Том 9 - Леся Українка

Таким чином, прийнята система подачі матеріалу послідовно розкриває розвиток зацікавлень поетеси народною пісенністю, її спроби видання фольклорних збірок тощо.

Переважна більшість вміщених у томі фольклорних матеріалів має вказівки Лесі Українки та Климента Квітки на їх варіанти. Нерідко джерела варіантів подаються скорочено, причому скорочення ці найрізноманітніші. їх розкриття наведено в кінці тому у «Списку умовних скорочень».

Пояснення Лесі Українки і Климента Квітки у підпоряд-кових виносках ідуть беззастережно, коментарі, що належать упорядникам, подаються з ремаркою «Ред».

Номери пісень, позначені зірочкою, вказують на те, що вони вміщені в інших розділах цього тому.

У своїх фольклорних записах Леся Українка зберігала діалектні форми і характер вимови певних слів та виразів. Однак при підготовці пісенних текстів даного тому діалектна вимова збережена лише в таких випадках: а) при римуванні (качура — вбчёра, їсти — вісти, палив — волив та ін.); б) у власних іменах (Мар’юся, Гмитро, Віхтор); в) в словах з придиховим «г» (гочі, горати, гонучі, гулиця поруч із юлиця і вулиця, говес, горел, год — од поруч з від тощо); г) прикметникові форми з суфіксами «ейк» (чорнейкий). Збережено діалектні лексичпі варіанти типу дуброва — діброва — домбрівка, озьми — возьми, хоць — хоч, кіб — коб — коли б, а також типові для Волипі слова керез — через, брацю — брате, тутеки— тутечки, оно — лише та ряд інших.

В томі уніфіковано різну передачу /Лесею Українкою ряду форм слів і вимови їх. Уніфікація проведена в напрямі наближення до літературпої норми. Зокрема, пе збережено такі паралельні варіанти: а) тверда вимова р, д, т, з (запрагай, раба, радепце, ратувала, забаруся, дивочка, дилила, диброва, дирочка, трасця, стина, тилько, зирками тощо); б) тверді закінчення дієслів третьої особи (кипиТу кричит, ворчит та ін.); в) тверді закінчення деяких іменників середнього та жіночого роду в місцевому відмінку однини (в болоти, в борозенци, на призби, в золоти) та чоловічого роду в називному, родовому та знахідному відмінках множини (хлопци, хлопцив); г) тверді закінчення прикметників у множині (Иаталчипи чорни гочи, поломняни, буйниї, добриї і под.); д) тверда приголосна з «в» (дзвип, двир, свичка, свител-ка) е) написання дієслівних форм типу берецця, трясецця; є) прийменник «с»; з) форми слів: яабірають, убірають і под., люде (крім римованого з буде), частійше, насйвай, братя, наймен-чий, мнясо, никому, чі, бігма.

Ця уніфікація усунула випадки можливого невірного розуміння слова, наприклад: пил — піл, спивайте — співайте; у винці— у вінці; дивонъко — дівонько; на поли — на полі тощо.

До тому додається алфавітний покажчик пісень за їх першим рядком. Якщо пісня має заголовок, він поданий поряд у дужках. Трапляється, що окремі назви пісень внесені до алфавітного покажчика кілька разів,— це означає, що текст пісні записаний Лесею Українкою, а її мелодія з деякими відмінами — М. Лисен-ком та К. Квіткою.

Деякі виправлення внесено у нотпий матеріал тому. Ноти під одним ребром і на одному складі з’єднані лігою (у записах мелодій К. Квітки це проведено непослідовно). В деяких випадках проставлено необхідні подвоєнпя віршових рядків; замість знака подвоєння (:І)у Квітки ставиться «2», у випадках послідовного повторення приспівів у виносках під текстом пісень зазначено: «Співається двічі.— Ред.»

Порядок подання мелодій і текстів в рукописній збірці Лесі Українки збережено за оригіналом.

ФОЛЬКЛОРНІ ЗАПИСИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

КУПАЛА НА ВОЛИНІ

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1894, № 1, стор. 276—283 і 454—451. Подається за першодруком.

Цю публікацію Леся Українка підготувала на основі своїх записів восени 1893 р. В листі до І. Франка від 11 жовтня цього року з Колодяжного вона писала: «З Вашого листа до мами... я знаю, що Ви маєте видавати новий журнал і бажаєте від мене деяких матеріалів. З великою охотою послала б я Вам їх тепер, але вони ще потребують хоч якого-небудь впорядкування або хоч переписки, а я тепер зовсім не маю часу на таку роботу, бо, власне, вибираюся в дорогу,— днів за .два, за три маю виїхати до Києва... Оселившись в Києві, я зараз візьмуся до впорядкування жаданих Вами матеріалів... Не знаю, чіі влад Вам така робота? Я, бачте, думаю, що пісня без мотиву тільки наполовину жива. При друкуванні тут не буде великої невигоди, бо ноти будуть в одпу стрічку, самий мотив без гармонізації (вона ж бо до етнографії не належить), і се може кожний літограф справити таку роботу. Врешті, коли для Вас мотиви зайві, то я можу прислати самий текст пісень, тільки хотіла б знати, якої правописі хочете Ви триматись при записах етнографічних,— так званої фонетики чи т. зв. правописі радикальної (йотованої), бо у мене записані пісні і так, і так наполовину».

ЗО листопада 1893 p., тобто через півтора місяця, Леся Українка вже повідомляла свого брата Михайла Косача в листі з Києва: «Журнал Франка зватиметься «Житє і слово», сировий матеріал етнографічний] там приймається,— я послала туди купальські пісні з мотивами...». Проте в журналі «Житс і слово» з’явилися з передмовою Лесі Українки самі тільки тексти пісень, без мелодій. Кілька нотних записів цих мелодій збереглося в архіві І. франка (відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (далі ІЛ), ф. З, № 1977). Ці нотні записи, зроблені рукою поетеси, друкуємо при відповідних текстах. Таким чином, до купальських пісень подаємо такі мелодії в записі Лесі Українки: № 1 («Ой на Купала-Купалочка»), вар. А і Б. Автограф мелодії вар. Б зберігається також в Державному центральному музеї музичної культури ім. М. І. Глінки в Москві (ф. 275, інв. № 65, арк. 34); № 14 («Ой хто в тому лісі стукає-гукає»), вар. А і Б; № 19 («Вже петрівочка минається»); № 22 («Помощу кладочку вербову»).

КОЛОДЯЖЕНСЬКІ ПІСНІ З РУКОПИСНОГО ЗОШИТА

Зошит з записами текстів народних пісень, переважна більшість яких внесена рукою Лесі Українки, зберігається в Луцькому обласному історичному архіві і нараховує 84 сторінки за пізнішою пагінацією без урахування загублених аркушів. Пісні написані з обох сторін аркуша.

Сестра поетеси Ольга Косач-Кривинюк зробила на титульній сторінці такий заголовок рукопису:

«Заппси Колодяженських (с. Колодяжне коло м. Ковля на Волині) пісень. Записувала Леся Українка і її сестра Ольга.

Ольга Косач-Кривинюк 12/1ІІ 1941»

На наступній сторінці знову запис рукою Ольги Косач-Кривинюк:

«Уривок з одного з двох великих зошитів з записами народних пісень, що зробила Леся Українка і віддала на перегляд М. В. Лисенкові, і вони в нього