Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Головна порада «Міркувань», навіть важливіша за пропозиції про реформу устрою, стосувалася системи національної освіти.

Саме освіта покликана дати душам національну форму і так спрямовувати їхні думки й смаки, аби вони стали патріотами за власною схильністю, пристрастю, потребою. Коли дитина розплющує очі, вона повинна бачити свою країну і до самої смерті не бачити нічого іншого. Кожен справжній республіканець всмоктує любов до своєї країни з молоком матері 11.

Завдяки цим спостереженням Руссо став інтелектуальним зачинателем модерного націоналізму, і саме Польща надихала його політичну уяву. Філософ, котрий ніколи не бачив Польщі, визначав, що має бачити кожен поляк від народження до смерті. В той час як Вольтер листувався з самодержавною імператрицею, пануючи разом з нею над народами Східної Європи, Руссо звертався безпосередньо до цих народів, нав’язуючи їм ту чи іншу ідентичність. «Француз, англієць, іспанець, італієць, росіянин майже нічим не відрізняються одне від одного», — проголосив Руссо, але поляк «має лишатися поляком» 12. Додавши росіянина до цього переліку безособових європейців, він лише підкреслив згубність Петрових планів, щоправда, перебільшуючи його успіхи й непрямо попереджаючи поляків, що вони теж опиняться в кінці того списку, якщо не дослухатимуться вказівок Руссо.

Проте у «Суспільній угоді» Руссо передбачив іншу небезпеку, що загрожувала Росії: «Татари, її підданці, чи сусіди стануть її володарями, а також і нашими». Східна Європа Руссо зіткнулася з загальноєвропейською кризою й перебувала десь поміж французькими смаками й манерами, з одного боку, і татарськими спустошливими набігами, з другого. Він не зобразив цей конфлікт у вигляді традиційного протистояння між цивілізацією і варварством або між Європою (345) та Азією, бо не був готовий захищати ані цивілізацію, ані Європу. Натомість він намагався представити Східну Європу яко лабораторію, де народжується національна ідентичність.

Конструювання Східної Європи для Вольтера було передовсім картографічною справою: він відкривав і збирав її частини, стежачи на мапі за завоюваннями Карла, а потім Катерини. Коли Руссо переніс Польщу в серця поляків, він цим самим звільнив її від пут картографії. Насправді Руссо не шанував географії і звільнив Еміля від вивчення карт як безглуздих абстрактних відбитків. Якби Емілеві довелося вивчати карти, він би засвоїв лише «назви міст, країн і річок, про існування яких десь-інде поза аркушем паперу, який йому показують, він не має зеленого уявлення» 13. Листування Вольтера з Катериною чудово відбивало синдром, який Руссо терпіти не міг: мапи давали змогу філософові, перебуваючи у Фернеї, «летіти до Дарданеллів та Дунаю, до Чорного моря, до Бендер, до Криму та, особливо, до Санкт-Петербурґа». Польща була приречена стати лише позначкою на мапах Вольтера і Катерини — мапах завоювання і поділу. А Польщі Руссо це не загрожувало, завдяки філософу вона була у безпеці, бо перемістилася ще за двадцять років до свого знищення з карти Європи до сердець своїх громадян. Позаяк напередодні першого поділу Руссо збагнув, що Польщі на карті загрожує небезпека, він перетворив цю країну на відправний пункт політичної теорії національної ідентичності. Катерина могла бути володаркою мап, але для Руссо справжніх росіян більше не існувало. Так само Польща могла зникнути з мап, але попри це зберегти свої «національні риси». Для Руссо Польща була тим пунктом, з якого він почав перевертати Вольтерову карту Східної Європи.

Жан Старобінський розглядав життя і працю Руссо як боротьбу за подолання перешкод на шляху до «прозорості», до безпосереднього розуміння інтелектуальної та емоційної істини. Польща Руссо виднілася через непрозору завісу, яка відділяла філософа та його читачів від Східної Європи; за допомоги епістолярної форми «Міркувань» Руссо намагався знайти шлях до сердець поляків, приписуючи їм їхню польську ідентичність. Руссо і справді вдалося розгледіти суть польської ситуації — проблему національного виживання без політичної (346) незалежності. Однак створені ним образи та ідеологія патріотизму мали великий вплив на революційне покоління у самій Франції. Руссо знав про Польщу надто мало, аби бути певним у тому, що він досяг своєї мети, тож закінчив «Міркування» тим самим інтелектуальним самоупослідженням, яке Дідро продемонстрував у розмовах з Катериною. «Можливо, все це лише купа безглуздих фантазій», — писав Руссо, а потім зневажливо назвав свої міркування «мріяннями» 14. Як і у випадку з Дідро, текст у формі прямого звертання виявився рефлексивним мріянням, особистою фантазією. Польща, як і Росія, умовно визнана за частину Європи, змушувала добу Просвітництва переглянути свої політичні цінності й уявлення.

«Чи не збираєтесь ви до Польщі разом з мадам Жоффрен?» — писав Вольтер до Жана-Франсуа Мармонтеля. Це був жарт, адже Мармонтель збирався до Польщі не більше за самого Вольтера. Іронічність цього запитання свідчила про те, що подорож мадам Жоффрен, господині найславетнішого паризького салону доби Просвітництва, була подією суспільного значення й викликала неабияке зацікавлення, даючи змогу філософам здійснювати уявлювані мандрівки разом з нею. Ґрімм, цей фахівець із поширення інтелектуальних пліток, заявив, що візит мадам Жоффрен 1766 року до польського короля Станіслава-Авґуста був «предметом розмов та інтересу публіки впродовж усього літа». Ґрімм вважав, що ця подорож засвідчувала «подиву гідну мужність» і показувала громадськості «приватну особу, що вирушила на край світу, аби розважитися у дружньому товаристві великого короля» 15. Можливо, її приклад додав йому самому мужності, коли він за кілька років вирушив ще далі на схід, аби побачитися зі ще славнішим монархом у Санкт-Петербурзі. Вольтер з Фернея писав мадам Жоффрен до Варшави, на край світу, шкодуючи, що не може здійснити «таку саму подорож», і назвав її мандрівку «епохальною подією для всіх мислячих людей Франції». Натомість мадам Деффан, господиня конкурентного паризького салону, в листі до Гораціо Волпола збиткувалася з мандрівниці, називала її «мадам Жоффренською», — так, наче (347) та була героїнею східноєвропейської комедії 16. Незважаючи на те, чим насправді була подорож 1766 року мадам Жоффрен до Польщі — комічним курйозом чи епохальною подією, вона, безсумнівно, стала найславнішою зустріччю Просвітництва зі Східною Європою, — аж до самої поїздки Дідро до Санкт-Петербурґа 1773 року. Мадам Жоффрен також здобула славу найревнішої захисниці Польщі, аж поки Руссо не написав «Міркування», так і не побувавши у цій країні.

Марія-Тереза Роде, або мадам Жоффрен, була дружиною багатого паризького буржуа; у 1750-х роках заснувала успішний салон, куди навідувалися найвідоміші філософи. Вона приймала таких батьків-засновників Просвітництва, як