Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Зрештою, король переймався епістолярною таємницею цілком слушно, особливо зважаючи на те, що його приватне листування з мадам Жоффрен, як і листування Катерини з Вольтером, принаймні почасти було публічним і мало пропагувати просвічений образ польського короля (351) у Західній Європі. «Всі мої друзі були дуже вражені першим листом, який Ваша Величність написали до мене після свого обрання, — писала мадам Жоффрен. — Я прочитала їм першу сторінку, вони всі були нею зачаровані, але лист не покидав моїх рук». Отже, вона обіцяла йому водночас і широкий розголос, і таємницю, а сама ця сцена відбивала складну гру потреб у публічності та приватності, які визначали форму їхнього листування. Але за рік до цього вона, здається, менше турбувалася про долю листа від Катерини, адже лист опинився на сторінках газети, що вкрай збентежило обидві сторони. «Я боялася писати вам удруге, — незадоволено писала імператриця, — аби ви не подумали, що я прагну прославитися завдяки листам» 25.
Коли Станіслава-Авґуста було обрано на польський трон, Катерина, яка сама влаштувала його обрання, написала мадам Жоффрен, вітаючи її з успіхом «вашого сина». Цариця благоговійно пояснила результати виборів втручанням Провидіння («навіть не знаю, як він став королем Польщі») і навіть приписувала надзвичайну роль мадам Жоффрен: «Кажуть, що ваш син чудово поводиться, і я дуже рада цьому, тож доручаю вашій материнській ніжності наставляти його в разі потреби». Але наставляти себе саму Катерина не доручила б жодній парижанці, до того ж вона сама мала намір виправляти поведінку Станіслава-Авґуста, коли та не відповідатиме принципам її польської політики. Наприкінці 1764 року, коли мадам Жоффрен уже марила візитом до Варшави, Катерина уявляла її візит до Санкт-Петербурґа й навіть описала їхню майбутню зустріч у листі до Парижа. Там не мало бути церемоній і падіння ниць у перському стилі:
Коли ви зайдете до моєї кімнати, я вам скажу: «Мадам, сідайте, і просто потеревенимо (jasons)». Ви матимете крісло напроти мого, між нами буде столик» 26.
Це була фантазія про зустріч Філософії і Влади на рівних за одним столом, нехай навіть задля теревень, але коли Дідро прибув 1773 року до Санкт-Петербурґа, між ним і Катериною поставили маленький столик, аби філософ тримав руки далі від імператриці. Крісло, запропоноване мадам Жоффрен, нагадувало крісла всіх мандрівників XVIII століття, що вирушали до Східної Європи, не встаючи з нього. (351)
Коли Станіслав-Авґуст зустрів мадам Жоффрен у Парижі, він був ще дуже молодим чоловіком; пізніше він усе життя шкодував, що не побував у Римі і не зустрівся з Вольтером. Катерина ніколи не була в Парижі, як вона сама з ноткою іронічного самоприниження зізналася мадам Жоффрен; залишаючись у Росії, імператриця вдавала подив, що «за дев’ятсот льє звідси люди цікавляться мною». Петро побував у Парижі, але у випадку Катерини величезна відстань у дев’ятсот льє, яку вона долала за допомоги листів, була потрібна, щоб зберігати ауру її таємничості на Заході. Вона запрошувала своїх кореспондентів відвідати її і навіть повідомила мадам Жоффрен (позаяк Катерина любила применшувати своє знання письмової французької), що «якщо ви вивчите російську, мене це вельми влаштує» 27. Вочевидь, це було сказано з іронією, бо ніщо не вказувало на те, що мадам Жоффрен збиралася вивчати російську — навіть французькою вона писала не вельми добре, в неї було не все гаразд із правописом.
Листи мадам Жоффрен до Катерини не збереглися, але, поза сумнівом, вона якось відгукнулася на пропозицію посидіти вдвох за одним столиком, адже навесні Катерина знову повернулася до цієї теми. «Я дуже добре пам’ятаю, мадам, писала цариця, — місце, яке я запропонувала вам навпроти себе, відокремлене від мене лише столиком». При цьому Катерина не питала жодних порад і не цікавилась її думками, як управляти Росією. «Люди у вас (chez vous) мають хибні уявлення про Росію», — спокійно заявила імператриця, й це її «vous» охоплювало «вас теж, мадам, попри вашу чудову обізнаність і просвіченість» 28. Катерина жорсткіше за Станіслава-Авґуста визначила обмежений вплив листів, але навіть відвідини Санкт-Петербурґа не означали нічого іншого, крім нагоди потеревенити. Так само Дідро описав свої власні розмови з Катериною, звісно, з належною ввічливістю, але й відчуваючи роздратування через невдалий діалог: маленький столик був перешкодою між ними і, зрештою, унеможливив відверте спілкування тет-а-тет.
У березні 1765 року Станіслав-Авґуст почав серйозніше обмірковувати ймовірний візит мадам Жоффрен: «Чи таке можливе, що ви почнете думати про здійснення подорожі до (353) Польщі?» Попри те, що він надалі писав в умовному способі, подорож виглядала щоразу реальнішою, і це викликало в нього суперечливе ставлення:
О, ma chère maman! Невже це можливо? Невже це можливо? Але ви добре знаєте, що мені вже тепер хотілося б турбуватися лише про те, аби були чудові дороги, мости, гарний нічліг, одне слово, все, що потрібно, аби ви не сказали: «Що за паскудне (vilain) королівство в мого сина!» 29
Тож він наперед приписав їй усі скарги мандрівників, XVIII століття на Східну Європу, пообіцявши водночас усунути ці вади. Певність короля в тому, що вона зглянеться на його королівство, відображала їхні відповідні ролі в листуванні, встановлюючи стосунки між двома особами і між двома окремими обшарами Європи. В її відповіді питання подорожі вперше звучало вже як вирішене, а не як фантазія в умовному способі, — подорож планувалася на наступний рік: «Я виїду з Парижа першого квітня і їхатиму поволі, так довго, як земля нестиме мене до підніжжя вашого трону, і там
