Том 5 - Леся Українка
Ей де, дідусю! З нехворощі гірка!.. Та возьміте, возьміте бакуну!
Лев
Дзінькую пану, щоб ще якої чемериці дав,
Ку ць
Де ж таки, дідусю, я ж вас поважаю.
Лев
З вашою повагою!.. Он кум Музика водився з тобою, як з добрим, а куди ти йою завів? Під місток у прірву. Знаю я ваших.
Ку ць
Та то ж, дідусю, в нас було весілля, так як же без музики, а що він вилізти не здолав, то се його молодята щиро частували, а він же, ви знаете, не був непитущий...
Лев
Ти вже вибрешешся! Тебе й у ступі не влучиш... От ліпше, кажи навпростець, чого ти з мене хочеш, бо ти ж бездаремно з болота не вилізеш.
Ку ць
Дуже ви, дідусю, неймовірні стали, а я вас таки зроду люблю (Лев плює), я так утішився, як почув, що ви сюди на літне помешкання збираєтесь,— я вже казав своїм чортеняткам тут газони попідстригати, і ротонду під дубом гарненько позамітати, і стежечки вигладити, щоб вам було де на шпацір ходити.
Лев
(посміхаючись)
І вигадає ж бісова пара!
Ку ць
Може, хочете подивитися, як мої чортенятка хорошенько навчилися халяндри скакати? То я їх покличу — там такі втішні.
Лев
Ще чого хибує! Потрібні вони мені, цур їм!
Ку ць
Фе, такий чесний господар і такі негречні вирази вживає... На се літо ми врадили правдиву панську забаву — wyścigi, proszę pana1 — ніби по-простому гони. Отак, як стемніє, будуть спочатку розмаїтості: танці, співи, боротьба.
Лев
Битимитесь навкулачки, чи що?
Ку ць
Н-ну... Тепер се вже так не зветься... На озері будуть туманні картини, а потім тут на плацу почнуться перегінки,— і до того будемо просити вашої ласкавої помочі.
Лев
Чи ти здурів? Я маю з вами переганятись? А йди ти в болото!
Ку ць
Фе, такий чесний господар і таких нечемних виразів уживати! Та хіба ж я кажу, щоб ви свої старощі турбували? Ми лише важимо на ваші коненята — маєте коники ситенькі, добрі до пере-гінок...
Лев
Іще чого? А дзуськи не хочеш?
Ку ць
А таки не хочу, куштував, то не смачно. Та ви ж і сами знаєте звичай: як нема застави, то вже наше право до коней, се вже хоч і на суд ідім, то так буде. Ви чоловік справедливий, мусите признати — що право, то право.
Лев
(заклопотано)
Гм... ніби.,, та як же його... хіба теє... Слухайте, паничу, а може б якось...
К у ц ь
(помахує бичиком, що має в руках)
Я завжди радий зробити приємність, коли мене гречно просять, але ж тут розходиться о стан посідання і я, яко відпоручник цілої нашої громади, підлягаю карності...
Лев
Мені, паничу, якось невтямки ваша гутірка... Я чоловік темний, неписьменний, то вже вибачайте... А ніби я мав про заставу... Може б ви-те якось,., то вже б ми... ви мені зробите ласку, а я вас у чому послухаю, то й, може, воно...
Ку ць
(недбало)
Про заставу можна поговорити. А яка ж би мала бути застава?
і <
Лев
Та иіби кізлика можна б десь вишукати та привести, то для панича було б ліпше за коня, бо відомо, що кінь — то не цап і не дорівняти. Чи ж кінь збіжить за цапом? — ей, де-де! Та ще такі коні, як наші, мужицькі,— ні тобі клусом, ні тобі вчвал, одно знають — тюпки... А цап, як вогонь,— не тра й огира.
Ку ць
Одного цапа маєш дати?
Лев
Та ніби трудно більше, ви ж відаєте наші достатки...
Ку ць
Та які ж то перегінки з одним цапом?
Лев
А пашо вам, паничу, ті перегіики? За вами й так ніхто не збіжить, хіба от мої ярчуки...
Куць
(при слові «ярчуки» підскочив)
А цапа дасте чорного?
Лев
Та вже ж не як, я ж відаю, як тута треба. Можна ще ворону додати. Лукаш десь уполює.
Куць
Ніби трохи маленько... Та вже для вас... якось уже перед громадою вибрешуся... Ог нема чим могорич випити.
Лев
Иехай-но я на другий раз принесу.
Куць
Ей, чи ж принесете? Принесіть, принесіть та вип’ємо, а я покличу своїх чортеняток — там такі втішні — та потанцюємо ха-ляндри.
(Дрібненько пританцьовує, приспівує.)
Тихцем, хильцем, вихилясом, скоком, боком, викрутасом — гоп! (Стрибнув за купину і зник.)
Суттєвих переробок зазнають в процесі написання також дії
II та III. Зовсім іншу кінцівку, наприклад, мала у первісному варіанті дія II. Після ремарки: «Той, хто в скалі сидить»
відступається в темні хащі і там притаюється. З лісу виходить Лукаш» було:
Лук [а ш]
(бачить Мавку, що йде йому назустріч з веселим одчаєм в рухах
і в очах)
Бач, нарядилась як!
Мавка
Хіба негарно?
Лук [аш]
Та відки дороге таке?
Мавка Для мене не дорого ніщо!
Лук [а ш]
(з подивом)
Ото сказала!.. Чому ти досі не була такою?
Мавка Бо не приходила моя пора.
Лук [а ш]
Якби я знав, що ти така, то може б...
Мавка (з надією)
Мати (з порога хати)
А ходи сюди, Лукашу,— маю щось розказати!
Лук [а ш]
(до Мавки)
Не втікай, пожди,
Я ще вернусь до тебе.
(Іде до матері, оглядаючись на Мавку, що стала над водою і по-правляе на собі вінок ,і серпанок, дивлячись у воду, мов у свічадо.)
Мати (нишком до Лукаша)
А відаєш, чого так нарядилась твоя приблуда?
Лук [а ш]
Чи не годі, мамо,
усе її приблудою взивати, бо, може, прийдеться сказати: «дочко».
Мати
(сміється)
Ото, хай бог боронить!..
Лук[аш] хоче відійти.
Та чекай, я ж щось казати мала.
Лук [а ш]
То кажіть, бо ніколи.
Мати Не квапся, ще поспієш, а мо вже опізнився?
Л у к [а ш]
Що?
Мати
А от що:
(нишком.) до неї, сину, кавалери ходять.
Л у к [а ш]
Ще що скажіть!
Мати Аякже, був сьогодні
один, такий пристойний, красно вбраний...
Дивлюсь в вікно,— аж він її цілує, а далі й у танець пішли обоє!
Лук [а ш]
Неправда!
Мати Коли я кажу неправду, хай не побачу праведного сонця!
Та глянь же — он його червоний пояс красіє на траві — згубив у танці.
Лукаш глянув, спалахнув і закусив губу.
Та що тобі журитись нею, синку!
