Сатирикон-XXI (збірка) - Олександр Ірванець

В дощі рожевіють її корпуси. В мене тут зараз ніхто не вмирає, Так що й сумління знеболено спить. В мене тут є санітарочка Рая. В Раї для мене знайдеться спирт[9]. Підем гуляти? Рая не проти. Станем в садочку під деревце. Віршів читати Рая не просить, І дуже я вдячний Раї за це. Рая сама говоритиме більше. Каже: «Наравицця дуже мені Амириканський писатель Селінжер. Знаєш, — питає, — такого, чи ні?» Я відповім. (Не те, що подумав.) Пахне мовчання, як шоколад. Голдена Колфілда постать сутула Ген у вікні однієї з палат. Я відчуваю — підходжу до краю, Вже й бісенята стрибають в очах. Я обніму санітарочку Раю Прямо в холодних і мокрих кущах. Далі вже слів не знаходиться в мові, Тільки — що ми молоді і живі. Буде як острів в зеленому морі Плащ мій, простелений на траві. Скоро вмирати я ще не збираюсь. Я ще існую, Бо я ще люблю Милу мою санітарочку Раю І мокру — під нею — вітчизну мою. Але коли таки прийде по мене Баба безноса з косою в руках, Хай би росли такі темно-зелені, Мокрі й холодні кущі в головах… 1984 р. Тінь великого класика

Вул. Уїльяма-Шекспіра

Напис на табличці На вулицю Уїльяма Шекспіра Я дівчину недавно проводжав. Був дощ — не дощ, а просто мжичка сіра І вулиця Уїльяма Шекспіра, Яка існує в будь-якій з держав. Я дівчину «під локоток» держав, І ми ішли з кінотеатру «Космос», Який римується з диктатором Сомосою, Якого нахиляли з Нікараґуа… Я захопився… Але ніч така була!.. І був індійський фільм «Любов і помста» — Сам по собі прекрасний привід для знайомства. Отож ми йшли по вулиці Шекспіра, По вулиці Уїльяма Шекспіра… Ні, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра. Захоплено щось теревенив я, Всміхалася супутниця моя, — Її душа так пристрасно кипіла, Бо не могла забути — й не забула Сліпучу посмішку Ріші Капура. (А всі наші вірші, товариші, — Ніщо супроти усмішки Ріші…) …Отож, ми йшли по вулиці Шекспіра. По вулиці Уїльяма Шекспіра… Так, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра. На вулиці нікого не було. Точніше, не було нікого видно. Ви скажете, що — ніч, і це не дивно, А я скажу: отож-бо і воно… Я відчував чийсь гострий-гострий погляд. (А власник погляду десь мусив бути поряд.) І погляд цей… супутниці моїй… Впивався… в спинку… (Ні, не нижче — в спинку.) Мені ж вертатись на автобусну зупинку… 1986 р. Колізей
І стислося серце. І вперше здригнулась рука. І він, замість вбити, всього лиш смертельно поранив. «Добий, щоб не мучився, — брат-гладіатор порадив. — Добий, щоб не мучивсь. Така його доля гірка». Добий, щоб не мучивсь. Себе у собі поріши. Заріж ту струну, ту, якої мовчати не змусиш. І вогник любові на самому денці душі