текстами автографа і списку чимало різночитань. Опущено окремі рядки. Після 33-го рядка автографа йшов текст:

Яснії очі були, але в очах тих сльози блищали;

Погляд лагідний він мав, але в погляді смуток глибокий: Жаль і благання, надія і туга-журба одбивались.

Руки до мене простяг і мов кликав кудись за собою.

Любо всміхався, а сльози котились. Ті сльози Падали в серце мені; і од сліз тих надія ясная,

Радісна тиха надія, мов квітка лелії, розквітла.

Датується 1888 р. на підставі листа Лесі Українки до брата Михайла (вересень, 1888 p.).

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 10—11.

_ Олена Пчілка — літературний псевдонім Косач Ольги Петрівни (1849—1930), української письменниці ліберально-буржуазного напряму, матері Лесі Українки.

на давній мотив

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 41—43.

Автографи —ф. 2, № 11, стор. 5—7, та ф. 2, № 747, стор. 53—55.

Датувться за раннім автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 37—39.

пісня

Вперше надруковано в журн. «Зрря», 1888, № 16, стор. 261.

Автографи — ф. 2, № 746, стор. 5, та ф. 2, № 747, стор. 26.

В обох автографах закреслена друга строфа:

Цвітуть квіти веснянії,

Швидко й посихають.

Мої літа найкращії Марно пропадають!

До київського видання збірки «На крилах пісень» 1904 р. поезія не ввійшла.

Датується орієнтовно 1888 р. на підставі першодруку.

Подається за збіркою «На крилах пісень», 1893, стор. 43.

у ПУТЬ

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 44—45.

Автограф — ф. 2, № 747, стор. 60—61.

Датується орієнтовно 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 14—15.

ОСТАННЯ ПІСНЯ МАРІЇ СТЮАРТ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1888, № 24, стор. 405, під заголовком «Прощальна пісня Марії Стюарт» з такою авторською приміткою: «Сонет сей написала славутпа безталанниця Марія Стюарт, сидячи у темниці, 1586 р. 22 листоп[ада], після того, як дізналась, що смертний вирок її вже підписаний жорстокою спе-речницею Єлизаветою. Чулая лебединая пісня Марії, зложена в таку хвилину, дивує ще більше штучною літературною формою сонета».

Автографи — ф. 2, № 746, стор. 7, та ф. 2, № 747, стор. 61.

Датується орієнтовно 1888 р. на підставі першодруку.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 9.

Вперше цпкл надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 49—56.

Автограф — ф. 2, № 747, стор. 31—43.

Готуючи видання 1904 p., Леся Українка відредагувала цикл, зробила кілька скорочень. У п’ятому вірші циклу («Великеє місто. Будинки високі...») опущено три останні строфи:

В широкім просторі губилося око,

А думка питала,

Де щастя шукать вона мала,

Любові й надії — у небі високо?

Чи в морі спокою б шукала?

Ні, думко! даремне в світовім просторі Притулку шукати,

В безодню дарма поринати;

Любов і надія не в зорях, не в морі,—*

Між людьми поради питати!

Шукай, може, душу там знайдеш де щиру І розум величний;

Де правди не згас промінь пишний,

Там треба шукати любові та миру.

Спокій же знайдеш колись вічний.

У шостому вірші циклу («Далі, далі від душного міста!») опущено другу строфу:

Тож сповнилось мені те бажання,—

Подались ми на море хутенько,

І по хвилях морських погуляння Почали ми в неділю раненько.

У сьомому вірші циклу («Ой високо сонце в яснім небі стало...») опущено третю сгрофу:

Ходім же турецький замок оглядати,

Щоб нашу і славу, і лихо згадати,—

Згадать давню славу, козацькую волю,

І тяжку недолю, турецьку неволю;

Тут колись гуляла доля і воля кривава,

Тяжко-важко доставалась та чужая слава!

Далі опущено сьому строфу:

Чи на те ж козацтво гинуло в неволі,

Побивалось тяжко, шукаючи долі,

Чи на те лилися кривавії ріки,

Щоб усе пропало й забулось навіки?

Та коли судилось марно лицарям загинуть,

То невже про них і гадку нащадки закинуть?

Датується 1888 р. за автографом.

Подасться за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 57—66. Комаров Михайло Федорович (1844—1913)—український бібліограф, критик і фольклорист ліберально-буржуазного напряму. Приятель сім’ї Косачів.

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 66—78, як цикл із «Заспіву» і дванадцяти поезій.

Збереглися автографи лише окремих поезій циклу в рукописному альбомі «Poesie» (ф. 2, № 11). На стор. 29—31 тут записано тексти двох віршів без заголовків з датами замість них: «Євпаторія. 16 серпня» («В час гарячий полудневий...») та «Серед моря 17 серпня» («Досить невільная думка мовчала...»). Обидва вірші датовані 1890 р. На стор. 59—68 записані поезії «Безсонна ніч» («Євпаторія, 91 р.»), «Братові на спомин 8 липня 1891 р. Євпаторія» («Нічко дивна! Тобі я корюся...»), «Південний краю! Як тепер далеко...» (1891 р.) та «В темний вечір сиджу я в хатині...» (1891 p.).