Том 4 - Леся Українка

Фортунат

(збентежений)

Як можу я?., що?., чим ти грішний?

Хлопець

Брате!

Я матір допустив принести жертву за мене Ескулапові, бо тяжко я на пропасницю недугував.

Тепер я каюся так гірко, тяжко!

Господь мене скарав — заслаб я гірше!

Фортунат Усі ми грішні, може, бог простить.

Хлопець

Ти помолися богові за мене, як станеш у раю, сконавши в муках.

Фортунат

(безсило киває хлопцеві головою, силкуючись усміхнутися

лагідно)

Мир, брате, мир... іди...

Хлопець

Святий! Безгрішний! (Хлопець поривчасто обіймає і цілує Фортунатові коліна

і відходить.)

Чоловік

(молодий, дужий, з військовою виправкою. Склоняє голову перед Парвусом)

Я, брате, на пораду.

Парвус

З чим приходиш?

Чоловік

Це завтра свято військове у нас, ми маємо усі піти в вінках,

орлів імперії врочисто нести повз образ імператора.

Парвус

І ти

зробити се наваживсь?

Чоловік

От про се

я й раджуся тебе.

Парвус

Яка порада, яке вагання може тута бути?

Святий для тебе бог чи імператор?

Чоловік Я думав, що як жертви не приносить...

Парвус

Не жертва се — вінок на голові?

А той орел в руці? А честь поганська тій статуї камінній? Схаменися!

В геєну линеш па орлиних крилах? Заквітчався до сатани на бенкет?

Чоловік (зважливо, але сумно)

Послухаю тебе, шановний брате, але ти знаєш, як у нас при війську?

З життям мені прийдеться попрощатись, коли зламаю звичай.

Парвус

Ну, так що ж?

Ти через се похнюпився, вояче?

За римського орла вмирати легше, піж за Христа? Що ж! до твоєї волі! Христос не потребує вояків, що йдуть без радощів на смерть за нього.

Чоловік

(здіймав вгору обличчя без найменшого сліду смутку)

Я, брате, буду бравим вояком в христовім війську. Нагадай про мене моєму панові на небесах, як будуть роздаватись надгороди4

Парвус ( впевнено)

Кажу тобі, забутий ти не будеш.

Н а р т а л (до Парвуса)

А ти там консулом у бога будеш?

Парвус презирливо дивиться на нього.

Вояк, уклонившись, відходить.

Ремісник-одвідач стоїть в гурті з Флегоном, Урбаном і Аквілою, розмовляючи з ними.

Ремісник (до Флегона)

І як ти не боїшся умирати?

Ф л е г о н

Воно страшненько, як сказати правду.

Та се, бач, так, як літом в річку лізти: спочатку жаско, а нирнеш — то й рай.

Отак же й християнам умирати,

А к в і л а

Велика штука — вмерти! Я, мій брате, хотів у гладіатори податись, та Парвус залучив у християни.

Ет, хоч куди подайся — вмерти треба, як не тепер, то згодам.

Ремісник

То-то й ба, що як на мене, то вже краще згодом.

А к в і л а

Ну й слизнеш, наче міль. А в нас душа по смерті пануватиме, мов цезар.

Ремісник

Уже й «як цезар!»

У р б а н

Що там панування... Якби ти, брате, знав моє життя, то тямив би, що я готовий вмерти, аби вже мати спокій від біди.

А спокій мають тільки християни, поганам буде мука ще й по смерті.

Ремісник Се хто ж казав?

У р б а н Та вже такі, що знають. (Нишком.)

Ось тут є Парвус — був на тому світі. Він замирав, а потім знов оджився.

Ремісник

Та чи не бреше він?

У р б а н

Я бачив сам, як він лежав холодний, наче мертвий. Шпигнули голкою і то не чув.

А як прокинувся, то щось балакав хтозна-якою й мовою.

Ремісник

Ото!

Которий же се Парвус?

У р б а п (показує рукою)

Он отой.

Ремісник (з забобонним острахом)

А він таки якийсь непевний, справді.

(З боязкою цікавістю подається в гурт ближче до Пар-

вуса.)

Ф л е г о н

Великий чоловік!

А к в і л а

А що вже смілий!

У р> б а н

І розумом удався дуже гострий.

Мішаються з гуртом.

Тров людей різного віку підходять до Нартала і Руфіна.

1-Й (до Нартала)

Де тут єпископ? Як його пізнати?

Нартал

Котрий найбільш до сухаря подібний, ото і він.

Троє збентежено зглядаються.

Руфін

(показує на єпископа поміж юрбою)

Отой старий, високий.

Троє йдуть до єпископа і стають перед ним навколішки.

Троє (говорять навперебій)

Велебний отче... ми прийшли... ми хочем... ми просимо...

Єпископ

Мир, діти, вам! Устаньте.

(до 1-го)

Ти, старший, говори. Чого вам треба?

1-й

Велебний отче! Заступись за нас.

Нас вигнано із нашої громади.

Єпископ Хто вигнав вас?

1-й

Пресвітер.

Єпископ

А за віщо?

1-й

Ми по-юдейському справляли паску, по-батьківськім звичаю.

Єпископ

Ваш пресвітер

мав рацію.

1-й

Ми каємось, владико.

Всі троє знов стають навколішки і б’ють себе в груди.

Благаємо тебе: дай нам листа до нашої громади, хай простить нас, ми будемо слухняні вівці в стаді.

(Простягає єпископові навосковану дощечку і стиля.) Два слова до пресвітера й громади!

Святий, велебний отче, порятуй!

Єпископ (до 2-го)

Устань, молодший, стань зо мною поруч.

2-й встає, несміло поглядаючи, стає коло єпископа. Єпископ бере від 1-го табличку і стиль, прихиляє табличку до плеча 2-го, пише на ній кілька слів і віддає 1-му.

Се покажіть пресвітеру й громаді, і, певне, вас простять, а ви шануйтесь та з послуху ніколи не виходьте.

Троє

Велика дяка, найчесніший отче!

(Кланяються єпископові в ноги і відходять.)

Н а р т а л (до Руфіна)

Чому він їм не наступив на шиї?

Ото б то дякували!.. Барани!

Громадка людей (різно вбраних, але здебільшого вбогих, кидається до єпископа, цілує йому руки, ноги, кланяється і навперебій

благає)

Велебний отче!.. Батеньку!.. Єдиний!

Ми сироти без тебе! Гинем! Гинем!..

Мутить нас єресь!.. Монтанівці * вкрались!.. Пророчиці облудні нас бентежать!..

Порадь, як боронитись! Ми простацтво!

Ми люди темні, неписьменні! Отче, загинемо без тебе!

Єпископ

(владно)

Мир вам! Спокій.

Хіба у вас пресвітера немає?

Чом ваша старшина вас не глядить?

Один з громадки

Ох, наша старшина попала в пастку дияволові!

Єпископ (підводить очі догори)

Се велике горе!

Великий іспит, браття!

2-й з громадки Ми...

3-й Ісіпає його)

Мовчи!

Прісцілла

Руфіне!

Руфін повагом подається до неї; його переймає недалеко від ніші підстаркуватий чоловік, колишній його клієнт.

Клієнт

Пане гідний!

Я мало з радощів не вмер, почувши, що й ти святий.

Руфін Се хто ж тобі казав?

Клієнт

Нофретіс. Звістка ся по людях ходить.

Та я й давно собі метикував: чому такий вельможний пан, багатий не служить Римові? Аж ось воно!

Руфін