Збірка творів - Вільям Шекспір

ЛОРЕНЦО

На ось, візьми! І Джессіці шляхетній

Скажи тихенько: слова я додержу.

Іди!

Ланчелот виходить.

Бажаєте приготуватись

На маскарад? Вже й смолоскипник є.

САЛЕРІО

Гаразд, знайду і я.

СОЛАНІО

Я теж знайду.

ЛОРЕНЦО

Мене і Граціано за годину

Застанете ви в нього. Ми на вас

Чекаємо.

САЛЕРІО

Не будемо баритись.

Салеріо й Соланіо виходять.

ГРАЦІАНО

Від Джессіки чарівної той лист?

ЛОРЕНЦО

Тобі відкриюсь я. Еге ж, від неї.

Вона тут пише, як мені найкраще

Забрать її із батьківського дому

Та скільки має золота вона

Й коштовних самоцвітів — і про те,

Що здобула собі убрання пажа.

Якщо єврею, батькові її,

Потрапити на небо пощастить,

То певен будь, що в рай його спровадить

Рука дочки. Година нещаслива

Не стане їй на життьовім шляху

Повік — хіба що тільки через те,

Що батько в неї — той єврей невірний.

Ходім зі мною; по дорозі сам

Листа читатимеш. Мій смолоскип

Моя кохана Джессіка нестиме.

Виходять.

Сцена 5

Там само. Перед домом Шейлока.

Входять Шейлок та Ланчелот.

ШЕЙЛОК

Авжеж! Побачиш ти на власні очі

Різницю поміж Шейлоком й Бассаньйо.

Гов, Джессіко! Не будеш обжиратись.

Гов, Джессіко! Як обжирався в мене.

І не хроптимеш на весь дім ночами.

Не будеш переводити одежі.

Гов, Джессіко! Та де ж вона поділась?

ЛАНЧЕЛОТ

Гов, Джессіко!

ШЕЙЛОК

А ти чого кричиш?

Адже тобі я не велів гукати!

ЛАНЧЕЛОТ

Ваша милість завжди гримали на мене за те, що я нічого не вмію зробити сам, доки мені не звелять.

Входить Джессіка.

ДЖЕССІКА

Ви кликали? Чого вам треба, тату?

ШЕЙЛОК

Ось, Джессіко, мої ключі. Я йду —

Запрошений я нині на вечерю.

Хоча навіщо йти? Вони лукаві;

Звичайно, не з любові запросили.

А я піду і їстиму на зло.

Хай витрачається цей марнотрат.

Християнин цей! Джессіко, дитино,

Доглянь господи. Десь якесь нещастя

Порушить має нагло спокій мій.

У сні мішки я бачив, повні грошей…

ЛАНЧЕЛОТ

Благаю вас, синьйоре, ходімо; мій молодий господар чекає на вас.

ШЕЙЛОК

Так, як і я чекаю на побачення з ним.

ЛАНЧЕЛОТ

Вони всі там щось затівають: я не кажу прямо, що ви побачите маскарад; проте якщо це трапиться, виходить, недарма останнього чорного понеділка о шостій годині ранку мені йшла носом кров; а перед тим останнього разу вона йшла рівно чотири роки тому, в середу на першому тижні посту, по обіді.

ШЕЙЛОК

Що? Маскарад там буде, кажеш ти?

Дитино, двері всі позамикай!

Якщо почуєш гуркіт барабана

Чи, може, флейти скигління огидне,

Не зважуйся вилазити на вікна,

На вулицю виходити не смій, —

Ти чуєш? Милуватися не смій

На християн фарбованих, безумних!

Позатикай скрізь вуха у будинку, —

Я, звісно, вікна маю на увазі, —

Щоб у мою шановану домівку

Гармидер легковажний не проник.

Священним Якова жезлом клянуся!

Бенкетувати нині поза домом

Не маю я бажання. А проте

Піду. Гей, ти, мерщій біжи вперед

І сповісти, що я прибуду.

ЛАНЧЕЛОТ

Пане,

Я вже лечу вперед. Синьйоро мила!

Ви все-таки в віконце подивіться:

Християнин прийде — не жарти:

Євреєчки він ока вартий!

(Виходить)

ШЕЙЛОК

Що блазень цей із племені Агарі

Сказав тобі?

ДЖЕССІКА

«Синьйоро, прощавайте», —

А більш нічого.

ШЕЙЛОК

Добре він хлоп’я!

Але він їсть надміру і в роботі

Все бариться, немов отой слимак,

І цілоденно спить, мов кіт ледачий,

До вулика свого впускати трутнів

Не хочеться, того-бо й відпустив

Його я до Бассаніо охоче.

Хай допоможе він йому гаман

Позичений спустошить якнайкраще.

Тож, Джессіко, вертай мерщій додому!

Можливо, незабаром я вернусь.

Зроби все так, як я сказав. Замкни

Всі двері. Як ощадні люди кажуть:

«В’яжи міцніше, то знайдеш певніше!»

Ту мудру приказку ти пам’ятай

І всі замки дбайливо замикай!

(Виходить)

ДЖЕССІКА

Прощай! Як щастя ухоплю в долоню,

Я батька втрачу, ти ж — єдину доню!

(Виходить)

Сцена 6

Там само. Входять Граціано й Салеріо в масках.

ГРАЦІАНО

Ось те піддашшя, що під ним Лоренцо

Призначив нам побачення.

САЛЕРІО

Його

Година вже ось-ось минає.

ГРАЦІАНО

Дивно,

Що він спізнився; швидше, ніж годинник,

Біжать коханці.

САЛЕРІО

О, разів у десять

Прудкіш літають голуби Венери,

Коли любовну спілку укладуть,

Аніж тоді, коли додержать мусять

Присяги, що дали вони колись!

ГРАЦІАНО

Це завжди так: бо хто з нас на бенкеті

З-за столу підведеться з апетитом

Тим, що спочатку був? Нема ніде

Коня, який би носпішав назад

З таким вогнем, як рвався він вперед.

Ми лиш тоді полюємо завзято

За всім на світі, як іще до дна

Не випили всієї насолоди.

На панича або на марнотрата

Скидається той корабель ошатний,

Що з рідної затоки випливає,

Коли його цілує і голубить

Солодкий, похітливий вітерець!

І як скидається на марнотрата

Той корабель, коли уже додому

З пом’ятими вертається боками,

З пошарпаним вітрилом, помарнілий,

Обірваний, знесилений украй

Своїм зальотником несталим, вітром!

Входить Лоренцо.

САЛЕРІО

Ось і Лоренцо. Потім поговорим.

ЛОРЕНЦО

Ласкаві друзі, я прошу, даруйте

Мені таке запізнення. Не я,

А справи в тому винні. Як і вам

Спаде на думку викрадать дружину,

Ладен я стільки ж зачекати й вас.

Наблизьтесь. Тут живе єврей, мій тесть.

Гей, хто там є?

У вікні з’являється Джессіка в хлопчачій одежі.

ДЖЕССІКА

А ви хто? Озовіться,

Щоб краще я упевнились могла,

Хоч я готова присягнуть, що ваш

Впізнала голос.

ЛОРЕНЦО

Я це, твій Лоренцо

І твій коханий.

ДЖЕССІКА

Так, Лоренцо! Він

Коханий мій і справді. Більш за все

Люблю Лоренцо я! Чи ж, окрім вас,

Ще знає хтось про те, що й ви мене

Кохаєте так само?

ЛОРЕНЦО

Небеса,

Та й ти сама, любов мою посвідчать!

ДЖЕССІКА

Ловіть цю скриньку! Скринька того варта.

Я рада, що вже ніч, мене не видно.

А я соромлюся свого убрання.

Аде любов сліпа, і той, хто любить,

Не бачить жартів чарівних своїх,

Бо з сорому згорів би Купідон,

Мене побачивши в хлоп’ячім вбранні.

ЛОРЕНЦО

Зійди униз — ти візьмеш смолоскип

І понесеш вперед.

ДЖЕССІКА

Як! Мушу я

Сама освітлювать свій власний сором?

Адже і так занадто він ясний!

Таж ця умова викаже мене,

А я ховатись мушу…

ЛОРЕНЦО

О кохана!

Твоє убрання чарівне хлопчаче

Й без того вже твою ховає вроду.

Скоріш іди сюди! Бо ніч коротка

Так швидко пролетить, а нас чекає

Бассаніо на бенкет.

ДЖЕССІКА

Двері всі

Позамикаю я й озолочу

Себе дукатами: тоді —