Том 5 - Леся Українка

Лук [аш]

(насупивши брови)

Хто? Я журюся нею?

Не мав би чим!..

(Неначе міняючи розмову.)

Я мамо, хтів питати,

чи не пішли б ви взавтра до Килини.

Мати

А чом же, можна, чи тобі що треба?

Лук [а ш]

Та ніби на розглядини пішли б, а я б за тиждень вже й сватів заслав, як позволяете.

Мати ( втішена)

Ба, чом би ні?

Та що там ще розглядини, вже ж видко, яка робітниця,— таж як вогонь!

От просто б у неділю й засилався.

Лук [а ш]

Неділя взавтра.

Мати Ну то що, пішов би ізвечора тепера на село, а взавтра зрання можна й засилатись.

Л у к [а ш]

Як ви те кажете, то я й піду.

(Зваокливо йде через галяву попри озеро до лісу.)

Мавка (переймаючи його)

Куди ти, любий, тут я!

Л у к [а ш]

Ну то що?

Тут і сиди, а я не маю часу.

Сиди, сиди, а прийде знов коханок, то потанцюєш.

Мавка Що? Який коханок?

Л у к [а ш]

Та вже ж не я!

Либоиь, се був той самий, що розпалив тебе тоді навесні і ти, жируючи, як навісна, до мене кинулась. Розпусна дівко!

Се раз тобі вдалось!

Хіба зготуй дарунок на весілля,— для тебе все не дорого, багачка!

А я собі знайду таку до пари, що буде моїй матінці слугою, для мене ж буде вірною жоною.

Ну, годі. Йду на сватання! Прощай!

Мавка дивиться йому вслід з безумною тугою, потім шарпає на собі багряницю, що з шелестом падає додолу, зриває вінок і серпанок і кидається сама на землю. Сильний порив вітру зносить й жене зграями листя з дерева, сиві хмари линуть по небу, по їх чорніють пташині ключі, що линуть у вирій, Мавка б’ється в розпачливому риданні.

Мавка Ходи, Маро, я хочу забуття!

«Той, що в скалі сидить» з’являється і накладає руки на Мавку. З смертним стогоном вона западається вкупі з ним в землю.

Не дописавши до кінця дію II, Леся Українка відмовилася від такої кінцівки, оскільки вона не відповідала ідейній концепції твору. Поведінка Лукаша зумовлювалася не випадковими причинами (ревнощі до Перелесника), а несумісністю високих чистих ідеалів Мавки з власницькими умовами життя.

В автографі багато правок, закреслень та дописок вторинного походження, які засвідчують процес остаточного авторедагувания тексту.

Ще за життя Лесі Українки була зроблена спроба поставити «Лісову пісню» на сцені, у театрі М. Садовського *.

У травні 1912 р. поетеса писала з цього приводу до А. Кримського: «Чую, хотять її ставити на сцені, але що з неї там вийде?..» Сценічна доля драми-феєрії дуже хвилювала її. В листі до матері від 24.У 1912 р. Леся Українка висловлює турботу про те, «...щоб Садовський в разі серйозних замірів ставити сю річ, не заміняв нічого, не списавшись зо мною,— боюся, щоб там чого не «співнили», намагаючись улегшити постановку. Я тямлю, що без змін її дуже трудно поставити, але всяким змінам є границя, яку сценічні «ретушери» часто переходять. Так само я могла б подати поради і щодо костюмів, як я собі їх уявляла (виписувати те все в ремарках було б незугарно, бо в сій річі і ремарки мають свій «стиль», а не

1 Див.: Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970, стор. 220.

тільки «служебне значення»). Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми — я б і хотіла бачити її на сцені, і боюся, не «провалу» боюся, а переміни мрії — в бутафорію... Ну, та се ж вічна трагедія авторів»*

В архіві письменниці збереглися матеріали, які дають уявлення про участь Лесі Українки у підготовці спектаклю: текст афі-ши та список діячів («ролі») (ф. 2, № 790).

Проте на сцені театру М. Садовського «Лісова пісня» світу не побачила. Вперше, вже після смерті поетеси, драма була поставлена 22 листопада 1918 р. в Київському драматичному театрі.

Датується за чорновим автографом: «25.VII 1911 р.».

Подається за виданням: Леся Українка. Лісова пісня. К., 1914.

Квітка Климент Васильович (1880—1953) — український радянський музикознавець і фольклорист. Чоловік Лесі Українки.

Садовський Микола Карпович (1856—1933) — великий український актор і режисер, один з основоположників дожовтневого українського іеатру.

СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ

Леся Українка з братом Михайлом і Маргаритою Комаровою. Фото початку 90-х років......176—177

Леся Українка з сестрою Ольгою та Оксаною Ста-рицькою. Фото. 1896..........................176—177

«Лісова пісня». Сторінка чорнового автографа. 1911 208—209

«Лісова пісня». Обкладинка видання 1914 р. . . 208—209

ЗМІСТ

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

ЛЕСЯ УКРАИНКА

СОБРАНИЕ СОЧИНЕНИЙ В ДВЕНАДЦАТИ ТОМАХ

ТОМ 5

ДРАМАТИЧЕСКИЕ

ПРОИЗВЕДЕНИЯ

(1909-1911)

(На украинском языке)

Редактор Л. П. Чорна Художній редактор Р. К. Пахолюк Оформлення художника В. М. Дозорця Технічний редактор Б. М. Кричевська Коректори Я. М. Зубко, Л. Ф. Ящук

Здано до складання 12.1. 1975 р. Підписано до друку 12.У. 1976 р. Зам. 5—434. Вид. № 342. Тираж 100 000. Папір № 1, 84Х1087з2. Друк.-фіз. арк. 10,5+2 вкл. Умовно.-друк. арк. 17,85. Облік.-вид. арк. 16,2.

Ціна 1 крб. 22 коп.

Видавництво «Наукова думка», Київ, Репіна, 3.

Головне підприємство республіканського виробничого об’єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР, Київ, вул. Довженка, 3.

1

Скорботна матір (італ.).— Ред.

2

Свята простота (лат.).— Ред.

3

Конче потрібна умова (лат.).'— Ред.

4

Університет (лат.).— Ред.

5

За заслуги (лат.).— Ред.

6

Тепер продовжую (лат.).— Ред.

7

Спочатку (лат.).— Ред.

8

Для цього випадку (лат.).— Ред.

9

Товаристві, тісному гуртку (італ.).— Ред.

10

Хай живе мистецтво! (Італ.).— Ред,

11

«Мільтоп і його доба» (нім.).— Ред.

12

«Листи Олівера Кромвеля» (англ.).— Ред.

13

То мас Карлейл ь. Листи Олівера Кромвеля, т. I—V (англ.).— Ред.

14

«Криваві сторінки переслідувань віри» (англ.).— Ред.

15