Збірка творів - Вільям Шекспір
Виходять.
Сцена 2
Бельмонт. Кімната в домі Порції.
Входять Бассаніо, Порція, Граціано, Нерісса та почет.
ПОРЦІЯ
День-два заждіть, прошу вас, не хапайтесь.
Невдало зробите ви вибір — я
Не зможу бачитися з вами більше.
Тож почекайте! Каже щось мені
(Хоч не любов, звичайно), що нізащо
Вас втратити я б зараз не хотіла.
Самі-бо знаєте, що нам ненависть
Ніколи не подасть такої думки.
Проте щоб хибно ви не зрозуміли
Того, що хочу я сказать (хоча
Дівчатам личить думка, а не слово),
То я просила б вас пробути місяць,
А може, й два в моєму товаристві,
Раніш ніж зважитеся ви нарешті
Зробити вибір. Я б навчила вас.
Але тоді порушила б я клятву.
Не можу! Хоч і гірко пожалкую, —
Чому я, грішна, слова не зламала,
Якщо ви візьмете не ту, що слід.
О, як мене чарують ваші очі!
Вони мене надвоє поділили.
Одна моя частина вам належить,
А друга також вам чи то — мені,
Сказати я хотіла. А проте —
Все, що моє, — те ваше, зовсім ваше.
О час недобрий, о, чому стаєш ти
Між власником і між його добром!
Я стала ваша і проте — не ваша.
Якщо так буде — хай до пекла йде
Фортуна! Говорю я так багато
Для того лиш, щоб час тут протягти
І вибір ваш відкласти!
БАССАНІО
О, дозволь
Зробити вибір мій відразу. Я
Стою, як на тортурах.
ПОРЦІЯ
На тортурах,
Бассаніо? Признайтеся ж, яку
Ви зраду приєднали до кохання?
БАССАНІО
Єдина зрада — тільки сумнів мій,
Що я мети не зможу досягнути
Жаданої і вас назавжди втрачу!
Скоріш подружиться вогонь зі снігом,
Аніж зі зрадою моє кохання.
ПОРЦІЯ
Боюсь, що все оце сказали тут
Ви під тортурами, — адже так само
Сказати можна і неправду…
БАССАНІО
О!
Життя мені даруйте — я признаюсь!
ПОРЦІЯ
Гаразд, признайтесь — і живіть!
БАССАНІО
У двох
Словах усе моє признання: отже —
«Признайтесь і любіть»! Назвати міг би
Я ці тортури швидше раюванням,
Коли мене мій милий кат сам учить
Того, що маю я відповісти,
Щоб врятувать себе! Ведіть мерщій
Мене до щастя і до скриньок тих!
ПОРЦІЯ
Ходім! Я замкнена в одній із них.
Згадаєте, як любите мене.
Неріссо й інші всі, геть відійдіть!
Нехай весела музика лунає.
Коли він схибить, хай іде, мов лебідь,
Що з піснею конає. Щоб знайти
Ще краще порівняння, — хай струмок
З очей моїх смутних тоді, йому
За смертне ложе буде! А коли
Він виграє? Що музика тоді?
Тоді ця музика для нього буде
Святковим тушем, що підданців всіх
Схиляє перед королем, або
Солодким ніжним співом на світанку,
Що, відриваючи від мрій рожевих,
Його до шлюбу кличе. Ось іде він!
Не менше він величний, тільки з більшим
Коханням в серці, ніж Алкід, коли
Прийшов урятувать троянську діву
Із хижих лап страховища морського.
Я — жертва, ви ж — смутні жінки-дарданкн,
Що дивляться, чим подвиг закінчиться.
Живи, Алкіде, житиму і я!
Ти сміливіше йдеш в жорстокий бій,
Ніж я дивлюсь на подвиг твій тяжкий!
Поки Бассаніо роздивляється скриньки, лунає пісня:
Де буя, скажи, любов,
Що хвилює нашу кров?
Чи у серці, чи в умі?
Розкажіть про це самі!
В оці родиться вона,
Погляд ніжний п’є до дна!
Мов у сні, зникає знов,
Помирає так любов!
Ходиш, ходиш, мов не свій, —
Тож у дзвони, друже, бийі
Починаю: дінь-дінь-дон!
ВСІ
Дінь-дінь-дон!
БАССАНІО
Блискуча зовнішність в собі ховає
Брехню нерідко, і в оману тільки
Окраси зовнішні нас вводять! Так,
Чи знайдеться хоча б єдина справа,
Ганебна і паскудна, у суді,
Якої виправдати не змогли б
Солодкими словами? І хіба
В релігії не знайдеться хоча б
Одної думки хибної, якої
Не зміг би проповідник освятить,
І текстами прикрасити її,
Й поверх оздобами дурницю ту
Прикрити? Жодної нема розпусти,
Яка б наївною була настільки
Й не крилася під маскою чесноти!
Чимало є між нами боягузів
З фальшивими серцями і невірних,
Немов піщані східці, хоч вони
Обличчя бородою прикрашають,
Як Геркулес або суворий Марс, —
Всередині ж у них печінка біла
Як молоко, а на щоках окрасу —
Оту ознаку мужності і сили —
Вони викохують лише для того,
Щоб мати грізний вигляд! Подивіться
На вроду. І її сьогодні легко
Купити на вагу. В природі чудо:
Зі всіх жінок завжди найлегша та,
Яка окрас найбільше має зовні.
Ті золотаві кучері, що нині
Виблискують в промінні яснім сонця,
Мов довгі змії, із плечей спадають
І бавляться із вітерцем веселим,
Колись належали голівці іншій:
Той череп, що зростив їх, вже давно
Лежить у домовині. Отже, всі
Окраси пречудові ці — неначе
Пісок той позолочений, який
На березі підступному лежить
Лихого моря; ті окраси — лиш
Розкішний шарф, що прикрива собою
Принади індіанки. Одне слово,
Омана і брехня, якою ловлять
У вік наш мудрих навіть! Через те, —
О золото, о Мідаса поживо,
Тебе не хочу я! Ти, срібло тьмяне,
Облудний посередник між Людей,
Тебе я теж не хочу! Але ти,
Свинець убогий, простий, у тобі —
Загрози більше, аніж сподівання!
Ти полонив мене, я не вагаюсь,
Беру тебе і щастя сподіваюсь!
ПОРЦІЯ
(убік)
Всі сумніви мої, геть відлетіть!
Відчай безумний, кинь мене умить.
Блідий полинув в безконечність страх,
І ревнощі погасли ув очах!
Прошу тебе, о, стримайся, любов!
О, хоч на хвильку угамуйся, кров!
Спинися втіх солодких дощ рясний!
Блаженство, спокоєм мене повий!
Не дай загинути мені, любове!
БАССАНІО
(відмикаючи свинцеву скриньку)
Що бачу? Порції тут чарівної
Портрет? Де той знайшовся напівбог,
Що зміг так відтворити цю натуру?
Чи то ж і справді очі ці живуть,
Чи то мені здається через те,
Що погляд їх прекрасний у мої
Потрапив очі й рухає моїми?
О ці вуста! То подих їх розкрив.
Лиш дихання цих друзів чарівних
Спроможне їх привабно розтулити!
Волосся їй неначе ткав павук!
Зробив його майстерно той художник,
Зоткавши сітку золоту, що в неї
Скоріш потрапить може людське серце,
Аніж комар у павутиння!
