Том 4 - Леся Українка

Парвус Чи ти без глузду? Що се ти плетеш?!

Панса

(злякано)

Не гнівайся, добродію. Я теє...

Я хтів сказати... Я можу дати грошей...

Я можу справить золотий олтар для бога вашого. Лиш поможіть мені моїх дітей одрятувати!

Т е о ф і л

(рукою утишує Парвуса, що мав сказати щось гостре)

Наш бог не потребує твого злота, йому найпаче мила людська віра.

Панса

Я й вірити готов, лиш поможіть!

Т е о ф і л (до єпископа)

Про се, либонь, поміркувати варто,— він,, бачиш, вірити готов.

Парвус

Ет, слухай!

Біда притисне — всі готові вірить, а де він був, як не було біди?

Тсофіл відмахується від Парвуса і щось потиху допроваджує дияконові, часом звертаючись і до інших, хто ближче стоїть.

Панса (до Руфіна)

Вони дозволять, синку, попроси їх, вопи дозволять1.

Руфін

Не про дозвіл мова.

Заборонити пам ніхто не може, та ми самі собі забороняєм, і вже ніхто тут не поможе.

Панса

(до Прісцілли)

Доню!

Прошу тебе, благаю, будь слухняна!

Що я для нього? Я не рідний батько,— йому то байдуже, що дід якийсь терпіти буде старощі самотні...

Ти ж кров моя, дитя моє єдине,

живий дарунок, пам’ятка прекрасна Летіції моєї! При тобі я часто забував своє сирітство.... а хто ж мені його скрасить без тебе?

Куди ж мені подітись? Я піду в порожній дім ваш, сяду безпорадний при згаслому багатті, буду лити старечі сльози, поки очі згаснуть... стурбую ваші мани *, хай прилинуть потішити мене...

(В знесиллі притуляється до стіни.)

Прісцілла

Ой боже мій!

Такої муки я ще не терпіла!

Дай силу, господи! Дай звагу, ХристеІ

Панса

(кидається до неї)

Прісцілло! Знай, що ти мене уб’єш!

Чи бог твій дозволяє батька вбити?

Десь, кажеш, ми зустрінемось, то як же ти глянеш в очі батькові старому, що згинув від одчаю через тебе?

(Кидається до ніг Прісцілли.)

Ой доню, зглянься! Донечко, не кидай!

(Ридає.)

Прісцілла

(близька до млості)

IcyceL

Руфін мовчки стискає руки, ламлючи пальці. В громаді зітхання, сльози, тривожне перешіптування.

Люцій (підводить Пансу)

Встань, панотченьку шановний, і не вбивайся так. Либонь, громада умовить їх послухати тебе.

Глянь, всі з тобою плачуть. Сам єпископ насилу стримує сльозу.

Панса

(немічно спираючись на Люціеву руку)

Мій сину, нехай тебе благословлять боги...

Теофіл

(навчаюче)

Богів нема багато, бог єдиний.

Панса (покірно до Теофіла)

Так, так, єдиний.

(До Люція.)

Я тебе прошу, ти знаєш, як тут говорити треба, промов за мене, попроси тут ваших, нехай вони мені дітей врятують.

Ключар (увіходить. Поспішно до Панси)

Центуріон іде. Не слід би, пане, щоб він тебе тут бачив.

Люцій (тихо до Панси)

Так, се може

пошкодить справі.

Панса (з тривогою)

З чим же я піду? Люцій Я все владнаю. Я ручусь за теє.

Панса Руфіне, ти що скажеш?

Руфін

Я не знаю,

що міг би я сказати...

Панса

(схиляючись до Пріщіми)

Допю! Доню!

Скажи хоч слово! Зглянься: надо мною!

Прісцілла міцно, без слів, обііімав батька і цілує довго з безгучним

риданням.

Ключар

Добродію, я мушу нагадати...

Прісцілла випускає батька. Люцій підводить його, заслоняє йому вид тогою його і веде попід руки до дверей, тихо потішаючи.

Завіса

ДІЯ IV

ОСОБИ IV ДІЇ

Всі ті, що в III дії, без Аеція Ианси та Нофретіс, а крім того ще: Адвокат Семтіроній Чоловік — одвідач Д і в ч її її а — сестра Ренатииа

1-а ж і н к а

2-а ж і її к а Молода дівчина

1-й молодий християнин

2-й молодий християнин Старий християнин Свояк Форту пазовий Хлопець

Чоловік-вояк Ремісник

Троє, що прийшли каятись Старший громадянин з громадки прохачів Клієнт Р у ф і її о в и й

Християни і християнки, що прийшли одвідати в’язнів.

Та сама темниця.

Прісцілла сидить у ніші, вона здається дужчою, ніж в попередній дії. Коло неї Руфін.

Люди в темниці всі ті самі, що і в III дії. Нартал на своєму місці, прип’ятий ще важчим ланцюгом, але давшим- так що може

сидіти коло стовпа; громада видимо сторонить від нього так само, як і від Руфіна. Нартал здебільшого тримається безучасно, тільки зрідка подає короткі, їдкі репліки.

Чутно брязкіт замка в дверях. Ключар уводить адвоката

Семпронія.

Ключар (показує Семпроніеві на нішу)

Он там Руфін, а Люція сам знайдеш.

[Виходить і замикає двері).

Люцій

(виходить назустріч Семпроніеві і проводить його в нішу до Руфіна. Говорить на ході)

Здоров, Семпронію. Я проведу.

Тут, поки звикнуть очі, дуже трудно.

Руфіне, се наш адвокат Семпроній, що я казав.

Руфін

Добродію, вітаю.

Семпроній

Я радий послужити, чесний пане.

Найперше треба вияснити справу твою, Руфіне.

Руфін

Чом же се найперше?

Семпроній

Вона ж бо єсть окрема в самій річі, бо, скільки знаю, ти не християнин.

Прісцілла

Ти помиляєшся.

Семпроній

А... коли так...

Се шкода... ми б інакше доказали, що ти зовсім не знав, які то збори, а був упевнений, що ся громада звичайне похоронне товариство

і що твоя жона, як то буває, фупдаторкою в ньому.

Руфін

Все одно.

Признався ж я, що зпав мету сих зборів. Семпроній

То ще дарма. Ти ж не сказав виразно, що й сам ти християпин...

Прісцілла

Завтра скаже.

Люцій

Тоді, коли скликалися ті збори,

Руфін ще справді був нехристиянин.

Семпроній

А, так? Се дуже добре! Дуже добре...

Він культу християнського не знав?

Прісцілла

Ні.

Семпроній

Значить, він до вбивства непричетний,— то ж ритуальне вбивство.

Прісцілла

Ти говориш так, наче справді вбивство те було!

Семпроній Я, пані, не допитуюся правди.

(До Руфіна.)

Се помогло б мепі обороняти і Люція.

Люцій

Чому?

Семпроній

Річ дуже проста: хоч ти й християнин — правда, краще,

якби ти ним не був — але на той раз прийшов ти не на збори, тільки в гості, і цілий час був у садку з Руфіном.

Був Круста в гостях, був і Люцій в гостях,— хіба ж се неможливо?

Люцій

Се не йде.

Семпроній Чому не йде?

Руфін Так, се не випадав.

Семпроній

Ти можеш помогти, але не хочеш,— се не по-дружньому.

Люцій

Нехай Руфін про себе думав та про дружину,— вони ж і так за всіх нас постраждали.

Семпроній Прісцілли справа трудна.

(До Прісцілли.)

То найгірше, що бачили тебе