Том 4 - Леся Українка

Велебний отче, браття й сестри в бозі, ви чуєте, як міниться їй мова, коли заходить річ про чоловіка?

Хіба таке ми звикли чуть від неї, від щирої, як золото, Прісцілли?

Як очерет, хитаються слова: мені одно казала, вам знов інше на всі питання.

Фортунат

Може, їй тортури думки поплутали...

Парвус

Не знаю, може... одначе на тортурах не сказала нічого зайвого сестра Прісцілла, то, значить, їй думки не потьмарились.

Люцій (не витримує)

Та там же не було такого ката, як ти!

Парвус

(іронічно)

Спасибі, брате!

Єпископ

Мир вам, діти!

(До громади.)

Пора нам закінчити сюю справу.

Ми ж не судити — вислухати мали.

Ми чули все, що нам сестра Прісцілла

могла й хотіла розповісти. Суд не нам належить, а святому богу.

Той єсть найвищий судія над нами.

Колись одно подружжя провинилось гріхом великим у христовій церкві, той гріх перед апостола понесли брати на суд, апостол гріх побачив, та не судив. Сам бог скарав подружжя.

Ждім божого суда.

Люцій

Велебний отче, невже оце твоє останнє слово?

Єпископ Так, сину мій.

Відходить набік, за ним більшина громади.

Прісцілла (до Люція)

Мій брате, не турбуйся.

Суд божий прозорливіший над людський,

і я йото спокійно жду. Суд божий не помиляється:

Руфін

(стиха до Люція)

Згадай, мій друже, розмову в нашому садку й подумай, чи ти б сказав ізнов усе те саме?

Люцій, похиливши голову, мовчки відходить в інший куток. Раптом одчиняються двері і вривається Н о ф р е т і с, Прісціллина єгиптяпка-рабипя.

Н о ф р е т і с Та де ж воии? Як темно! боже, боже!

Прісцілла (стиха озивається)

Се ти, Нофретіс?

Нофретіс

Я, кохана пані!

(Кидається на голос Прісціллин і припадає їй до ніг, голосячи.)

Ох, наймиліша пані! Ой, ніжки, ніжки біленькі, змучені та збиті!

(Цілує ноги.)

Ой, рученьки поранені!..

(Припадає до рук.)

Прісцілла

Вгамуйся, радіть повинна ти з моєї долі.

Н о ф р е т і с (пристрасно )

Не можу, пані!

Прісцілла

Я тебе .прошу, не завдавай тортур моєму серцю.

Нофретіс

(з величезним зусиллям гамує ридання, розсовує собі одежу на грудях і дістає звідти фігурку бога з баранячою головою)

Ось, люба пані, я тобі принесла...

Прісцілла

(з жахом)

Нофретіс! бійся бога! Знову ідол?

(Невже ти зрадила Христа?

Нофретіс

(невинно)

Ні, пані, як зрадила, хай бог мене скарає!

А се не ідол.

Л р і сц і л,л а 'Як же? Ое Аммон!

Н о ф р е т і с

Ні, пані наймиліша, се ягнятко, ягнятко боже! Брат один з Єгипту мені його привіз, побожний брат.

Прісцілла

Він помилився, хоч і в добрій вірі.

Ні, ні, Нофретіс, не прийму сього.

Н о ф р е т і с То, може, ласка ось оце прийняти?

(Виймає круглий камінчик і подає Прісціллі.)

Прісцілла Камінчик? Що ж се? Нащо?

Нофретіс

(таємничо)

О, це сила, велика сила! Се велике слово.

Прісцілла Тут щось написано?

(Читає напис на камені)

«Абраксас». Що за нечисть! тебе хтось одурив, ти кинь сей камінь.

Нофретіс

(смутно)

А брат казав, що втишує се болі... Прісцілла

Не треба втишувать, я не страждаю.

Я щось тобі скажу. Схилися ближче.

Нофретіс нахиляється.

Твій пан, Руфін, вже серцем привернувся до господа.

Нофретіс

Ой, слава ж тобі, боже!

То се ж і пан воскресне вкупі з нами!

Не будеш ти вдовицею в раю!

Ой, як же наші всі зрадіють! Пані!

Позволь мені усім це розказати!

Прісцілла

( всміхаючись)

Як хочеш...

Н о ф р е т і с

Я піду їм всім скажу, що й пан мій вже святий, не тільки пані! Щаслива ж я, святих панів рабиня!..

Біжу! Лечу! Я хутко знов вернуся... (Поривчасто падає Прісціллі до ніг і цілує їх, потім схоплюється, біжить до дверей і стукає в їх кулаками.) Гей, варто, відчини!

1-й вартовий (одхиляє двері)

Куди спішишся?

(Зачіпає Нофретіс.)

Н о ф р е т і с (відштовхує його)

Ну, відчепися! Я не маю часу!

(Зручно прослизнувшись попід його руками, вибігає геть з темниці, вартовий зо сміхом зачиняє двері, не входячи

в темницю.)

Прісцілла

Руфіне!

Руфін

(надходить)

Що, Прісцілло?

Прісцілла

Сядь край мене, дай прихилитися до тебе, любий.

Руфін сідав так, що Прісцілла прихиляється^ до -нього: їй не видно його обличчя, вона дивиться поперед себе;

Коли б ти; знав; як радісно мейі...

Уже давно, давно так не бувало...

Ні, так, здається, не було ще й зроду...

І знаєш... пахилися ближче... ближче...

Руфін нахиляється зовсім близько, так що Иріїсцілла говорить мало не на вухо йому нишком.

Якби тепер нас визволила чудо з темниці сеї, я була б твоя, зовсім твоя.»..

(Голосніше.)

Щасливий ти?

Руфін

(знов підводить голову так, що Прісціллі не видно його

обличчя)

Нас чують.

Не можна говорити.

Чутно бренькіт замкам

Хтось прийшов.

(Трохи відступає від Прісцілли.)

В одчинені двері увіходить Аецій Панса з ключарем.

Панса (з порогаУ Де тут Прісцілла?

Прісцілла

Боже! Татків голос!.,

Ключар

(ввічливо, навіть облесливо, провівши Пансу до ніші)

Преславний пане, розмовляй в спокою,— як хто з старших надійде, я скажу.

(Виходить.) :П а н cja

(якусь хвилину M0S4.ur.bj зрушений, прислонивши трохи обличчя тогою, тимчасом як Прісцілла силкується встати йому назустріч, а Руфін мовчки стискає йому руку. Далі говорить голосом тремтячим, з видимим зусиллям удавати твердість і суворість)

До *чого я дожив?! Чого діждав?!

Яка неслава на весь рід мій впала!

Від кого ж? Від єдиної дитини...

Руфін Даремне ти її картаєш, батьку.

Панса (до Руфіна, гостріше)

Так, справді, слід мені тебе картати, а не її. Ти взяв її від мене в звичаях добрих виховану, чесну, римлянку справедливу — чим же стала вона в твоєму дому? А тепера яку нову господу ти їй дав?

Матрона римська —у тюрмі домує!

Подружнє ложе їй — гнила солома!

І тілові її це муж господар, а кат...

(Голос йому переривається, і він знов закривається

тогою.)

Прісцілла

Мій таточку, не гань Руфіна!

Не він мені, а я йому дала нову господу і нового пана.

Панса

(шов запанував над собою)

вьому б то правда? Що я чую, зятю?

То се вже ти в ярмі у жінки ходиш?

^Сквнь те ярмо! Ти ж пан їй по закону!

Якби ще я мав право над дочкою, я зпав би, як направити її на чесний иідеях!

Прісцілла чесна, батьку,