Том 12 - Леся Українка

Я забула передать тобі просьбу Людмили Михайлівни одну — про тую ж таки книжку ювілейну, що, може, ти її там де-небудь знайдеш, а другу — про листи дядькові до бабушки, якщо вони єсть і якщо ти можеш дати їх Людмилі Михайлівні. Вона дуже просила, щоб я передала тобі сю її просьбу ще в день твого виїзду, та я якось забула.

Ну, ми з Гусьом купили вже муки, а яєць завтра купимо, а з печивом пождемо на тебе.

Палажка якось про двері пам’ятає, може, вже сама боїться.

Радує мене полтавський народ — давно б уже пора такі Бувай здорова, мамочко, і до побачення. Міцно цілую тебе.

Твоя Леся

На страсну середу знов закликають, щоб кінчати «закладини» Товариства ім. Шевченка, бо в суботу сливе ніхто не прийшов — потомлені були всі після вечора.

P. S. Приїздив Квітка на 1Ѵа суток, а на провідному тижні має приїхати днів на 4, спеціально для записування дум. Дід Кравченко вже тут, тільки сі дні простудився і співа з великим трудом. Та, може, до провід поправиться. Страх мені хочеться, щоб Квітка списав думи «на злість» X.

83. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

10 травня 1906 р. Київ 27. IV 1906

Дорогий хтосічку! Хтось дякує комусь за посилку і, звичайно, вірить, що рукопис такий і був, навіть тепер пригадує собі те, хто і як загубив ті дії, яких тепер бракує. Хтось не зараз відповів, бо хотів перше вияснити, чи зможе приїхати тепер до Черновець. Але, на жаль, вияснилось, що до осені не зможе, і то ось чому. Хтось ще зимою розтяг собі ногу і вона все його від часу до часу боліла, хтось думав, що то хутко мине, бо вже було якось ніби підгоїлось, та хтось почав ходити по сходах і знов тепер мусить уже сидіти, бо вже таки на добре розболілося. В тім нема нічого небезпечного, але все ж се історія довга й марудна і їхати в чужий дім, не маючи певності в своїх рухах, якось не випадає. Прошу від мене поздоровити пп. Стоцьких і подякувати за обіцяну гостинність, а як я таки виберуся хоч восени до Черновець, то сподіваюся, що і тоді вони не відмовлять мені притулку в їх шановній господі. Се нехай їм хтось чорненький скаже, а от що нехай хтось чорненький напише білому: чи були би згодилися пп. Стоцькі взяти від мене якусь плату коли не за помешкання (здається, то їх власна камениця?), то хоч за вікт? Все ж таки хтось із ними не такий близький приятель, як із кимсь, то таки б його трохи стісняло жити весь час на їх кошт, і хтось не міг би пробути в Чернівцях, скільки хт(в. Нехай би хтосічок якось там довідався про те делікаїйенько.

Іще комусь тепер трудно їхати через три речі: одно, що вибився з грошей, а тепер за самий пас[порт] треба у нас дати 25 рублів (сей рік був дуже кепський для чиїхсь приятелів та й порозпозичали у когось багато), друге, що приїхала сестра Ліля 8 Праги з малою дитинкою, то хтось трошки помагає їй при дитинці (няньки вона не має і не вірить чужим в сій справі), а эа те Ліля робить комусь масаж на хворій нозі щовечора, і то комусь помагає; третє, що хтось дуже розклеєний і комусь давно вже радять робити Einspritzungen 87 арсеніку, але вдаватись 8 тим до чужого лікаря було б дуже загайно (щонайменше зо три години на день пропадало б у чеканні в лікарських Wartesaal-ax 88 і таки дорого, а як я житиму при Лілі, то нас обох се буде коштувати по 5 минут часу на день, а я заплачу за матеріал. Комусь таки треба конче се відбути, бо хтось вимагає енергічної репарації,— хтось так занидів після сеї втомної зими, що аж сам собі спротивився: екзема відновилась, невралгія мучить і загальний стан дуже неприємний. Ще як хтось до когось тамтой раз писав, то був якийсь живіший, а тепер став такий нездалий, що, може, й не треба його такого в Чернівцях. Хтось би, може, міг посеред літа виїхати до когось, але ж тоді пп. Стоцькі, певне, не будуть дома і комусь не буде притулку; та й хтось чорненький, може, десь на ліки виїде? Тому хтось має план літом у Полтавщині почати вчитися грати на бандурі (там є такий бандурист, що згодився вчити когось), то недарма комусь час зійде, а восени приїде і заграє комусь любому щось дуже цікавого, коли буде досить розумний, щоб навчитися. І, може, хтось білий не буде тоді розклеєний, і тоді комусь чорненькому буде з нього більше потіхи. Хоча все-таки хтось дуже-дуже жалує, що не може таки тепер приїхати, бо комусь таки страх хочеться на той Новий Світ!

А хтось чорненький нехай не думає, що хтось білий міг би колись образитись, як йому хтось по правді пише, уже ж таки хтось не такий «якийсь»...

Як мені шкода бідного Сімовича! І чому се знов йому таке трапилось? То ж він уже неначе трохи був поправився, а сѳ знов! Прошу його привітати від мене при нагоді.

Сьогодні у нас ніби урочистий день — перший парламент відкривається... Але щось ніхто не виявляє радощів, вулиці порожні, настрій пригнічений і тривожний, люди причаїлись. Нехутко ми навчимось радіти!

Хтось як буде їхати до Гадяча, пришле комусь картку, а хтосічок уже не буде на сей раз довго мовчати, а хоч коротеньким словом обізветься — добре?

Треба, щоб хтось та й ще хтось частіше розмовляли.

Хтось здоровить чиюсь родину і когось цілує і любить.

Хтось

84. ДО А. Ю. КРИМСЬКОГО

18 травня 1906 р. Київ 5. V. 1906. Київ

Шановний і дорогий товаришу!

Которий день я вже збираюся писати до Вас, то, далебі, й сама не збагну. Коли б Ви знали, скільки в мене за сі остатні тижні часу пусто-дурно пішло, то Ви б ужахнулись,— от уже, справді, ні собі, ні людям!

Ні «Кассандри» я до пуття не довела, ні іншого нічого не написала, а втомлена така, аж перетомлена, навіть уже було дала запанувати нервам над собою так, що от-от недалеко було до «прострації», але таки