Том 4 - Леся Українка

Єпископ (раптом до громади)

Ходімо, діти! Сеє вислухати нам не подоба!

(Відступає з громадою набік.)

Семпроній (збентежений до Люція)

Чим я їх образив? Люцій

Се довго поясняти... Річ видима, що я потурбував тебе даремне.

Пробач.

Семпроній

Ні, вір мені, я був би радий до помочі вам стати.

Люцій

Вірю, вірю...

Семпроній

Я все-таки промову приготую. Зостаньтеся здорові.

Люцій

Йди здоров. Руфін Прощай, Семпронію.

Прісцілла

Іди в спокою,

Семпроній повагом іде до дверей попід стіною, щоб не переходити поміж громади, скупченої посеред темниці. В темному кутку його переймає Фортунат.

Фортунат

(пошепки)

Стривай, добродію...

Семпроній А що?

Фортунат

Та... теє... чи суд помилував би... після жертви?

Семпроній У всякім разі поменшив би кару.

Фортунат І випустив живим?

Семпроній

Я так гадаю.

Парвус (зненацька підійшов до Фортуната)

Ти тут про що?

Фортупат

Я?., ні про що... я так лиш... Семпроній стукає в двері, ключар одмикає. Семпроній виходить.

Парвус Чи не задумав ти чого? Гляди!

Фортунат (до краю збентежений)

Та я ж... хіба ж я що?

Парвус

Май на увазі: відступникам немає вороття.

(Відходить.)

Фортунат (з острахом до диякона)

Який він гострий!

Диякон

Що ж, він правду каже. Відступника не прийме церква вдруге, кого ж відкине церква, бог відкине і покарає душу вічним пеклом.

(Диякон відходить.)

Фортунат стоїть похнюпившись.

И а р т а л

Куди не кинь, то клин,— так, Фортунате?

Фортунат Дай спокій вже хоч ти! Без тебе досить.

Н а р т а л

Біда святому.

Фортунат відходить.

За дверима чутно гомін багатьох голосів. Ледве ключар відчиняє двері, в їх вривається юрба одвідачів. Ключар і його помічник, стоячи на дверях, стримують натовп.

Ключар

Не товптесь! Я казав вам: по черзі!

Не всі гуртом! Гей, вижену назад!

Чоловік

(що попереду увійшов, середнього віку, з одежі досить

заможний )

Не гнівайся, добродію!

(Нишком кладучи щось в руку ключареві.)

Я завтра

ще принесу.

Помічник

(підслухавши)

Він завтра тут не буде.

Чоловік То, може, пощастить тебе застати.

(Дає і помічникові.)

Помічник (до ключаря)

Замкнем їх тут та й підемо?

Ключар

А звісно!

Нам треба стерегти дверей.

(До гурту одвідачів.)

Ми прийдем незабаром, то щоб усі балачки тоді скінчились враз і — мах додому!

Чоловік

Авжеж, добродію, авжеж, не як!

Ключар і помічник виходять і замикають за собою двері. Перекликання з в’язнями, гомін, вітання. Громада в’язнів мішається з юрбою прибульців. Дедалі вирізняються окремі групи і розмови. Одві-дачі просять благословення у в’язнів, дають дарунки, виражають

пошану.

Дівчина

(сестра Репати, не дуже молода, порядно вбрана, з клуночком, старанно завиненим у чисту платину)

Ренаточко!

Рената Сестричко! Ось я тут!

(Цілується з новоприбулою.)

Сестра Ренати Я принесла тобі нову одежу.

Рената

Одежу білу?

Сестра Ренати

Білу, ти ж хотіла.

Я й нареченому твому принесла теж білі шати.

Рената

(кидається знов їй на шию)

Ой спасибі, любаї

Р е д і в і в у с (вклоняється сестрі Ренатиній)

Шановна сестро, бог тобі заплатить.

Рената

Тепер, кохані, я зовсім весела, ми станемо убрані, мов до шлюбу, і з серцем радісним до бога підем.

(Відходять розмовляючи в глибину темниці.)

Жінка

(немолода. Стає навколішки перед Прісціллою) Благослови мене, святая сестро!

Друга жінка (молодша. Так само склоняється перед Прісціллою) Скріпи мій дух, він немічний, сестрице!

Молода дівчина (в пориві кидається до Прісцілли)

Ой гину, сестро! Поможи! Я грішна!

Прісцілла

Я, сестри, не свята. То бог святий, то дух його дає слабким нам силу.

Молімося, щоб він нам допоміг земні труди найшвидше покінчити і заробити вічного спокою...

(По черзі кладе їм руки на голови і цілує всіх трьох, ті відходять потішені.)

Двоє молодих християн наближаються до Руфіна і вклоняються.

1-й

Благослови нас, брате преподобний! дай душам мир.

Я сам його не маю.

2-й

То помолися богу вкупі з нами.

Руфін Молитись я не можу.

2-й

Ми негідні?

Руфін, мов не почувши, перейшов мовчки до протилежної стіни

до Нартала.

Люцій (до християн)

Він, браття, ще не хрещений — не сміє благословення вірним уділяти.

1-й (до Люція)

Благослови нас ти.

Люцій благословляє )

Щасти вам, боже!

Християни відходять.

Нова невеличка громадка одвідачів увіходить, впущена

ключарем.

Старий християнин (з нових одвідачів, гукає од дверей)

Де тут диякон? Розступіться, браття!

Несу дари Христові й чесний хліб!

Громада розступається, старий християнин проходить до диякопа і віддає йому святі дари і кошик з хлібом та всякими наїдками.

Старий християнин (до диякона)

Причастя в нас було й агапи братні, то се громада посилає вам частки найкращі. Просимо згадати в молитві вашій вбогу нашу церкву,

за нас негідних богу помолитись, щоб нас господь помилував для вас, для ваших чесних ран і мук великих. (Кланяється дияконові і громаді на всі боки.)

Диякон

Сто раз вам бог надгородить за те, що ви не забуваєте про в’язнів.

Нартал (до Руфіна)

Чималі тут проценти, як я бачу, та ще й якась заплутана рахуба!

Старий християнин відходить. Диякон роздав з великого кота наїдки тим в’язням, що підходять до нього.

Урбан

(взяв шматок печені з рук диякона і куштує її)

На волі зроду я не їв такого!

Флегон

Та вже ж ми заробили — перед смертю.

А к в і л а

Не гріх було б і ліпшого принести, таж ми страждаємо за їх усіх.

Свояк Фортунатовий (довго розшукував Фортуната поміж громадою, нарешті знайшов, ухопив за рукав і одводить набік, недалеко від Руфіна і Нартала)

Тебе вітає жінка.

Фортунат

А сама чом не прийшла?

Свояк Вона сюди боїться.

(Тихше.)

Вона тебе просила врятуватись — ти знаєш як.

Фортунат Боюся бога, брате!

Свояк

Та се ж про людське око тільки буде, не справді ж ти зламаєш віру.

Фортунат (боязко)

Цить!

(Оглянувшись, нишком.)

Мене ж тоді не приймуть до громади, я втрачу поміч і загрузну в злиднях, я ж буду, як вівця паршива!

Свояк

Байка!

Я знаю церкву, де приймають всіх, аби покаявся, то й приймуть знову, се навіть недалечко.

Фортунат (втішений, з надією)

Ні! чи справді ж?

Свояк

Та я тобі кажу! На мене здайся.

Ну, будь здоров. А жінка завтра прийде туди на суд і приведе дітей.

Фортунат

(невдоволений)

Ну, а навіщо се? Ой лихо з нею...

Свояк, здвигнувши плечима, киває дружньо і таємнично Фортуна-тові і відходить.

Хлопець .

(дуже худий і блідий, кидається на коліна перед Форту-

натом )

Святий, безгрішний мученику, пробі!

Прости