Том 9 - Леся Українка

Ольга Косач-Кривинюк 12/III 1941»

Записи рукою Лесі Українки в цьому зошиті зроблені фонетичним правописом (з уживанням j) на стор. 1—24, 49—83. Поруч, на стор. 58, 59, кілька пісень («Закричали гусоньки на морі», «Найстарша дружечко», «Розкидай, боже, братову хату», «Ой ти, Марисю, моє дитятко») внесені рукою Ольги Кривинюк.

Розміщені вони в такій послідовності:

Веснянки: 1. Кривий танець (стор. 1); 2. Зайчик (стор. 2);

3. Перепілка (стор. 3); 4. Подолянка (стор. 3); 5. Кострубонько (стор. 3—4); 6. Царенко (стор. 4); 7. Чорнушка (стор. 4).

Далі у рукописі кілька сторінок не збереглося (принаймні до № 16 веснянок і трьох текстів танків). Наступна група весняних ігор починається з середини пісні «Переборець», що йшов під № 3 у розділі весняних танків. Цей фрагмент з частиною мелодії подаємо тут:

А ти, шуренку, сідлай коника,

А ти, свісточко, виший хусточку,

А ти, милая, ходи зо мною.

Скуривши горілку,— ось тобі, тестеньку!

(Тут переборець зачинає бити свою родину.)

Ззівши калачі,— ось тобі, тещенько!

З’їздивши коня,— ось тобі, шуренку!

Сходивши хусточку,— ось тобі, свісточко! Сходивши зо мною,— ось тобі, милая!

(Тут переборець перепрошує свою родину.)

Прошу, тещенько, ізмилуйся, не гнівайся!

Не я говорив, мене хміль підбив! Я, я і т. д.

Прошу шуренка і т. д.

Прошу свісточки і т. д.

Прошу милої і т. д.

Var.: Прошу тестонька: не прогнівайся!

Я, я, я молодець - і т, д.

(При такому var. мотив не змінюється).

4. Чоловік та жінка (стор. 6—7); 5. Старий оженився (стор. 8); 6. А йдіть, кози (стор. 9); 7. Посію я льон по камінню (стор. 10— 12); 8. Ой на морі, на морі (стор. 12—13); 9. Чи диво, чи не диво (стор. 13—14); 10. Під димбрівкою, під зелененькою (стор. 14— 15); 11. Ой зійди, місяцю, та й на нашу гулицю (стор. 15); 12. Ой ми нивку горемо, горемо! (стор. 16—17); 13. Туман танок водила (стор. 17—18), усі ці пісні з мелодіями; 14. Коло млина калина (стор. 18—19); 15. Млиновеє колесо (стор. 19—20); 16. Скопаю я грядочку (стор. 20). Ця пісня повністю не збереглась, бо після її початку в зошиті знову бракує кількох сторінок. Початок пісні такий:

Скопаю я грядочку Й у вишневім садочку,

Я посаджу вишеньки,—

Не вродили вишеньки,

Йа вродили ягідки...

Жнива. 1. Ой ясно, ясно, де ясне сонце сходить (стор. 21);

2. Ой заспіваймо, нехай вдома почують (стор. 21—22); 3. Наша матюнка йа удома домує (стор. 22); 4. Ой немила нам та вечеря, немила (стор. 22); 5. Поздоров, боже, нашого господаря (стор. 22).

Далі в зошиті знову бракує кількох сторінок. Чергова збережена сторінка містить таке закінчення колядки:

...За тими столами дванадцять панів,

Між тими панами мій нелюб сидить,

Мій нелюб сидить, водиці просить,

Водиці вмитись, рушпичка втертись.

Я ж йому не дала водиці вмитись,

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Ой в ліску, в ліску... і т. д.

Між тими панами мій милий сидить,

Мій МИЛІІЙ сидить, водиці просить,

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Я ж йому дала водиці вмитись,

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Жнива. 1. Оіі літає соколонько по полю (стор. 23—24). Очевидно, Леся Українка хотіла продовжити запис пісень жниварського циклу, проте намір її лишився нездійснений.

Далі в зошиті (стор. 25—49) йдуть записи пісень рукою Ольги Кривинюк, зроблені переважно від тієї ж дівчини Варки, від якої записувала і Леся Українка. Вона їх запам’ятала, а потім проспівала К. Квітці, зокрема баладу «Ой чиє ж то поле» (стор. 25— 26), ліричні пісні «Чорні гочі, пора спати» (стор. 28—30) та «Ой у полі курно та димно» (стор. 39—40), історичну пісню «Ой Морозе, Морозенку» (стор. 32—33), кріпацьку пісню «Була Польща, була Польща» (стор. 36—38)—див. розділ «Записи Климента Квітки», № 86, 89, 109, 137, 142 даного тому. Інші пісні, записані в коло-дяженському зошиті Ольгою Кривинюк, також були відомі поетесі.

Так, з незначними текстовими змінами Леся Українка проспівала К. Квітці гіісню «Ой росла я, росла, як у бору сосна» (стор. 26—28 рукописного зошита, crop. 295—296 даного тому). Далі рукою Ольги записані родинно-побутові ііісні. Подаємо їх нижче із зазначенням в дужках сторінки зошита.

Ой трудно, трудно, іще трудній буде.

Ой судять мене, молодую, люде;

Ой нехай судять, нехай ще й говорять,

Меї натури не перестановлять.

А моя натура Од самого тура,

А моє серденько Завше веселенько.

Сію я розсаду В вишневому саду,

Своїм ворогам та й на пересаду.

А моя розсада зіходить густенько,

Мої вороженьки не ходять частенько.

Моя розсада на чотири листи.

Мої вороженьки не мають користи.

Моя розсада в чотири листочки.

Моїм вороженькам покрутяться дочки

(стор. 30—31).

А на горі жито,

А в долині туман.

Щось на мому серцю велика туга,

Що мого милого удома нема.

Нема миленького, поїхав у світ,

А я, молоденька, та й за ним услід.

Простояла нічку під його двором,

Простояла другу під його окном,

Простояла третю, виглядаючи,

Свого гостинчика дожидаючи.

А милий іде,

Гостинчик везе,

Везе гостинчик — нагай дротяний. Нагайка-дротянка розпліталася,

А я, молоденька, догадалася,

У нову комірку заховалася,

Новими дверцями зачинялася,

Мідяним замочком замикалася,

У білеє плаття убиралася,

Крізь нове люстрочко виглядалася,—

Ой де з лиця краса потерялася (стор. 31—32).

— Ой милий, милий, ти, дружино моя,

Завіз ти мене, де роду нема,

Нема де піти поговорити,

Свого серденька розвеселити.

— Ой мила, мила, неправда твоя,

Є в тебе родина — рідная кума.

— А я до куми мало ходила,

Вже мене кума та й обсудила,

Що я не роблю,

А в корчомці п’ю.

А я роблю ще й заробляю,

Чужії скрині та й наповняю.

Чужії скрині стоять повненькі,

Мої дітоньки ходять голенькі (стор. 33—34).

Вже сонце низенько,

Вже вечір близенько,

Чом ти не виходиш, ти моє серденько? Чи ти мене судиш?

Чи ти мене гудиш?

Чи з мене смієшся Та не признаєшся?

— Я тебе не суджу,

Я тебе не гуджу,

Я з тебе сміюся Та не признаюся.

— Ой прийди, козаче, я рибку варила,

Я рибку варила, перцем заправила.

Ой прийди, козаче, та до меї хати,

То я тебе впущу, не знатиме мати.

Я тебе пускала,

Рученьку стискала.

А впустила в хату, то тебе питала:

— Козаче, козаче, зелений барвінку,

Скажи