Том 12 - Леся Українка

якось завчасу взяла себе в руки, покликала на поміч свою «релігію» — і «жива душа моя», можна якось далі жити... Одно тільки потішає мене, що хоч не лінощі були винні на сей раз з мого втомленого безділля, а зовсім околотні обставини, коли ж потім уже ні ритми, ні рими, ні навіть звичайні фрази не хотіли складатись в моїй думці та кластись на папір, то се вже не моя випа... Ось і тепер пишу якось без толку, не те, що треба. Я, власне, хотіла Вам сказати, що я ще тут і, може, Ви застанете мене, їдучи в Москву, якщо вступите до нашої -хати (Ви, здається, десь коло 12.V. мали їхати). Тоді я, може, б «демонструвала» Вам «Кас-сандру», хоч і не зовсім викінчену, якщо Ви здатні терпіти таку «лектрису», як я, бо ся нещасна пророчиця і досі має такий вигляд, немов тільки що вихопилася з Троянської руїни, так що рідна мати її може завити собакою над розшарпаним станом своєї безталанної дочки.

Напевне я не можу сказати, що буду тут до 12.V, але скоріш усього, що воно так випаде, бо щось сього року наші дуже мляво вибираються, а я сама без їх у Гадяч не поїду.

При сій нагоді мама просить запитати Вас, як там справа з тими відбитками перекладу Євангелія. Може, Ви якось призабули написати про се в Москву, то вона просить Вас таки написати тепер, а якщо Ви писали та відповідь забарилась, то може б, Ви були ласкаві ще раз написати в сій справі, кому там про те «ведать надлежит». Коли отримаєте сей переклад, то вже не в Київ його надсилайте, а в Гадяч, бо мама от-от збирається їхати в Гадяч і там уже пробуде ціле літо вкупі з нами (зо мною і з Лілею).

Коли нам не трапиться стрітись в Києві, то я Вам надішлю «Кассандру» вже в Москву, тільки се вже згодом.

А що се «Зорі» щось більше не чуть? Може, п. Оппоков «зрезигнував»? Чи не знаєте Ви?

Мої «Катакомби» редакція «Рідн[ого] краю» досі «маринує» і хоче, видко, уподобити їх відкладаному сиру...

Будьте здорові та обізвіться, як там маєтесь.

Мама і Ліля Вас вітають (інші всі виїхали).

Ваша товаришка Л. Косач

85. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

12, 16 червня 1906 р. Зелений Гай 30/V 1905, Гадяч, Полтавск[ой]

губ[ернии], хут[ор] Зелений Гай

Хтось дуже любий, що написав до когось у Київ, а хтось дурний, що не написав до когось, виїжджаючи з Києва. Правда, що перед виїздом клопотався, бігаючи по справах та вкладаючись, а в дорогу забув узяти з собою картку, та й так воно якось пішло по-дурному. Але чийсь лист із Києва комусь сюди зараз переслано, бо там мають чиюсь адресу і все комусь сюди пересилають. До п. Науменка хтось напише і думає, що справа з «Землею» може влагодитись, хоча, звісно, того наперед сказати не можна.

Хтось білий радий, що хтось чорненький не гнівається на нього, що хтось не міг приїхати тепер. Може, справді восени воно ще й краще буде. Комусь тільки прикро, що п. Стоцька нѳ хочѳ з когось нічого брати, бо все-таки то буде когось стісняти, але хтось надіється, що якось те питання влагодить. Хтось думає, що, може, зміг би так помогти комусь у хатній роботі, що хтось міг би і новелку свою написати за чийогось пробування в Чернівцях, і дуже б то було комусь мило. Може, і буде так, бо нехай хтось чорненький не думає, що хтось білий вже такий «до нічого», що його самого все тільки глядіти треба, а він тільки розмовляти вміє. Хтось часом так уміє до роботи взятись, що тільки «го-го!» (але то як треба, а взагалі то хтось таки лінюх, нема що). Прошу сказати св. Анні, що хтось був би дуже щасливий, якби міг їй хоч щось трошки помагати, як приїде, аби тільки св. Анна на те позволила.

Хтось дивується, чого «Листи з Буковини» так дуже обурили черновецьке товариство. Може, хтось їх неуважно читав, але хтось не пам’ятає, щоб там було щось таке вже «подле». Запевне, се завжди фальшиве становище, коли чоловік особисто зобов’язаний перед тими, чиєї політики принципіально похваляти не може, і треба дуже багато такту, щоб вийти почесно з такого становища, бувши публіцистом, а п. Маковей таки не відзначається тактом. Але ж і замовчувати йому те, в чому він не годиться з провідниками політики буковинських русинів, теж, либонь, було трудно, бо тепер такий час, що не раз і син проти батька мусить повстати, хоч і як то тяжко для обох. Хтось знає, що хтось до п[ана] Маковея ніколи особливої симпатії не мав, і тому може хтось повірити в чиюсь безсторонність. Але хтось бачив не один приклад такого «бойкоту», який тепер впав на п. Маковея з боку черновецького товариства, і здебільшого такий бойкот таки не був до кінця справедливий, бо і в ньому здебільшого мали перевагу особисті урази, симпатії й антипатії, а не чисті принципи. Виступи п. Маковея на політичному грунті — то цілком що іншого, ніж його виступи супроти когось, «при пиві», за які вже справді нема ніякого оправдання, бо то не тільки подло, а ще й, як кажуть росіяни, «пошло» (platt, gemein), то вже є «вина проти духа святого». Зрештою, повторяю, що «дописів з Буковини» я не читала уважно, бо мені здалось, що там для мене мало інтересного і нового.

3/VI. Хтось не кінчив листа, бо раптом узявся до писання давно початої поеми драматичної з часів французької революції: трапився такий настрій, то треба було його використати, поки не втік. Хтось поему викінчив, а тепер спішиться скінчити листи, бо зараз сам їде до міста з Лілею фотографувати маленьке ліленятко (йому тепер У2 року скінчилось). Хтось когось любить і цілує.

Хтось просить поцілувати св. Анну і всю чиюсь родину.

Хтось

86. ДО Б. Д. ГРІНЧЕНКА

4 серпня 1906 р. Зелений Гай 22/VII 1906, Гадяч, Полтавщина,

хутір Зелений Гай

Високоповажний добродію!

М. Ф. Левицький писав до мене і до сестри моєї Ольги, призволяючи нас (від імені «Просвіти») взяти на себе номінально або й фактично просвітянську бібліотеку, бо ніхто з членів ради нашої, крім нас двох, не має для сього такого «цензу», якого треба адміністрації. І я, і сестра однаково охоче згоджуємось на сю справу, тільки ми не знаємо, котра з нас буде