Збірка творів - Вільям Шекспір

«Не маю я нічого», але мусив

Додати вам, що вартий я ще менше,

Ніж те ніщо! Щоб роздобути грошей,

Себе заставив я своєму другу

Найкращому; а друга теж заставив

Я ворогу запеклому його:

Ось лист, синьйоро! Гляньте, цей папір —

То тіло друга: кожне в ньому слово —

То друга рани, що спливають кров’ю!

Салеріо, чи правда ж те? Невже

Загинули всі кораблі — всі ті,

Що з Індії додому повертались,

Із Англії, із Мексіки, з Тунісу,

З далекої Берберії або ж

Із Лісабона? Жоден корабель

Не врятувавсь від дотику страшного

Тих грізних скель, що кораблям несуть

Загибель?

САЛЕРІО

Жоден, мій синьйоре! Та

Коли б Антоніо і мав тепер

Ту суму грошей, щоб сплатить єврею,

То він, здається, їх би і не взяв.

Ніколи ще не бачив я створіння,

Щоб, маючи подобу людську, так

Затято намагалось — хай там що —

Занапастить якусь людину іншу!

Він пристає вночі і вдень до дожа,

Товче: мовляв, одмовити йому

В правдивім рішенні — це означає

Венеції свободу потоптати.

Даремно двадцятеро крамарів

І навіть дож з вельможами своїми

Його умовити всі намагались.

Та де вже там! Він, знай, кричить своєї:

Про борг отой, про давній термін сплати,

Про зобов’язання й свої права!

ДЖЕССІКА

Коли я ще жила з ним, він поклявся

Своїм двом землякам — Тубалу й Хусу, —

Що він воліє вирізати сам

В Антоніо шматок живого м’яса,

Аніж узяти в нього суму боргу,

Хоч би і важила вона разів

У двадцять більше. Знаю добре я:

Якщо і влада, і закон його

Не захистять, Антоніо сердешний

Поплатиться жорстоко.

ПОРЦІЯ

Друг ваш вірний —

В такій біді?

БАССАНІО

Найближчий друг! Найкращий

З усіх людей! Готовий завжди всім

Подати допомогу! З тих один,

У кому римська стародавня честь

Ще й досі всім нам так яскраво сяє,

Що рівного в Італії йому

Не знайдеш!

ПОРЦІЯ

Скільки ж винен він єврею?

БАССАНІО

Три тисячі дукатів.

ПОРЦІЯ

Як? Не більше?

Сплатіть йому шість тисяч і порвіть

Оту розписку лиховісну; суму

Подвойте ви, потройте навіть, щоб

Не втратив друг ваш ані волосинки

З Бассаніо вини. Але найперше —

До вівтаря мене ви поведіть

І назовіть дружиною своєю,

А потім до Венеції рушайте,

До друга вашого; ви не повинні

Лежати поруч Порції з журбою

В збентеженій душі. Що ж, я вам дам

Дукатів золотих, щоб борг нікчемний

Хоч двадцять раз покрити. А тоді

Ви друга вірного везіть сюди.

Тим часом я й Нерісса будем вас

Як дві вдови незаймані чекати!

Ходім! Судилось вам у шлюбний день

Покинути свою дружину вірну.

Вітайте ж друзів ваших. Звеселіться!

Так дорого за вас я заплатила,

Що ще міцніше вас я полюбила!

Але стривайте! Спершу прочитайте

Мені листа, що друг вам передав.

БАССАНІО (читає)

«Любий Бассаніо! Мої кораблі всі загинули, мої кредитори стають жорстокі, моє становище жахливе, бо всі мої статки я втратив. Мого боргу євреєві я не віддав у строк. І тому, що, сплативши той борг, я не зможу залишитися живий, усі колишні рахунки між тобою і мною закінчено. Якби я зміг побачити тебе ще раз хоч перед смертю! Проте роби як знаєш. Коли незвелить тобі приїхати сюди твоя приязнь, то нехай не змусить до того і мій лист».

ПОРЦІЯ

Коханий, кидай все і вирушай!

БАССАНІО

Як дозвіл є, баритись нам негоже,

Та мушу вас запевнити лишень:

Ні сон, ні ложе збільшити не зможе

В путі назад розлуки ні на день.

Виходять.

Сцена 3

Венеція. Вулиця.

Входять Шейлок, Соланіо, Антоніо й тюремник.

ШЕЙЛОК

Тюремнику, ти доглядай його,

Я й слухати не хочу про пощаду!

Це дурень той, що безкоштовно в борг

Давав всім гроші! Пильно ж доглядай!

АНТОНІО

Ох, Шейлоку, послухай же мене!

ШЕЙЛОК

Віддай мені той борг, що у розписці

Зазначений! Віддай мені той борг!

Я присягнувсь, що повністю його

По зобов’язанню тому одержу!

Ти звав мене собакою, хоч ти

Й не мав для того жодної причини.

Якщо собака я, то стережись

Моїх зубів! Дож дасть мені і суд,

І правду. Я дивуюся на тебе,

Тюремнику паскудний! Чом це ти

Виходиш з ним так часто із тюрми?

Ти надто м’якосердий.

АНТОНІО

Я прошу,

Дозволь мені сказать хоч слово.

ШЕЙЛОК

Борг

Мені віддай! Тебе не хочу слухать!

Віддай мені той борг! І не балакай!

Ти думав, що розм’якну я, мов дурень?

Почну зітхати, й хникати, і дам

Себе умовити вам, християнам?

Що, головою похитавши, я

На все погоджусь? Стій! Не йди за мною,

Не хочу й слухать! Борг віддай — і квит.

Одне я хочу, щоб віддав ти борг!

(Виходить)

СОЛАНІО

Ніколи ще такий собака лютий

Не жив серед людей!

АНТОНІО

Нехай іде!

Його прохати більше я не стану.

Все марно. Прагне він моєї смерті.

І добре знаю я причину: часто

Доводилось мені з тенет його

Тих визволяти боржників, котрі

Просили в мене допомоги, — він

За це мене й ненавидить.

СОЛАНІО

Я певен,

Що визнати цей позов дож не схоче.

АНТОНІО

Не може й дож законів касувати

І відбирати пільги в чужоземців;

Якими користуються вони

В Венеції. Вчинивши так, у суд

Державний він би віру підірвав

У крамарів з країн різноманітних,

В той час, коли уся торгівля наша

І всі прибутки тут від них залежать.

Тож будь що буде. Втрати і журба

Знесилили мене. Навряд чи взавтра

Фунт м’яса знайде на моїх кістках

Мій кровожерний кредитор. Ходім,

Ходім, тюремнику! Благаю Бога,

Аби Бассаніо сюди приїхав,

Щоб він побачив, як я борг його

Платити буду. Решта все — пусте!

Виходять.

Сцена 4

Бельмонт. Кімната в домі Порції.

Входять Нерісса, Лоренцо, Джессіка та Балтазар.

ЛОРЕНЦО

Синьйоро, просто в очі вам кажу,

Що ставитесь ви чесно й благородно

До дару Божого в житті, — до дружби.

Як терпите покірно ви розлуку

З дружиною. Проте коли б ви знали,

Кому ви виявили честь таку,

Який то друг чудовий, найвірніший

Дружини вашого, що ви йому

Подати допомогу захотіли, —

Пишалися б ще більше вчинком дим,

Ніж кожним звичним виявом душі

Чутливої своєї.

ПОРЦІЯ

Я готова

Добро чинити завжди, тож тепер

Не пожалкую теж, що так вчинила.

Адже як двоє друзів звикли жить

Не розлучаючись і душі їхні

Несли однакове ярмо любові,

То з’явиться між ними завжди схожість

У їхніх почуттях,