Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Розправ свої жіночі крила І хоч разочок те зроби, Чого ніколи не робила. І всі вагання зникнуть вмить, І Сонце з радістю засяє, Бо нерішучість, як і смерть, Вона не вабить, а вбиває. О, моя люба, не сумуй, Бо я завжди в думках з тобою, І ти зі мною серед туй Ідеш у платті голубому; Лягаю спати і тайком Тебе до себе пригортаю, І, щоб не мерзла, цілу ніч Тебе, кохана, накриваю. Як бачиш, сам я та не сам, На двох завжди обід готую, За двох ходжу в універсам, За двох радію і лютую. А в тебе що? В тебе журба І хоч у хаті – гуртожиток, Але я знаю, ти – одна, Бо не в своє забралась жито. А поруч мнеться чоловік, Який твого чекає тіла... І ти підставиш, як пиріг... Куди ж ти дінешся, Таміла? 1.2.1983 р. ВСЕ МОЄ! – Все, що державне – то моє! – Сказав Ведмідь й Теля тягне. 25.3.2008 р. МОСКВА Так от воно де серце всього світу, Скарбниця всіх щасливих мрій, Куди спішать зимою й літом З усіх можливих берегів. Так от вона де правда всього світу, Наш гордий розум, мій і наш кумир, Звідки іде «усе найкраще дітям» І звідки йде найкраще слово –»Мир». От воно де серце нашої держави, Де живуть куранти, чим завжди горжусь, Звідки йдуть у Всесвіт чарівні октави, Й звідки кожен ранок слухаю я Русь. То ж рівняйтесь, друзі, ви на Красну площу, На Москву, на Леніна, на Велику Русь, Я сьогодні вперше тут стою на площі І, мабуть, по-справжньому – вперше теж горжусь! 16.5.1981 р. КОПИЦЯ Тетяні Якби ти була бідненька Та вмирала з голоду, Може б я тобі, рідненька, І добавив солоду. А то тягнеш все та тягнеш, Що побачиш скраю, Ніби ти прийшла у гості З голодного краю. А то тягнеш все та тягнеш, Мов козу шакали... Мов тобі, як джиму в пляшці, Їсти не давали. 3.5.2006 р. ЩО РОБИТЬ? Ну що робить? І сам не знаю, Коли навколо все шумить, Коли душа ще всіх бажає, А він весь день, падлюка, спить. 25.9.2004 р. КОЛИ СТАРІЮТЬ Ти була бідна та щаслива, А зараз, ніби ти сказилась. Як постаріла більше тілом, То тільки й мови все про діло. Й на що не глянеш: хліб чи сало – Того у обмаль, того мало. Невже, усі ті, що старіють, Вони і справді вже дуріють? Бо скільки знаю, і сусіди Мріють також розбагатіти. Можливо й справді, як смерть на носі, Стають жаднішими Грицьки і Фросі? Тільки, навіщо? Не розумію. Невже і справді нема олії? 30.5.2005 р. Є Й ТАКІ Є й такий у нас народ: Рот у них, як димоход, Хлопці, цигарки і кава То – для них найліпша справа. Ці за так не п’ялять груди, Гроші є – підставлять губи, А ще як даси їй ширки, Можеш хоч у всі три дірки... Й будь хоч тричі ти горбань... Хоч до ранку тарабань. 18.8.2001 р. ЗАПОВІТИ ІЛЛІЧА Люблять наші молодички До чужих тулитися, Ще й сміються, ніби Ленін Їм казав ділитися... Я хотів їм заперечить, Та одне із тих дівча: – Ми виконуєм, пробачте, Заповіти Ілліча. 4.12.2001 р.