Збірка творів - Вільям Шекспір
Сцена 2
Венеція. Вулиця. Входить Ланчелот.
ЛАНЧЕЛОТ
Безперечно, моє сумління дозволить мені втекти від цього єврея, мого господаря. Нечистий так і смикає мене за лікоть, так і спокушає; каже: «Гоббо, Ланчелоте Гоббо, добрий Ланчелоте», або: «Добрий Гоббо», або «Добрий Ланчелоте Гоббо, скористайсь своїми ногами, накивай п’ятами, тікай геть». А сумління каже: «Ні, стережися, чесний Ланчелоте, стережися, чесний Гоббо»; або як зазначено вище: «Чесний Ланчелоте Гоббо, не тікай, дай спокій своїм п’ятам». Гаразд; проте нечистий чіпляється й наказує мені пакуватися. «Уіа!»[18] — каже нечистий; «Забирайся!» — каже нечистий; «Заради неба, наберися відваги, — каже нечистий, — і тікай!» Гаразд; а моє сумління кидається моєму серцю на шию і мудро промовляє до мене: «Мій чесний друже Ланчелоте, через те, що ти син чесного чоловіка» — або, краще сказати, — син чесної жінки, бо, правду кажучи, батько мій любив іноді огуляти, мав до того неабиякий смак. Гаразд; сумління каже мені: «Ланчелоте, стій!» — «Тікай!» — каже нечистий. «Стій!» — твердить моє сумління. «Сумління, — кажу я, — твоя порада хороша! Нечистий, — кажу я, — твоя порада хороша!» Якщо я послухаюся свого сумління, мені доведеться залишатися в єврея, мого господаря, а він (хай Бог мені простить!) теж з диявольського кодла; коли ж я втечу від єврея, то послухаюся нечистого, а той, пробачте на слові, вже справжнісінький диявол. Безперечно, цей єврей — утілений диявол, і, відверто кажучи, моє сумління — то жорстоке сумління, коли радить мені залишитися в цього єврея. Нечистий подає мені більш дружню пораду; я таки втечу, нечистий! Мої п’яти до твоїх послуг; я втечу!
Входить старий Гоббо з кошиком.
ГОББО
Молодий синьйоре! Будьте ласкаві, скажіть мені, як тут пройти до пана єврея?
ЛАНЧЕЛОТ (убік)
О небо, це ж мій ріднесенький батько! що підсліпуватий, він просто зовсім сліпий і тому не впізнає мене. Ану, я пожартую з нього.
ГОББО
Шляхетний паничику, будьте ласкаві, скажіть мені, як тут пройти до пана єврея?
ЛАНЧЕЛОТ
На першому розі беріть праворуч, а на другому поверніть ліворуч; та глядіть, на дальшому розі не беріть ні ліворуч, ані праворуч, а поверніть просто вниз, до будинку єврея.
ГОББО
Боже милостивий, таку дорогу знайти нелегко. Чи не можете ви мені сказати: Ланчелот, що живе в нього, живе він у нього чи ні?
ЛАНЧЕЛОТ
Ви говорите про молодого синьйора Ланчелота? (Убік) Увага! Ось зараз я задам! (До старого) Ви говорите про молодого синьйора Ланчелота?
ГОББО
Про якого там синьйора, синьйоре, про сина бідної людини. Його батько, хоч це й кажу я, — чесна й дуже бідна людина, проте, хвала Богові, живе собі на здоров’я.
ЛАНЧЕЛОТ
То й добре! Хай його батько буде собі хто хоче, ми розмовляємо про молодого синьйора Ланчелота.
ГОББО
Про Ланчелота, синьйоре, якщо ваша ласка.
ЛАНЧЕЛОТ
Прошу вас, старий чоловіче, благаю вас; ви говорите про молодого синьйора Ланчелота?
ГОББО
Про Ланчелота, якщо дозволить ваша милість.
ЛАНЧЕЛОТ
Ага, виходить, про синьйора Ланчелота? Не говоріть про синьйора Ланчелота, батьку, бо цей молодий синьйор (з ласки фатуму й долі і, кажучи іншими такими мудрими словами, — долею трьох сестер та інших галузей науки) справді й безперечно помер, або, як би ви сказали без зайвої балаканини, чкурнув на небо.
ГОББО
Ой, хай Бог боронить! Адже хлопець був єдиний костур мого похилого віку, єдина підпора моя.
ЛАНЧЕЛОТ
Та хіба ж я подібний до дрючка, чи до колоди, чи до посоха, а чи до підпірки? Чи знаєте ви мене, батеньку?
Гоббо
Ой, ні! Я не знаю вас, молодий синьйоре. Але, прошу вас, скажіть мені: хлопець мій (царство йому небесне!) живий чи помер?
ЛАНЧЕЛОТ
Ви не впізнаєте мене, батьку?
ГОББО
Біда мені, синьйоре! Миготить мені перед очима, я вас не знаю.
ЛАНЧЕЛОТ
А й справді! Хоч би ви й не були сліпі, ви, мабуть, і тоді мене не впізнали. То мудрий батько, що впізнає свою власну дитину. Гаразд, старий чоловіче, я розкажу вам новини про вашого сина. (Падає навколішки) Благословіть мене! Правди не сховаєш: убивства не можна довго таїти. Хто чий син — це сховати можна, але правда мусить нарешті виявитись.
ГОББО
Прошу вас, синьйоре, підведіться; я переконаний, що ви не Ланчелот, не мій хлопець.
ЛАНЧЕЛОТ
Прошу вас, киньте жарти й дайте мені ваше благословення! Я — Ланчелот, ваш маленький хлопчик колись, ваш дорослий син тепер і ваше дитя навіки.
ГОББО
Я не можу собі уявити, що ви — мій син.
ЛАНЧЕЛОТ
Не знаю, що я маю собі уявляти; але я — Ланчелот, служу в єврея, і я певен, що Марджері, ваша дружина, це моя мати.
ГОББО
А й справді, її звати Марджері. І я ладен заприсягтися, що коли ти Ланчелот — то ти моя плоть і кров. Хвала тобі, Боже! Ну й бородище відпустив! У тебе на підборідді більше волосся, ніж у мого корінника Доббіна в хвості.
ЛАНЧЕЛОТ
Виходить, що хвіст Доббіна росте всередину: коли я бачив його востаннє, у нього в хвості було більше волосся, ніж у мене на обличчі.
ГОББО
Боже, як же ти змінився! То як же ти живеш? Чи ладнаєш зі своїм хазяїном? Я приніс йому гостинця. Як ви тепер з ним, чи у добрій злагоді живете?
ЛАНЧЕЛОТ
Нічого, добре. Але я твердо вирішив від нього втікати, а через те й не зупинюся доти, доки не втечу якнайдалі. Мій хазяїн — справжнісінький єврей. Гостинця? Подаруйте йому краще мотузку! Я гину з голоду на службі; я так схуд, що ви можете кожен палець моїми ребрами порахувати. Батьку, я радий, що ви приїхали. Віддайте ваш гостинець Бассаніо — той справді дає чудові нові лівреї своїм слугам. Якщо мені не пощастить стати до нього на службу, то я забіжу десь аж на край світу Божого. О, небувале щастя! Він сам іде сюди. Мерщій до нього, батьку, бо зроблюсь євреєм, якщо в єврея служитиму довше.
Входить Бассаніо з Леонардо та іншими слугами.
БАССАНІО
Ви можете зробити и так, але поспішайте: вечеря — найпізніше о п’ятій годині. Порозсилайте ці листи за адресами; замовте лівреї й перекажіть Граціано, що я прошу його зараз же прийти до мене.
Один із слуг виходить.
ЛАНЧЕЛОТ
До нього, батьку!
ГОББО
Хай Бог благословить вашу милість!
БАССАНІО
Спасибі. Тобі чогось від мене треба?
ГОББО
Ось мій син, синьйоре, бідний хлопець.
ЛАНЧЕЛОТ
Не
