Життя Марії - Сергій Вікторович Жадан
не западає темрява.
Зранку в море виходять рибалки,
і коли повертаються,
сіті їхні тяжіють морськими їжаками
й пекучими, як вогонь,
медузами.
Прикладаючи голову до її
живота, він слухає його,
ніби мушлю, що ховає в собі
співи дельфінів.
Вечорами,
після роботи,
він сидів коло неї і розповідав
про справи, про все, що з ним
трапилося за день.
Домовились: якщо буде
дівчинка, ім’я вибирає вона,
а якщо хлопчик —
вибирає він.
І Марія перебирала вголос жіночі імена,
знаючи, що насправді
це буде хлопчик.
А Йосип перебирав імена
чоловіків,
ще зовсім нічого не знаючи.
Віолончеліст
Тягне віолончеліст
свій дерев’яний інструмент,
зупиняється,
переводить подих,
ледве тримається в повітрі,
ледве волочить ноги
кам’яною вулицею.
Аж ось як кричать йому
просто в очі,
ось як люто супроводжують,
насідають зусібіч,
сиплють прокляття.
Сходяться чоловіки,
похмуро стоять жінки,
діти кидають золоті
цитрини
бруківки.
Стільки прикрих слів
він і не чув у своєму житті.
Ніби він винен,
що має тягнути цю
бісову музику,
ніби винен, що
не може кинути її
серед вулиці.
Але кому що доведеш,
кому поясниш?
Розривають повітря крики,
розламує лемент.
Скоро проступить кров,
скоро проллються сльози.
Супляться чоловіки,
галасують жінки,
діти запам'ятають це небо
до кінця своїх
довгих днів.
А вже коли вибираються
за місто, зупиняються
на пагорбі, він ставить
інструмент на землю,
дістає смичок,
припадає до лакованого дерева,
висить на ньому,
не маючи сил відірватись,
і рухи в нього такі важкі,
і на пробитих долонях
запікається кров.
Тоді
плачуть чоловіки,
в'януть серця жінок,
