Повісті та оповідання - Марія Аркадіївна Пригара

й господь не зоставляе,

Зо дна моря виймає...

Спів замовк, і в дерев’яну мисочку дощем посипалися мідяки.

Ох, синочку! — зітхнув лірник.— Як же ж тобі дякувати, мій голубчику?! Бери хоч половину!

Що ви, діду! — зніяковів Михайлик.— На здоров’я вам!

Махнув рукою своїм і хутко зник у юрбі.

...Просто дивно, як запала в пам’ять ця пригода, хоч і потім бачили в Києві стільки, що на цілий рік стане згадувати.

Навіть Дніпро тут був інший, ніж у них за порогами,— звісно, вужчий, зате кораблів та здоровезних чужинських човнів у затоці — не злічити. Деякі прикрашені були вирізьбленими з дерева постатями жінок і русалок з риб’ячими хвостами.

Примруживши очі, Михайлик перебирав у думках бачене: порослі дубовим лісом печерські гори, прадавні церкви й монастирі в Лаврі, обгороджені зубчастим муром з бійницями. Тут — казали — колись у давнину був проритий в одній церкві попід вівтарем підземний

хід, ген аж за Дніпро, щоб могла прийти з лівого берега підмога, якщо наскочать турки або татари...

Заходили хлопці з батьком Мехтодом і до Софії, яка світила на весь Київ золотими банями.

Хоч, звичайно, брехав хлопець тоді, в школі: стіни Софії зовсім не були золоті.

Шкода тільки, що не могли побути в Києві ще довше: Міняйло дуже квапив вертатися швидше на Січ.

...Коли минули знайомі попелища на Черкащині, на яких лише де-не-де почали з’являтися перші мазанки, рвучкий морозяний вітер, що скував розкислу від недавніх злив дорогу, раптом ущух, і над степом, мов несподіваний дарунок, сяйнуло нещедре осіннє сонце.

І так ожив степ під його ледь теплим промінням, так заяснів, заусміхався всіма калюжками, всіма росинками на зчорнілих дудках чорнобилю, на пучках ковили, навіть на мандрівних кулях перекотиполя, що козакам мимоволі полегшало на серці.

А, кат його бери, отого короля, разом з його обіцянками! Давно сказано: не вір панові!

Та хіба козакам світ зав’язаний? Живі будемо — побачимо, чиє зверху!

Михайлик набрав повні груди степової прохолоди. Так гарно зараз було, що й говорити не хотілося. Глянув на Івашка: той тільки моргнув у відповідь.

І тут хтозна-чому подумалось: ще ж їм з Івашком ворожила доля! В яких боях побували, разом з усіма стріляли й рубалися, коло смерті сто разів пройшли! І не загинули — живі-здорові вертаються додому, ще й з батьком Мехтодом.

А що далі — побачимо...

...Призахідне сонце розщедрилось, розлило на півнеба червоно-рожеві заграви.

Курили туманами могили-кургани: значили в степу наїжджений шлях — аж геть на Запорожжя.

КОЗАК ГОЛОТА

Козак Голота5

Як три брати з Азова тікали9

Про Івася-вдовиченка Коновченка16

Про Хвеська Ганджу АндибераЗО

Маруся Богуславка36

Про Хведора Безрідного48

З неволі55

В степу на могилі71

МИХАЙЛИК - ДЖУРА КОЗАЦЬКИЙ

Зимівник над балкою79

Гонитва в стену88

Січовий батько94

Два отамани104

Михайлик береться до науки114

На березі Дніпра126

Тиха вода греблі рве133

На морі145

Іду на вас159

Суха Діброва167

На згарищі174

Зустріч184

У зміїній печері191

Вовки туман люблять197

Ніч у лісі201

Незвичайний ворожбит210

Перед стратою213

Нічна веремія220

Остання путь229

Повести и рассказы том II

(На украинском языке)

Для младшего школьного возраста

Рисунки СОФИИ ПЕТРОВНЫ КАРАФФЫ-КОРБУТ Издательство «Веселка», Киев, Бассейная, 1/2

Редактор 7*. Г. Качалова Художній редактор Г. Ф. Мороз Технічний редактор О. I. Цолъницъка Коректори Г. В. Ннииі, С. В. Гордію к

I. Б. № 787

Здано на виробництво 22. 09. 1977 р. Підписано до друку 22. 02. 1978 р. Формат 60X84'/«. Папір друк. М 1, Гарнітура эв. нова. Друк високий Фіз. друк. арк. 15,5.

Умовн. друк. арк. 14,41 + 8 вкл. (1,0)=15,41. Обл.-вид. арк. 11,03+8 вкл. (0,99)=12,02. Тираж 50 000. Зам. 1402-7. Ціна 75 коп. Видавництво «Веселка», Київ-4, Басейна, 1/2 Львівська книжкова фабрика «Атлас» республіканського виробничого об’єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР, Львів-5, Зелена, 20.

1Біле море — Мармурове море.

1Італія в ті часи перебувала під владою Іспанії. Через це оповідач називає італійський берег гішпанською землею.

1 Джини — чарівні духи.

І згадалося: цю пісню вивчив колись першу, як пішов до кобзаря в науку. Молодий був — двадцять літ мав чи, може, й менш...

Як бились під Перекопом, вибив татарин око стрілою. Місяць тоді лежав у гарячці, не знав, коли день, коли ніч, бо й на друге око почав сліпнути. Якось одужав, не осліп — тільки бачив ледве-ледве, як туманом усе затягло.

І полізла в голову всяка нечисть: нащо його жити калікою? Кому він на Січі отакий потрібен? Курінь підмітати чи коні пасти? Так він і того не здужає.

Мабуть, вкоротив би собі віку, та порятував старий січовик з сусіднього куреня, перестрів:

Журишся» хлопче?

Що на це скажеш?

1 Гвалтом — силоміць.

1 Ля ілла іль Алла, Мехмет регуль Алла... (тур.)—нема бога, окрім Аллаха, и Магомет — пророк його...

1

Двіприіце — старе річище Дніпра.

(обратно) 2