Том 9 - Леся Українка

144. З мелодій до даного тому для зразка взято уривок думи про Олексія Поповича (стор. 96—114). Окремі неузгодження тексту з мелодією відзначені у нотах круглими дужками.

Другий, неповний варіант цієї ж думи з інструментальним супроводом (стор. 119—124), що закінчується словами: «отцівської

і материної молитви не спомпнав», текстуально майже ідентичний з попереднім. Музичний речитатив обох варіантів імпровізаційно різний.

До своїх записів Леся Українка додала такі уваги:

«Увага 1. Безнаголосне «е;> вимовляється здебільшого близько до «и», навіть в таких формах, як 3-я особа однини в дієсловах. «Е» чується, як «йи», але не завжди вдалося теє достоту розслухати.

Увага 2. Поділ тексту на строфи треба ще перевірити з музикальними фразами, це ще не зроблено, в сій записі поділ строф такий, як при проказуванні думи говірком» (ІЛ, ф. 2, № 1409, арк. 11).

«Загальна увага до всіх трьох дум: ручимось за повну точність запису щодо фонетики тільки в тих випадках, де правопис запису відрізняється від загальноуживаної і де фонетична оригінальність підкреслена або зазначена словами «sic». Можливо, що в дійсності були й інші відміни, нами не почуті, їх можна встановити по фонографу» (ІЛ, ф. 2, № 1409, арк. 21).

Уваги до музичного тексту:

«При виконанні думи про Олексія Поповича, про Сестру і при мажорних козачках кобза була настроєна в Д-дур, при виконуванні думи про Удову — в Е-дур, і тільки для виконання мінорних козачків кобза перестроювалася на Е-моль. Всі козачки і танці грано на бандурі без співу.

Детальні уваги:

Валики № 1, 2, 3 — Дума про Олексія Поповича (початок, середина і кінець). Співано без супроводу бандури, щоб виразніше вийшли мелодія і текст... № 4, 5, 6. Та ж сама дума (поча-ток і середина). Співано з супроводом бандури. При записуванні прийомна труба наставлялася на голос для того, щоб було чутно переважно супровід» (Леся Українка. Львів, вид-во Львівського університету, 1946, стор. 50—51).

Детальне записування не тільки співу, а й гри Г. Гончаренка письменниця вважала дуже важливою справою. Водночас цікавило її і те, чому «при співанні дум, настроєних на мінорному звукоряді, акомпанемент провадиться на мажорному звукоряді, що, проте, якимсь чудом не ріже вуха» (Леся Українка, стор. 52). Цьому деякі пояснення дає Ф. Колесса: «Звукоряд, на якому обертаються Гончаренкові рецитації, виявляє малі терції між першим і третім та п’ятим і сьомим ступенями; через те мелодія тих рецитацій має виразно мольовий характер, і то в обох своїх складових частинах: і нижній квінті, і верхній кварті. Між тим співзвучний звукоряд устрою підструнків з основним тоном d' виявляє великі терції. Між аналогічними ступенями d! — fis df — cis", що надають її дуровий характер так, що fis', cis" акомпанементу місцями збігається або й стоїть у близькім сусідстві з /, с' у співі кобзаря; очевидно, в таких місцях вчувається якийсь змішаний тон або дисонанс. (Найбільш яскраво виступає ця незгідність мольової мелодії із дуровим акомпанементом в пісні «Попадя...»). Див.: Ф. М. Колесса. Мелодії українських народних дум. К., 1969, стор. 570—571.

«Нема в світі правди». Леся Українка з К. Квіткою записали цей твір на фонографічний валик від кобзаря Г. Гончаренка 2 грудпя 1908 р. в м. Ялті. Розшифрував Ф. М. Колесса.

Мелодія пісні друкується за виданням: Ф. М. Колесса. Мелодії

українських народних дум, серія II.— Матеріали до української етнології, т. 14. Львів, 1913, стор. 15—16. Початок тексту Леся Українка надіслала Ф. Колессі в листі від 5.111 1913 р. з Єгипту, зазначивши «Далі не пам’ятаю».

«Попадя». Неповний текст пісні Леся Українка надіслала разом з листом Ф. Колессі з Єгипту 5.ІІІ 1913 р. з таким поясненням: «Далі дослівно не пам’ятаю, тільки зміст такий, що

попадя, взявши індика, іде просити владику, щоб позволив попові бороду зголити, але владика не позволяє, ганить попадю і наказує шанувати попа і його бороду». Даний текст наведений Ф. Колессою у кн.: Мелодії українських народних дум. К., 1969, стор. 527, але, очевидно, цей варіант записано не від Г. Гончаренка, бо слова пе підтекстовуються під мелодію, записану від нього на валик Лесею Українкою та К. Квіткою і розшифрованого Ф. Колессою.

Повний текст цієї пісні див. у кн.: Жартівливі пісні. К., «Наукова думка», 1967, стор. 428—434, вар. А—Д.

ЗАПИСИ ПІСЕНЬ З ГОЛОСУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ЗАПИСИ МИКОЛИ ЛИСЕНКА

Рукопис являє собою два нотні аркуші форматом 26x36, списані 8 обох боків рукою М. В. Лисенка. На першій сторінці заголовок: «Веснянки з Волині. Від панни Лесі Укр.». Тридцять записів мелодій з першими рядками текстів поділено на два розділи: «Веснянки з Волині» (24 пісні) та «Обжинкові» (6 пісень). Рукопис виявлено серед матеріалів М. Лисенка, які зберігаються у відділі фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР під сигнатурою 24—5, од. зб. 31, арк. 78—79 31.

Свого часу К. Квітка згадував: «З початку знайомства Леся Українка повідомила мене, що давно вже співає волинські пісні для запису М. В. Лисенкові і віддала йому зошит із зробленими нею ж самою записами текстів цих пісень» 32. Втративши певність у тому, що матеріал цей знадобиться композиторові, пізніше Леся Українка проспівала Квітці серед інших і ті пісні, які співала колись Лисенкові.

Таким чином, ряд варіантів тих же пісень, що в рукопису Лисенка, але вже з повними текстами, надрукував згодом К. Квітка у зб.: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. К., 1917.

Після смерті М. Лисенка К. Квітка, переглядаючи архів композитора, у 1922 і 1927 pp. натрапив на рукопис. «Свого часу,— писав він,—я не міг провести ретельне порівняння своїх записів 8 тими, що зробив Лисенко і які збереглися в його рукописах, а також порівняти тексти, продиктовані мені Лесею Українкою, з записаними раніше нею самою і відданними Лисенкові. І тепер я змушений залишитися в надії, що це завдання виконає хтось інший» 33. І все ж таки деякі свої записи веспянкових пісень від Лесі Українки («Заїньку», «Бородар», «Подолянка») К. Квітка порівняв із записаними у Лисенка. В своїх нотатках він говорить про інтонаційні розходження в мелодії пісні